Чи стануть США воювати за Україну: що криється за американськими гарантіями безпеки

Під час чергового раунду переговорів щодо припинення війни в Україні американські гарантії безпеки набувають нового змісту: якщо Росія знову почне активну агресію, Сполучені Штати готові відповісти військовими засобами. Про це в інтерв'ю заявив прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск після завершення консультацій у Берліні.

За словами Туска, американські представники, зокрема спецпредставник США Стів Віткофф, чітко дали зрозуміти: у разі повторного нападу Росії на Україну відповідь Вашингтона може бути не лише політичною чи економічною, а саме військовою. Це, за оцінкою польського прем'єра, має стати серйозним сигналом для Москви про готовність Заходу захищати Київ.

"Я вперше почув від американських переговорників, що Америка зобов'язується надати такі гарантії безпеки Україні, що у росіян не було жодних сумнівів: у разі нового нападу відповідь буде військовою", — підкреслив Туск.

Ця позиція є частиною ширшої дискусії про гарантії безпеки, які зараз обговорюються між США, Європейським Союзом та Україною в контексті спроб досягти тривалого миру. Обговорювані пропозиції включають, зокрема, створення механізму контролю за припиненням вогню, участь багатонаціональних сил, а також підтримку відновлення української обороноздатності.

Туск також наголосив на важливості єдності Заходу: лише об'єднавши США, країни ЄС та Україну в єдину позицію, можна змусити Росію серйозно сісти за стіл переговорів або хоча б домогтися реального припинення бойових дій.

Водночас питання територій залишається однією з найскладніших тем у переговорах: Київ наполягає на непорушності суверенітету, зокрема щодо Донбасу, і не готовий визнавати існуючі російські позиції без проведення демократичних процедур.

Місія переговорів — не лише зупинити війну, а й створити гарантії, які зроблять нові спалахи агресії політично та військово невигідними для Москви.

Що насправді стоїть за американськими гарантіями безпеки для України

Заяви про готовність США надати Україні військові гарантії безпеки у разі нового нападу Росії викликали хвилю скепсису: чи йдеться про реальні зобов'язання, чи про чергові політичні формули без механізму виконання. Військово-політичний експерт Дмитро Снєгирьов переконаний: цього разу мова йде не про "намір", а про реальну модель стримування, яку Вашингтон уже застосовував в інших регіонах світу.

За словами експерта, принципова різниця нинішніх пропозицій США полягає у чітко визначеній військовій складовій. Йдеться не лише про обмін розвідданими, навчання чи військово-технічну допомогу — як це раніше озвучували європейські політики, — а про гарантії, підтверджені ядерним статусом Сполучених Штатів.

Саме тому Снєгирьов відкидає порівняння з Будапештським меморандумом. Тоді Україна отримала політичні запевнення без механізму примусу. Натомість зараз, за його словами, США пропонують модель, яка фактично є завуальованим аналогом п'ятої статті НАТО, але поза формальним вступом до Альянсу.

Мирні перемовини: чому Європа гальмує процес

Окрему увагу експерт приділяє ролі Європи, яка, на його думку, не готова до прямого військового протистояння з Росією. Як приклад він наводить заяви глави євродипломатії Каї Каллас, де гарантії безпеки для України зводилися до трьох пунктів: військова допомога, навчання ЗСУ та підтримка українського ВПК.

"Це важливо, але це не гарантії безпеки", — наголошує Снєгирьов. За його словами, така позиція лише підкреслює небажання Європи брати на себе реальні ризики.

Він також звертає увагу на подвійні стандарти окремих європейських країн. Зокрема, Франція публічно заявляє про підтримку України, але водночас продовжує закупівлі російських енергоносіїв і відмовляється передавати Україні заморожені російські активи. Це, за оцінкою експерта, фактично означає фінансування активної фази війни.

На цьому тлі Сполучені Штати, за словами Снєгирьова, зайняли значно жорсткішу позицію. Вашингтон намагається примусити Європу спільно в рамках НАТО надати Україні військові гарантії, однак стикається з опором — насамперед з боку Німеччини та Франції.

Саме небажання європейських партнерів бачити Україну в НАТО, переконаний експерт, і стало причиною пошуку альтернативної моделі безпеки. США розуміють: формальний вступ України до Альянсу може бути заблокований, але гарантії безпеки все одно можна надати — напряму.

Корейська модель: як працює стримування

Снєгирьов проводить паралель із Південною Кореєю. КНДР володіє ядерною зброєю, але не наважується на повномасштабну агресію. Причина — статус Республіки Корея як стратегічного партнера США, навіть без формального членства в НАТО.

Ключовий елемент цієї моделі — демаркаційна зона, де відсутнє важке озброєння з обох сторін. Безпеку цієї зони забезпечує не присутність американських військ, а ядерний потенціал США як фактор стримування.

За логікою експерта, саме таку схему нині пропонують і для України: не миротворці на лінії фронту, а юридично закріплені гарантії, які роблять нову агресію надто ризикованою для Кремля.

Військовий тиск уже відбувається

Снєгирьов звертає увагу і на непрямі сигнали, які Росія вже отримує. Зокрема, активізацію ударів по тіньовому флоту, операції проти стратегічної авіації РФ та переміщення російських бомбардувальників після резонансних атак.

"Ці дії є елементом військового тиску з боку США, навіть якщо формально вони виглядають як ініціатива України. Кремль прекрасно розуміє, "під чим прапором" проводяться такі операції", — каже Фокусу експерт.

Вільні економічні зони як додатковий запобіжник

Окремим блоком у пропозиціях, які обговорюються, Снєгирьов називає створення вільних економічних зон — зокрема в районах стратегічних ресурсів та навколо Запорізької АЕС.

Принцип простий: відсутність військової присутності та економічна зацікавленість обох сторін. Американський бізнес, задіяний у таких проєктах, стає додатковою гарантією безпеки: жодна зі сторін не зацікавлена бити по територіях, де вона заробляє.

На переконання Дмитра Снєгирьова, нинішні пропозиції США — це не декларації й не "слова на вітер", а спроба нав'язати нову архітектуру безпеки, де Україна отримує реальні гарантії стримування, навіть без формального вступу до НАТО.

І головний опір цій моделі, за його словами, йде не з Москви, а з Європи — яка хоче залишитися у зоні комфорту, переклавши основні ризики війни на Україну.

Що не так з обіцянками США про військову відповідь Росії

Заяви про можливу військову відповідь США у разі нового нападу Росії на Україну потребують максимально обережного трактування. Політолог Олег Постернак наголошує: ймовірність юридично зобов'язальної, зафіксованої військової відповіді Сполучених Штатів залишається вкрай низькою, навіть попри те, що саме такий сценарій був би бажаним стабілізаційним чинником для всієї системи європейської безпеки.

На його думку, ключове питання полягає не у політичних заявах, а у формулюваннях і правовому статусі документів, у яких можуть бути закріплені гарантії безпеки для України.

Постернак звертає увагу на те, що навіть п'ята стаття Вашингтонського договору НАТО, яку часто сприймають як безумовну гарантію прямої військової відповіді, насправді не містить чітко прописаного механізму негайного застосування сили.

У статті 5 йдеться про надання допомоги державі-члену, яка зазнала нападу, включно із застосуванням збройної сили. Однак це не означає автоматичної військової участі кожної країни Альянсу. Кожна держава самостійно визначає формат і обсяг допомоги.

Цей приклад, за словами експерта, демонструє: навіть найжорсткіші міжнародні безпекові механізми не гарантують прямої військової відповіді за замовчуванням.

Ключ — у форматі документа

Вирішальним чинником є форма юридичного закріплення гарантій безпеки. Найбільш бажаним для України варіантом, вважає Постернак, був би двосторонній договір між США та Україною про взаємну оборону, безпеку та військове співробітництво.

Йдеться про документ договірного характеру, який передбачав би прямий обов'язок військової відповіді у разі агресії — за аналогією з:

• договором між США та Республікою Корея 1953 року;
• договором США з Філіппінами 1951 року, який був оновлений і підтверджений у 2023 році.

Саме такі угоди створюють не політичні декларації, а юридично зобов'язальні механізми оборони.

Постернак окремо наголошує: безпекова угода України зі США, підписана у 2024 році, не має правових зобов'язань. Вона є політичним документом, який фіксує наміри сторін, але не створює юридичного обов'язку США застосувати силу у разі нового нападу Росії.

Це принципово відрізняє її від класичних договорів про взаємну оборону.

Ще один можливий сценарій — модель гарантій безпеки США для Ізраїлю. Формального договору про взаємну оборону між Вашингтоном і Тель-Авівом не існує, однак де-факто Ізраїль має потужні військові гарантії.

Вони ґрунтуються на:

• багаторічній політичній традиції підтримки;
• публічних зобов'язаннях американської влади;
• рішеннях і актах Конгресу США.

Проте, за словами Постернака, цей варіант не підходить Україні. Причина — відсутність у Києва таких самих інструментів впливу на американську політику, які має Ізраїль, зокрема розвинутого лобістського ресурсу та стабільної двопартійної підтримки в Конгресі.

Політолог підсумовує: якщо Україна справді прагне отримати реальні, а не декларативні гарантії безпеки з боку США, договір про взаємну оборону має бути ратифікований Сенатом США і набути статусу повноцінного міжнародного договору.

Лише в такому випадку можна говорити про юридично зобов'язальний механізм військової відповіді, а не про політичні заяви чи дипломатичні формули.

Нагадаємо, раніше президент України Володимир Зеленський заявляв, що Україна не хоче віддавати Донбас, а також ні де-юре, ні де-факто не визнаватиме ці території російськими. У той час як США пропонують зробити Донбас вільною економічною зоною.

Також Фокус писав, що Путін кожні дев'ять днів витрачає на війну в Україні 5 мільярдів доларів.