"Джокер: Божевілля на двох" із Хоакіном Феніксом: чому на стрічку за $200 млн чекає неминучий провал

3 жовтня фільм "Джокер: Божевілля на двох" вийшов на екрани України. У вересні була його гучна прем'єра у Венеції, але ні глядачів, ні пресу нова картина не вразила. Однак після того, як "Джокер" 2019 року за бюджету в $70 млн зібрав понад $1 млрд (в арсеналі "Золотий Лев" і два "Оскари"), то в "Джокер: Божевілля на двох" продюсери відчайдушно сміливо вклали $200 млн. На IMDb у другої частини "Джокера" — лише 5,6, — такі ж вкрай посередні оцінки критиків на інших ресурсах. Може стрічка комерційно своє візьме? Навряд чи. Фокус назве кілька системних помилок, через які на стрічку, найімовірніше, чекає неминучий провал.

У чому була фішка "Джокера" 2019, знятого за мотивами коміксів? У тому, що в ньому, власне, не було нічого коміксного: гротескного і фантастичного. Суперлиходія Джокера, ворога Бетмена, втілювали на екрані найкращі голлівудські актори: Джек Ніколсона ("Бетмен" Тіма Бертона 1989 року) і Гіт Леджера ("Темний лицар" Крістофера Нолана 2008 року).

Несподіваний хід

Сміх від Джека Ніколсона — це був такий зловісний регіт, коли його темний герой робив якусь гидоту. Ми не знали, від чого ця людина перетворилася на злочинне чудовисько? Автори "Джокера" вирішили внести ясність у це питання.

Режисер Тодд Філліпс ("Похмілля у Вегасі") разом зі сценаристом Скоттом Сільвером освіжили підхід до коміксів і видали абсолютно реалістичну історію, де сміх у виконанні Хоакіна Фенікса буде вже не зловісним, як у злочинця у виконанні Ніколсона, а реакцією на насильство психічно хворої людини. Це була революційна ідея — саме вона створила на світ нову дивовижну історію. Вийшов не божевільний геній кримінального світу, а душевнохворий клоун-невдаха, який з дитинства терпів знущання і побиття.

Артур Флек жив в однокімнатній квартирі з матір'ю-одиначкою, яка не перешкоджала знущанням над дитиною своїх коханців. Але все це ми дізнаємося не відразу. Спочатку здається, що в будинку живуть син і мати, які люблять один одного. Вона розповідає, що насправді — він син мера (класичне "Твій тато-льотчик"). У Артура Флека чимало психічних відхилень, тому він користується соціальними дотаціями — у вигляді щотижневої порції пігулок. Працює дитячим клоуном за викликом. Мріє стати стендап-коміком, але жарти в нього виходять недотепними.

Пізніше ми розуміємо, що і його сміх — у відповідь на побиття, і маска клоуна — цей пасивний захист від несправедливого світу. Після спроби побити його трьома п'яними покидьками (Флекс засміявся у вагоні метро у відповідь на їхню спробу брудно чіплятися до самотньої дівчини) він вихоплює пістолет і укладає всіх трьох. Пістолет йому дав колега, коли Артура побили напередодні підлітки. Пасивна форма захисту в Артура перейшла в активну — і стала набирати силу. З'ясувавши, що все мати брехала про мера — він вбиває і її.

Месник стає народним

"Добреньким" Артуру не вийшло бути в цьому світі — у такому стані Флек беззахисний. А з пістолетом, "злий" Джокер — уже не тільки може захистити себе, а й помститися всім кривдникам, включно з матір'ю. Далі він вбиває свого кумира Мюррея Франклінна (Роберт Де Ніро) у прямому ефірі телешоу, коли той зневажливо висловився про нього.

Відбувається ще кілька вбивств і зла сила всередині Флека, зростає, максимально трансформуючи його в Джокера — месника за всіх пригноблених. Він танцює на сходах — такими дещо своєрідними рухами психічно хворого, але загалом — не без витонченості. У його манерах з'явилася впевненість у собі. Він — знаряддя відплати. На вулицях виникли натовпи в масках Джокера — починаються стихійні революційні заворушення.

Флека ловлять і поміщають у палату психлікарні "Аркхем", але він і там продовжує сміятися, а заразом — уб'є лікаря. Це дуже сильна трансформаційна історія.

Після шаленого успіху "Джокера" продюсери, зрозуміло, не давали спокою Тодду Філліпсу: давай продовження. А тут Хоакін Фенікс зателефонував йому і повідомив, що бачив уві сні співаючого Джокера.

Уроки співу

Що сталося? Талановитий артист Фенікс закохався по-акторськи у свого персонажа. Так що він уже йому снився. Так часто буває з акторами. Однак Тодд серйозно вчепився в ідею Джокера, який співає, і звідси виникла ідея мюзиклу, залучення в проєкт Леді Ґаґи і все, все, все.

Але хіба правильний початковий посил, що психічно хворі люди добре можуть співати? Є такі практики? Так, співати хором. Добре? Навряд чи, просто терапевтична дія відбувається завдяки колективному виконанню: якщо хтось співає фальшиво, то в загальному хорі його не чути. А тут раптом, уже в психіатричній лікарні закритого типу, Артур починає співати. Соло. Така собі зірка. При тому, що в першій частині не було й натяку на цю його звичку (а от танцювати психічно хворі — до речі непогано можуть, що буває видно навіть на ярмарках, коли під музику з динаміків пуститься в танок якийсь, як видно, не надто психічно здоровий чоловік). Від самого початку виникла не природна для Артура Флека передумова, що він — офігенний співак-любитель. Але ж сила першого фільму була якраз навпаки — що там було повністю прибрано фантастичність і гротесковість, властиві коміксам.

Тут же на це вкрай вільне припущення — з'являється інший не зовсім виразний персонаж Леді Гаги, який нескінченно співає. Її Харлі Квінн — лікарка, яка видає себе за хвору і лягла в закритий психо-заклад з далеким прицілом — стати ближче до Джокера, про якого показали телефільм. І в цій напівтюрьмі-напівпсихушці вона втирається в довіру до Артура. Вона закохана в нього, точніше в його образ Джокера. Попри те, що вона з благополучної сім'ї, вона честолюбно хоче вилізти нагору, "підключившись" до цього антигероя.

Хоакін і Гага починають виконувати дуетом купу пісень — ніби у снах Флека. Звичайно, Гага співає професійно, але таке нагромадження вставних вокальних номерів розтягує до неможливості і без того затягнутий (2 години 18 хвилин) хронометраж картини.

Удар по гальмах

Далі буде суд на Артуром, де з'ясовується, наскільки в його свідомості Джокер — фантазія чи "це інша людина, що живе всередині Флека". Не будемо зливати подробиці, але відбувається ще одна системна помилка авторів: поступово начебто Артур починає відмовлятися від Джокера.

Якщо чогось і вчить фільм — то це того, що згортати з одного разу з обраного, нехай революційного, шляху — загрожує.