Секрет успіху "Венздей". В історії школярки-готки Тім Бертон використав ідеї з багатьох блокбастерів

Прем'єрний серіал "Венздей" від Netflix за вибуховою популярністю серед англомовних серіалів компанії зайняв за кілька тижнів перегляду третій рядок з 752,5 мільйона годин переглядів. А крива зростання його популярності збігається темпами зростання з культовою південнокорейською "Грою в кальмара". Цей серіал — спін-оф історії "Сімейки Аддамс", з якими наші глядачі познайомилися на початку 1990-х по кіноциклу Баррі Зонненфельда (хоча перший комікс про Аддамсів вийшов у 1938, у 1960-х був культовий серіал). Присвячений він дочці сімейства аристократів-готів Аддамсів — Венздей. Вона підліток із купою комплексів, як і у більшості дітей її віку. Але в новому фільмі її наділили рисами, властивими величезній кількості суперменів: від Гаррі Поттера і Шерлока Холмса до Геллбоя і Блейда. Сам постмодерністський серіал міг стати прохідною містичною телесагою з елементами чорної комедії, якби не талант режисера Тіма Бертона, який надав проєкту глибини та забезпечив його авторським стилем. Вийшов ідеальний продюсерський продукт.

Відома в Голлівуді парочка друзів-колег сценаристів та продюсерів — американець Альфред Гоф та британець Майлз Міллар ("Таємниці Смолвіля", "Ангели Чарлі", "Нестримний") вміють працювати з супергеройським кіно. Вони написали майже ідеальний сценарій на основі коміксів художника Чарльза Аддамаса про сімейку Аддамс. "Майже", тому що він багато в чому постмодерністський — у ньому безліч запозичень. Знахідка Гофа і Міллара в тому, що вони вирішили вписати сімейку Аддамс в супергеройську історію, взявши ті чи інші напрацювання у найпопулярніших проєктів останніх двадцяти років, які чудово заходили підлітковій аудиторії. Такий початковий розклад.

У центрі сюжету — важкий підліток-екстрасенс Венздей, батьки якої аристократи-готи втомилися міняти школи та відправили її у свою — для так званих "ізгоїв" (вампіри, перевертні, сирени, горгони) — Невермор. Назва закладу — на честь вірша Едгара По, він також її колишній учень. Монстр у окрузі вбиває людей. Шериф розгублений, його змушують плести нісенітницю про ведмедя. Дівчинка отримує можливість розкрити свої розшукові здібності, до того ж у свої 16 років дописує третій детективний роман. Серіал — історія її дорослішання та "вписування" в строкатий шкільний колектив з двома паралельними розслідуваннями: зовнішнім — викриття монстра-перевертня, і внутрішнім — розгадати свої видіння, щоб дізнатися про свій родовід і власне призначення. Все це відбувається на тлі давнього протистояння в містечку Джеріко — ізгоїв (магічних особин) та нормиків (звичайних людей).

Звідки продюсери-сценаристи насмикали ідей: "Гаррі Поттер", "Геллбой", "Шерлок Голмс", "Блейд", "Касл", "Політ кажана"

Перший у списку — звісно, "Гаррі Поттер". У серіалі "Венздей" із "поттеріани" безліч паралелей, головна — місце дії — школа для магічних дітей. Світ містечка Джеріко ділиться на ізгоїв (особливих) та нормиків (обивателів), а у Джоан Роулінг на магів (особливих) та маглів (обивателів). Невермор і Гоґвортс — школи-побратими.

Багато спільного і у Гаррі Поттера з Венздей Аддамс — це шкільні детективи з надприродними здібностями, які розслідують особливо тяжкі злочини, пов'язані якось із їхніми місцями навчання. Обидва вони мають розшукові здібності, як Шерлок Холмс, але Венздей, ще й як Шерлок, чудово володіє смичковим інструментом — у її випадку віолончеллю.

Від "Геллбоя" в серіалі ідея, що спочатку начебто "пекельна" істота, якою є школярка Венздей, служить викриттю зла.

Так само як і головний герой однойменного кіноциклу — вампір Блейд (мати героя — звичайна жінка, батько — вампір), що знищує вампірів. У серіалі "Венздей" повністю взята сцена з "Блейда" 1998 року, коли із системи пожежної безпеки в стелі розбризкується на дискотеці кров на танців, тільки тут це — червона фарба, що імітує кров.

Важлива сюжетна лінія, коли один із злочинців пов'язаний з поліцією спорідненими узами, взята авторами з культового детективного роману норвезького письменника Ю Несбе "Політ кажана" (1997).

Венздей і сама пише детективні романи, одночасно розслідуючи реальні злочини і намагаючись у такий спосіб допомогти поліції. Письменник-сищик Річард Касл чинить так само — він головний герой сериала "Касл".

Б'ється Венздей як Брюс Лі — потужними прийомами кунг-фу розмітаючи відразу по три противники. Чому Брюс, а не, наприклад, Джекі Чан? Тому що стиль бійки — не багатоходівка, а як у "Виході Дракона": все відбувається швидко та жорстко.

Це у Венздей запозичені риси у чоловіків-суперменів.

Трохи вразили і супервумен — з "Ходу королеви" та "Кримінального чтива"

Танець, який Венздей у виконанні Дженни Ортеги виконує у четвертій серії на шкільному "Воронячому балу" під пісню "Goo Goo Muck" гурту The Cramps, нагадує викрутаси Уми Турман із Джоном Траволтою у "Кримінальному чтиві".

Відморожена манера майже не посміхатися і гіпнотично дивитися величезними очима взята для Венздей у героїні Ані Тейлор-Джой — вундеркінда, чемпіонки з шахів із сенсаційного серіалу 2020 року "Хід королеви" (в основі — історія "жіночого" Боба Фішера). Тільки Бертон все це довів до готичного гротеску: Венздей у виконанні американської актриси Дженни Ортеги не посміхається ніколи. У неї взагалі мінімум міміки. Її міміку замінюють виразні рухи очей — такою є її основна реакція на події у картині. Так само як і героїня "Ходу королеви", Венздей — впевненіша за всіх чоловіків і жінок навколо, ким би вони не були. Дітей і поготів.

Тім Бертон може все!

Зрозуміло, що за такої величезної кількості запозичень міг вийти вінегрет. Але серіал вийшов цілісним. Тому що головна сполучна ланка проєкту — це авторська манера Тіма Бертона. Він значиться одним із трьох режисерів (зняв 4 епізоди з 8) та співпродюсером.

Це саме його фішка — людина-ізгой: від "Від Едварда Руки-ножиці" до "Мертвої нареченої". Тільки тут із поправкою на подачу головної героїні у супергройському ключі, як у фантастичному вестерні: там світлий герой на тлі темного оточення, а тут темний герой на тлі світлого оточення. Цікаво, що навіть смугаста чорно-синя шкільна форма Невермора у Венздей набагато темніша, ніж у однокласників.

Супергеройська подача головної героїні йде одразу, з першої появи голови з кісками у кадрі: це — я, це — інші. І все це все приправлено тонким "дорослим гумором". "Пекло — це інші", — цитує школярка французького філософа. "Сартр — моє перше кохання". Айкью у неї вище даху. Вона — ідеальна супергероїня для підлітків, які всі свої комплекси (єршистість, колючість, інакшість) звертає на користь собі та іншим.

Основний перевертень проєкту

У серіалі глобально працює один перевертень: Венздей оголошується жахливою, але, по суті, вона — саме втілення чесноти: рішуча, смілива, активна, вольова, віддана, послідовна. І навпаки — нормики, що здаються безневинними, завжди під масою милої обивательщини оголюють риси фанатиків-садистів і вбивць.

Щоб підкреслити значущість будь-якої дії Венздей персонаж Дженни Ортегі супроводжує грізна, але гарна віолончельна музика, ніби вона сама її відтворює. Коли оркестр нормиків розбігається після навмисне влаштованого вибуху та пожежі на відкритті пам'ятника, Венздей продовжує грати на самоті ураганний "Шторм" Вівальді на тлі шаленого полум'я — одна з найкращих сцен картини.

Її тато і мама — Гомес (Луїс Гусман) та Мортіша (Кетрін Зета-Джонс) — романтична пара, яка при зовнішній готичності наділена тими самими чеснотами, що їхня дочка. У них на озброєнні сильне життєве правило: все гірше, що може з вами трапитися — на краще, це лише загартує характер. А все показушно найкраще, як правило, приховує гнильцю.

Що стосується подружжя Аддамс — у них ще пристрасне, романтичне кохання, що пов'язує їх три десятки років, ще зі шкільної лави. Венздей і тут допомогла розплутати стару кримінальну історію, до якої були причетні батьки.

Можна додати, що в серіалі ще безліч посилань до різних підліткових проєктів: від "Сутінок" до "Дивних див", що тільки розширило юну аудиторію картини.

Сюжет теж не оригінальний, але дія грамотно йде по наростаючій до фіналу, де відбудеться головна битва між нормиками (що формально борються за добро) і ізгоями (що є нібито втіленням зла). Оскільки маски будуть скинуті, глядач легко сам вирішить хто є хто.

Дивитись!

На виході — яскрава постмодерна картина, де головний стабілізатор — гумор і стиль Тіма Бертона. Її, звісно, треба подивитися. По-перше, образ Венздей — це бомба, всім цікаво стежити за її пригодами. І, по-друге, картина ненав'язливо вчить важливим речам: сміливості, відкритості, схваленню зовнішніх дивацтв, несхожості, оскільки найчастіше за ними ховається добра, чуйна душа. І навпаки — з недовірою ставиться до показної чесноти, оскільки часто за ними виявляється "чорне серце", як у одного з антагоністів стрічки, якому навіть у серіалі вдячні містяни ставить пам'ятник. Мимоволі замислишся: чому ми самі встановлюємо пам'ятники якимось історичним діячам, а потім самі ж скидаємо. Чи не нагадуємо ми самі мешканців Джеріко?