Феномен Марії Примаченко. Чому нова виставка відомої української художниці викликала ажіотаж

Експозиція в "Українському домі" "Марія малює: 100 невідомих картин Примаченко" викликала великий наплив киян і туристів: дві величезні зали буквально набиті людьми, і потік відвідувачів не вичерпується. Фокус розбирається, чому дивовижні звірі та квіти на полотнах народної художниці настільки привабливі для публіки, особливо під час війни.

Виставка в "Українському домі" організована з розмахом: на будівлі величезний бігборд із "фірмовим" левом Марії Примаченко.

Під експозицію виділено дві основні зали. В одному — "проблемніший" живопис, присвячений Чорнобильській катастрофі. В іншому — світліший за настроєм. Десятки відвідувачів одночасно знімали на мобільні телефони творіння народної художниці. Їхню ваіртість сьогодні в середньому оцінюють від $8 до $30 тис. На благодійному аукціоні в травні 2022 року картину "Квіти виросли біля четвертого блоку", стартувавши з $5 тис., продали за рекордну суму — $500 тис. Покупець — українець, який живе за кордоном. Гроші пішли на ЗСУ. Поки що це найдорожче українське полотно.

Як виник бренд Марії Примаченко? І чому такий небувалий ажіотаж виник саме зараз?

Стрімкий старт, забуття й "воскресіння"

Марія Примаченко (1909 -1997) — визнаний національний класик у жанрі наївного мистецтва або примітивізму. Проте течію, до якої належить художниця, академічне середовище завжди сприймало з прохолодою. Втім, авангардисти хвалили її. Пікассо на виставці в Парижі 1937 року примаченківські картини назвав "прекрасними роботами геніальної жінки". А Марк Шагал визнавав її вплив на власну творчість.

Визнання до Марії Примаченко прийшло досить швидко: після всесоюзного пошуку народних талантів 1935 року її вперше помітили. Але далі за своє село Болотня Київської області вона нечасто виїжджала. На виставці в радянському павільйоні в Парижі 1937 року її роботи викликали фурор.

Чоловік загинув на фронті. І ще десять років після війни вона не писала картини.

"Воскресіння" художниці відбулося в 1960-ті. До неї в село навідувалися поети Павло Тичина та Микола Бажан, режисер Сергій Параджанов і навіть партійне керівництво зі своїми грамотами. У 1966 Примаченко дали Держпремію УРСР. Відомо, що свої картини вона зазвичай віддавала безоплатно, тож жила, часто бідуючи. Хоча, за легендою, у неї першої в хаті з'явився патефон.

Вона соромилася високих гостей і своєї хворої ноги (із семи років хворіла на поліомієліт), виганяючи всіх на подвір'я, поки не постане в повному параді.

Зустрічала відвідувачів Марія у вишиванці, створеній власноруч (її мати була швачка-майстриня) й довгій спідниці, що прикривала ту саму ногу. Хоча від її робіт промениться радість, доля художниці була зовсім непростою.

Коли вона була вже немолодою, її село після Чорнобильської катастрофи потрапило в зону відчуження, але художниця не поїхала та створила великий цикл робіт на тему Чорнобиля. Та й саме її рідне село носить не надто привабливу назву — Болотня. Що ж змусило цю жінку оспівувати у своїх роботах божественну красу?

Тварини небаченої краси

Її "Звірі з Болотні" (так називався один зі знаменитих циклів її картин) — це істоти інших світів. Це начебто звичайна домашня худоба та птиця: свині, кози, корови, коні, гуси, качки. Але на полотнах Марії Примаченко вони постають якимись божествами з безліччю очей і крил, немов мешканці якихось верхніх шарів всесвіту. Так само і в кольорах Примаченко вгадується структура космосу. Вони нагадують буддійські мандали: сувора симетрія, яскраві фарби.

На початку творчості Примаченко ілюструвала байки. Потім "олюдненими" тваринами в її малюнках стали односельці. Якась "Фантастична тварюка" (1937) у кепці — це цілком міг бути саркастично зображений місцевий п'яний тракторист Вася. Найбільше на світі Марія ненавиділа пияцтво та війну.

Але потім сарказм став іти з її робіт, поступаючись місцем буквально неземній красі. Її тварини на полотнах звідти ж, звідки істоти з пісні "Город золотой" у виконанні Бориса Гребенщикова, де… "гуляют животные невиданной красы. Одно – как желтый, огнегривый лев, другое – вол, исполненный очей, с ними золотой орел небесный, чей так светел взор незабываемый". В оригіналі хіт Гребенщикова на вірші Анрі Волохонського починався так: "Над небом голубым есть город золотой…" І назва в пісні була "Рай". У вірші використано біблійні образи зі старозавітної Книги пророка Єзекіїля (Єз. 1:10).

Нескладно відшукати в Марії Примаченко "вогнегривого лева", хоч він і називатиметься "Болотний звір" (1979) — з Болотні чи то пак. Є й "віл, сповнений очей" під назвою "Синій бик" (1947).

У її думках про смерть вказувався духовний план. "Я там опинюся, де живуть мої звірі та цвітуть мої квіти", — говорила художниця. Примаченко й підносила у своїх картинах домашню худобу до райських висот. Пізніше в неї з'явилися екзотичніші тварини на полотнах: леви, крокодили, мавпи, — але всі вони перетворені Марією на істот вищих світів.

Формула її творчості: домашня худоба (або дикі тварини) — духовні небеса — народні попікони, де зображені істоти вищого порядку.

Тут і криється загадка впливу її робіт. Люди можуть до них "підтягуватися" — вони облагороджують глядача своєю фантастичною красою. Навіть якщо це, вибачте, свиня, то це буде "Свиня-красуня" (1965). Зверніть увагу, що вона синього кольору — вищий колір в індуїзмі — і вся в якихось фантастичних очах.

Коли знімаєш на смартфон, картини Примаченко виходять ще яскравішими, тож відвідувачі насичувалися позитивною і теплою енергією, що йшла від її робіт, і виходили з експозиції якимись просвітленими. Це особливо важливо для людей зараз — під час війни. Марія Оксентіївна говорила незадовго до свого відходу: "За мною не плачте, я не пропаду на тому світі… У мене там теж буде робота, тільки треба взяти із собою красиві фарби і папір — я все пам'ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов. Живіть із миром".

Перлини експозиції

Уже в наші дні слави художниці додав скандал 2013 року з фінськими авіалініями, які без дозволу спринтували на бортах своїх літаків екзотичні стильні дерева з полотна Примаченко "Щур у дорозі" (1963).

Що стосується нинішньої виставки в "Українському домі", то найнезвичніші з її полотен — це, наприклад, "Дика красуня з коброю гуляється" (1989). Левиця — у дамських чобітках, і обличчя в неї цілком людське, що вкрай рідко на роботах Примаченко. Тобто це, певно, — сфінкс.

І з тієї ж причини цікаві квіти з дитячими обличчями ("Веселі квіточки, що приїхали додому діточки", 1986).

Можна відзначити ще "Кукурудзяного коника-горбоконика" (1983), у якого замість крил — кукурудзяні качани.

Але найбільше народу на виставці юрмилося біля левів, усе-таки різні варіації "царя звірів" — найвпізнаваніша тема Марії Примаченко.

Виставка триватиме до 27 серпня.

Квитки: 100 грн (дитячий, пільговий — 50).

Забавно, що, надивившись чудових звірів Примаченко, відвідувачі досить непогано розмітали листівки з її картинами, які коштували зовсім недешево — по 60 грн. Аж настільки хотілося щось узяти на пам'ять.

Важливо

Охоронець поліз у палаючий музей. Як у Іванкові рятували шедеври Примаченко під час окупації