Сибірська виразка на Херсонщині: що Фокусу розповіли в ГУР та РНБО про нову загрозу

На тимчасово окупованій частині Херсонської області російські військові створюють умови для можливого поширення сибірської виразки. Про це повідомили у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.

За даними розвідки, окупанти звозять туші худоби, інфікованої сибірською виразкою, до скотомогильників на захопленій території регіону. У ГУР зазначають, що на Херсонщині налічується близько пів сотні таких об'єктів, а найбільшу небезпеку становлять щонайменше десять із них, зокрема поблизу Асканії-Нової, Скадовська та Залізного Порту.

У відомстві наголошують, що заражених тварин утилізують із грубими порушеннями санітарних вимог. Замість спалювання туші просто закопують, а самі скотомогильники часто перебувають у занедбаному стані неподалік населених пунктів та автомобільних шляхів. Подекуди відстань від таких поховань до житлової забудови становить менш ніж один кілометр.

Також у розвідці звертають увагу на відсутність належних захисних споруд навколо місць захоронення. Частина скотомогильників розташована на територіях із високим рівнем ґрунтових вод, що підвищує ризик поширення небезпечного збудника. За даними ГУР, бактерія сибірської виразки здатна зберігати життєздатність у ґрунті протягом десятків років.

У розвідці попереджають, що безконтрольне захоронення зараженої худоби створює загрозу як для місцевого населення, так і для аграрного сектору регіону через ризик зараження ґрунтів та свійських тварин.

У ГУР не виключають інформаційної провокації РФ

У ГУР також не виключають, що Росія може використати ситуацію для проведення провокації та подальших інформаційних маніпуляцій із традиційними звинуваченнями України у нібито створенні або застосуванні "біологічної зброї". Водночас у розвідці наголошують, що наразі загроза поширення інфекції залишається реальною, особливо з огляду на обрані окупантами райони для захоронення інфікованої худоби.

Представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Євген Єрін у коментарі Фокусу пояснив, чому серед найбільш небезпечних локацій ГУР називає саме Асканію-Нову, Скадовськ і Залізний Порт.

"Росіяни використовують будь-які райони тимчасово окупованих територій для своїх дій. Але Асканія-Нова, Скадовськ, Залізний Порт — це приморські райони, які вони використовують саме через те, що це літо, температура, спека. І це може бути певним каталізатором для подальших інсинуацій та звинувачень України у так званому біологічному тероризмі", — сказав Єрін.

Він додав, що складно прогнозувати, як швидко може виникнути загроза для населення у разі пошкодження одного зі скотомогильників, оскільки кожен випадок є унікальним. Водночас за його словами, сам факт створення таких умов є черговим злочином окупантів.

"Навмисне або недбале створення умов для спалаху сибірської виразки, яке роблять окупанти, — це ще один черговий злочин, що може трактуватися як акт біологічного тероризму проти цивільного населення на тимчасово окупованих територіях", — наголосив він.

На питання про те, чи є вже ознаки підготовки Росією інформаційної кампанії для звинувачення України у "біологічній зброї", у ГУР відповіли, що наразі не можуть розкривати цю інформацію.

Сибірська виразка у ґрунті може зберігатися десятиліттями

Сибірська виразка — це зоонозне захворювання, тобто інфекція, яка передається від тварин до людини. Воно відоме давно і характерне фактично для багатьох територій, пояснює Фокусу завідувачка кафедри епідеміології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, головна експертка з біобезпеки РНБО Наталія Виноград.

За її словами, головна небезпека сибірки полягає у надзвичайній стійкості її збудника в довкіллі. Саме тому поводження із тваринами, які загинули від цієї інфекції, завжди вимагало дуже суворих правил. Раніше такі туші захоронювали у спеціально визначених місцях, а самі ці об'єкти називали стаціонарно неблагополучними пунктами сибірки.

Такі пункти підлягали спеціальному режиму. На їхній території заборонялося проводити будь-які роботи, пов'язані з порушенням ґрунту: будівництво, земляні та сільськогосподарські роботи. Крім того, ці місця мали постійно доглядатися, бути огородженими та промаркованими, щоб сторонні люди не потрапляли на небезпечну територію і розуміли, як її обходити.

Виноград наголошує, що сибірська виразка раніше належала до так званих карантинних інфекцій. Це особливо небезпечний збудник, який потребував ретельного контролю в межах підходу, який сьогодні називають "єдине здоров'я". Тобто відповідальність за контроль таких випадків лежить і на ветеринарних службах, і на медичній системі. Ветеринари мають виявляти та контролювати хворобу серед тварин, а медики — забезпечувати раннє виявлення, лікування і допомогу людям у разі зараження.

Експертка пояснює, що медицина і ветеринарія мають окремі накази та правила, які доповнюють одне одного і дозволяють тримати цю проблему під контролем. В Україні раніше здійснювали картографування територій, де були такі небезпечні пункти. За словами Виноград, це надзвичайно важливо, адже території із захороненнями інфікованих тварин не можна залишати без нагляду.

Збудник сибірської виразки має дві форми — вегетативну і спорову. Вегетативна форма є нестабільною у довкіллі, тоді як спора, навпаки, надзвичайно стійка. У воді вона може зберігатися до 10 років, а в ґрунті — 70 років і більше. Саме тому території, де були захоронення тварин, фактично не можна чіпати.

За словами Виноград, під час війни ці ризики суттєво зростають, адже з різних причин може порушуватися все те, що раніше перебувало під охороною та обмеженнями.

"Це є реальна загроза. І це дуже серйозне захворювання, яке було б складно зупинити, навіть якби зараз почалися якісь проблеми. У ґрунті може відбуватись нагромадження збудника — Bacillus anthracis", — пояснює експертка.

Саме тому, за її словами, за ґрунтом і місцями захоронення потрібно дуже ретельно стежити. Іншим способом утилізації туш тварин, які загинули від сибірки, є спалювання. Однак цей метод потребує великої кількості пального. Для правильного спалювання однієї туші великої рогатої худоби може знадобитися близько тонни пального.

Виноград пояснює, що якщо тварина загинула від сибірки, то небезпечними є всі частини її тіла — копита, роги та інші тканини, адже все може бути контаміноване бацилами. Саме тому оптимальним варіантом є спалювання. Проте в умовах війни та дефіциту ресурсів забезпечити це може бути складно.

"Сибіркою може бути уражена як велика, так і дрібна рогата худоба. У природі до цієї екосистеми можуть бути залучені й інші тварини, зокрема гризуни, хоча вони мають менше значення. Тому відстеження осередків сибірки потребує дуже ретельного контролю", — каже епідеміологиня.

Раніше тварин вакцинували спеціально розробленою вакциною й уважно стежили, щоб не допускати випадків захворювання. Це було важливо, оскільки саме тварина є джерелом збудника для людини.

Не панікувати, але діяти швидко: що загрожує людям

За словами Наталії Виноград, людина, яка інфікувалася сибірською виразкою, може становити різний рівень небезпеки для інших залежно від форми захворювання. Якщо йдеться про шкірно-бубонну форму, то така людина, як правило, не є джерелом подальшого зараження. Натомість у разі легеневої форми ризики значно серйозніші.

Експертка нагадує, що раніше вже перший випадок сибірки запускав систему реагування на біологічні загрози. До роботи долучалася Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, а ситуацію намагалися максимально швидко локалізувати.

"Якщо це навіть перші випадки серед тварин, треба адекватно все зробити. Може, це порушені стаціонарно неблагополучні пункти. Іде війна, падають шахеди, вибухають, ґрунт перекидає. Реально дивимося в цій нашій ситуації. Тому тут повинна бути дуже висока настороженість", — зазначає Виноград.

За її словами, головне завдання — не допустити, щоб люди, які живуть або перебувають на цих територіях, отримали серйозну проблему. Вона нагадує, що у 2001 році у США збудник сибірки поширювали через листи. Тоді йшлося про бойовий штам, однак сам приклад показує, наскільки непростою є ця інфекція з погляду біобезпеки.

Виноград підкреслює, що сибірка може бути не лише природним процесом. Саме тому необхідно серйозно відстежувати ситуацію. Інкубаційний період може бути дуже різним: від кількох годин до майже двох тижнів, залежно від механізму зараження. Якщо інфекція потрапляє через пошкоджену шкіру, перебіг може бути одним. Якщо ж ідеться про аерозольний шлях зараження, прогноз значно гірший, а середній інкубаційний період може становити два-три дні.

"Це реальна, але добре вивчена інфекція. Для неї розроблені заходи профілактики, діагностики та лікування. Їх потрібно просто правильно виконувати. У такій ситуації необхідно запровадити належні заходи, знайти джерело проблеми та локалізувати її", — продовжує Виноград.

Для цього потрібне епідеміологічне розслідування, а також дані про епізоотичний процес і ретроспективний аналіз. Необхідно з'ясувати, що саме було на конкретній території раніше: чи існували там стаціонарно неблагополучні пункти, чи були захоронення інфікованих тварин, чи йдеться про нові випадки, коли заражених тварин справді могли завезти.

Водночас вона закликає не створювати паніку. Сибірська виразка є бактеріальною інфекцією, щодо якої існують реальні підходи профілактики. Є вакцина для тварин, є зрозумілі й ефективні протоколи лікування людей. Головне — вчасно діагностувати хворобу та виявити пацієнта.

За словами Виноград, зараз важливо посилити нагляд, щоб лікарі були готові розпізнавати можливі випадки сибірки, зокрема диференціювати карбункули, які можуть формуватися при цьому захворюванні. Також має бути доступною лабораторна верифікація, тобто підтвердження діагнозу.

"Немає нічого такого, що ми не можемо зробити для того, щоб воно не перейшло у великі масштаби. Тут є чим лікувати", — наголошує експертка.

Вона пояснює, що прогноз для пацієнта залежить від форми захворювання та своєчасності лікування. Якщо це не легенева, а шкірна або шкірно-бубонна форма, прогноз за умови швидкого звернення до лікарів є добрим.

Людям варто негайно звертатися по медичну допомогу, якщо на шкірі з'являється почервоніння, потім у центрі формується чорний струп, а навколо виникає набряк. Це характерна ознака сибірки. Найчастіше ураження виникають на руках — саме там, де людина могла травмувати шкіру під час контакту із землею, тваринами або зараженими матеріалами.

До груп ризику належать ветеринари, люди, які працюють із тваринами, а також ті, хто працює із землею або проводить розкопки, не знаючи, що на цій території може бути старий осередок сибірки. Збудник у ґрунті, нагадує Виноград, може зберігатися десятки років — понад 70 років.

Окрему небезпеку становить легенева форма, яка має значно тяжчий перебіг. Саме таке ураження дихальних шляхів фіксували під час атак із листами у США у 2001 році.

Експертка також нагадує, що нині триває сезон підвищеного ризику. Літньо-осінній період завжди вважався часом, коли спорадичні випадки можуть виникати частіше, адже люди більше контактують із землею, а спека створює додаткові умови для ризику. Тварина без води може лягати на суху траву, травмувати шкіру, і ці рани стають "вхідними воротами" для збудника, якщо він є у ґрунті.

За словами Виноград, в Україні вже багато років не фіксували значних проблем із сибіркою, однак старі захоронення залишилися, тому до них потрібно ставитися серйозно. У минулому епізоотичні або епідемічні ускладнення із сибірки мали 23 адміністративні території України. Серед них — Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Луганська, Одеська області та Крим. Частина цих територій сьогодні перебуває у зоні бойових дій або окупації.

Нагадаємо, що в Тернополі у поні із зоокуточка виявили сибірську виразку. Тварина загинула, і фахівці провели посмертний аналіз тканин.

Крім того, в Одеській області у 2020 році у п'яти осіб було виявлено шкірну форму сибірської виразки. До цього сибірська виразка реєструвалася в регіоні у 2007 році, і її переносниками були тварини.