"Бачення метелика". Чому правдивий фільм про аеророзвідницю не взяв призів у Європі

Фільм "Бачення метелика" (Україна, Чехія, Швеція, Хорватія) — повнометражний дебют українського режисера Максима Наконечного. Фільм про аеророзвідницю, яка повернулася з російського полону, був показаний на фестивалях у 20 країнах: Франції, Німеччині, Люксембурзі, Південній Кореї, Бразилії, США тощо. Але відзначили його тільки на Palić European Film Festival у Сербії, а також він став "Найкращим фільмом року" на Одеському МКФ

Для підкорення Європи нашій чесній і жорсткій стрічці не вистачило трансформації головної героїні: у фільмі вона повернулася туди, з чого починала свій шлях. Фокус ділиться подробицями прем'єри.

Картина "Бачення метелика" — важка. Про надзвичайні обставини, викликані війною і не лише. Дія фільму відбувається до повномасштабного вторгнення Росії на територію України.

За сюжетом аеророзвідниця Лілія (Маргарита Бурковська) з позивним "Метелик" два місяці провела в російському полоні. У неї залишилися рубці від тортур. Її зґвалтували. Після обміну військовополоненими з РФ вона повертається до Києва. Незабаром з'ясовується, що Ліля вагітна. Чомусь вона відмовляється від різних курсів реабілітації та намагається самостійно впоратися з багатьма психологічними проблемами.

Лікарі пропонують аборт. "Метелик" погоджується.

У неї є чоловік Тоха — теж солдат (Любомир Валівоц), він член добровольчого батальйону "Бахмут" (назва вигадана). Тоха запально-інфантильно сприйняв звістку про вагітність дружини, розбивши кріслом дзеркало.

Є ще подруга Лілі з позивним "Сорока" (Наталка Ворожбит), яка всіляко начебто прагне допомогти їй з консультаціями та пропозиціями допомоги від іноземної волонтерки – Лізи.

Вчинок жінки

Плюси картини. Фільм "Бачення метелика" знято в документальній манері і виглядає правдиво. Віриш, що може бути така головна героїня, родичі, друзі, вороги.

Кульмінаційною точкою стрічки виглядає момент, коли перед самим початком операції з абортування жінка просто встала і вийшла в коридор. З одного боку, це могло бути її рішенням. З іншого — у неї просто міг статися панічний напад: їй перед уколом анестезіолог почав зв'язувати руки. Ця ситуація нагадала "Метелику" страшні картини полону. Так чи інакше — вона йде і більше не повертається в операційну, залишаючи дитину.

У цьому рішенні її підтримає мати (Мирослава Витриховська-Макар).

Незабаром Ліля народить дівчинку.

А чоловік Лілі Тоха разом із Націоналістичною Вартою обходить ліси під Києвом, випроваджуючи звідти… циган. Тобто, у хлопців реально ультраправі перекоси: націоналісти в стрічці показані вкрай обмеженими молодими людьми, які живуть радикальними гаслами. Більше Тосі зайнятися нічим.

Не будемо переказувати зміст, перейдемо одразу до мінусів стрічки.

"Бачення метелика": відсутність метаморфоз

У стрічці є один суїцид. Від інфантилізму та дурості, тому не викликає співчуття, хоча трохи "оживляє" динаміку оповіді. Чоловіки, як найчастіше в українському кіно, за рідкісним винятком показані слабкими, не пристосованими ні до чого створіннями. Здається, після 24 лютого ця тенденція у нашому кінематографі має змінитися.

На жаль, донька героїні опиняється у руках іноземців. Тут автори начебто домовилися із творцями "Памфіру", де 15-річний підліток, син головного героя, внаслідок надзвичайної ситуації теж опиняється за кордоном. Символічно.

Та ж подруга "Сорока" дуже турбується, щоб притягнути з Подолу героїні, що загубився пітбулем, але зате її не дуже хвилює доля дитини. Точніше, вона не висловлює щодо цього жодної думки, надаючи рішення приймати Лілі, яка, зрозуміло, не зовсім у собі після пережитого.

Тут аналогічний великий недолік, що і в нещодавній кримінальній драмі "Памфір". Формула будь-якого твору мистецтва, а тим паче фільму: образ — дія — трансформація. Образ є? Так. Дія — теж. Але трансформації головної героїні — нуль. У фіналі Ліля опиняється в тому самому місці, що й на початку картини. До чого тоді це все? Сходіть, подивіться стрічку — можливо, у вас складеться інша думка.

Подивитись фільм "Бачення метелика" можна — тема актуальна, але наші кінематографісти мають серйозніше підходити до заключної частини картини — трансформації, перетворення персонажа. Без цього всі дії безглузді. Однієї правдивості замало. Здається, саме це стало причиною, через яку стрічку обійшли стороною призи великих європейських фестивалів, при тому, що продюсери фільму виконали чималу роботу з його просування.

Наприклад, у картині є одна вартісна візуальна ідея: показаний вид зверху — з камери дрона, він накладається на "бачення" УЗД: ми спостерігаємо життя дитини в матці. На екрані з'єднуються зовнішнє "бачення Метелика" і внутрішнє "бачення" УЗД. Здавалося б, ця точка перетину мала призвести до якогось розвитку головної героїні, тим паче, що візуально в картині все до цього підштовхувало. Але нічого не сталося. І закінчилося тим, з чого й почалося.

Важливо

Прем'єрний фільм "Я працюю на цвинтарі" поховав весь попередній український кінематограф