Звідки узялося взагалі свято 8 Березня. Історія та легенди, про які ви не знали

З часів СРСР Міжнародний жіночий день, що святкується 8 березня, був вихідним і не мав під собою жодного історичного підґрунтя. У цей день заведено обдаровувати жінок і дівчаток подарунками та букетами, а у магазинах та розважальних закладах проводяться тематичні вечірки та акції. Словом, 8 березня перетворилося на ще одне свято, яке повністю втратило своє значення.

Проте для радянської жінки позачерговий вихідний день був приємним бонусом, який можна було витратити на себе. А також він був такою собі "відповіддю" на радянське свято 23 лютого, яке з Дня захисника Вітчизни перетворилося на негласний чоловічий день, коли подарунки отримували навіть ті, хто в армії не служив, але при цьому забували про жінок, які теж бувають захисниками Вітчизни. До речі, 23 лютого вихідним не був.

Але коріння свята 8 березня сягає набагато глибше, ніж у Радянський Союз, і задіяно в його зародженні було набагато більше людей, ніж революціонерка Клара Цеткін, яку вважають засновницею Міжнародного жіночого дня. Також він має безліч символів, про які в СРСР і не чули.

Фокус постарався з'ясувати все, що відомо про Міжнародний жіночий день.

Історія створення

Варто зазначити, що появі Міжнародного жіночого дня сприяли численні протести жінок робітниць. На початку ХХ століття життя жінок, котрі працюють, було жахливим і нестерпно важким. Вони працювали на фабриках, часто на дуже шкідливих виробництвах, отримували значно менше, ніж чоловіки, при цьому зазнавали принизливих домагань і після виснажливої робочої зміни мали ще й займатися сім'єю та дітьми. Жодних відпусток після народження дитини не існувало, їхні права ніяк не захищалися і ба більше, вони навіть не мали права голосувати. Логічно, що почали виникати численні протестні рухи.

Наприклад, під час пожежі 1911 року на нью-йоркській швейній фабриці Triangle Shirtwaist, загинуло 123 жінки та 23 чоловіки. Вони просто не могли вибратися з охопленої вогнем будівлі, бо двері під час робочої зміни замикалися. І це був лише один із подібних випадків.

За поширеною версією, свято було засноване у 1907 році на ознаменування 50-річчя жорстоко пригніченого протесту робітниць швейної та текстильної промисловості Нью-Йорка, який у світовій історії прозвали "маршем каструль", тому що протестувальники молотили по каструлях черпаками, привертаючи увагу. Але в цій історії є проблема: ні акції протесту 1857 року, ні святкування 50-річчя, можливо, насправді не було. Фактично дослідження, проведене у 1980-х роках, показало, що міф про походження був винайдений у 1950-х роках у межах зусиль епохи холодної війни щодо відокремлення Міжнародного жіночого дня від його соціалістичного коріння.

Але протести були. Так, у 1908 році вулицями Нью-Йорка пройшли маршем жінки, які виступають за рівні з чоловіками права та проти нестерпних умов праці. Вони вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, заборони дитячої праці та надання права голосу.

Організаторкою маршу була Мод Мелоун — радикальна суфражистка, президентка Гарлемської ліги рівноправності та засновниця Спілки прогресивних жінок. Марш пройшов 16 лютого, бо це була неділя – єдиний вихідний на тиждень, коли жінки, які працюють, могли вийти на протест. Він пройшов мирно, нікого навіть не заарештували, хоч і погрожували.

Через рік, у річницю маршу на Бродвеї Соціалістична партія Америки проголосила Національним жіночим днем останню неділю лютого.

А суфражистка Роза Шнейдерман стала авторкою одного з гасел протестного руху, яке звучало, як "хліба та троянд". Маючи на увазі, що жінки мають право не лише на шматок хліба, а й на гідний рівень життя.

"У робітниці має бути хліб, але у неї мають бути і троянди. Допоможіть, ви, привілейовані жінки, дайте їй право голосу для боротьби!" — казала Роза.

До чого тут Клара Цеткін

Протестні рухи проходили по всьому світу, і Клара Жозефіна Ейснер була одним з ідеологів. Клара була донькою німецького органіста та француженки, старшою з трьох дітей. Вона виросла у Лейпцигу і ще під час навчання у педагогічному коледжі зацікавилася соціал-демократичним рухом. Однак через заборону, накладену Бісмарком на соціалістичну діяльність у Німеччині в 1878 році, Цеткін поїхала до Парижа, де й познайомилася з марксистом Осипом Цеткіним, який виїхав з Росії. Вона народила від нього двох синів: Максима і Костю, а коли Осип незабаром помер від туберкульозу, так і не змінила прізвище, навіть вийшовши заміж вдруге за художника Георга Фрідріха Цунделя, який був на вісімнадцять років молодший за нього.

Цікаво, але Роза Люксембург, з якою Клара дружила 20 років, і яка стала її соратницею, спочатку була байдужою до жіночого руху. І вони обидві недолюблювали суфражисток, вважаючи їхній рух "буржуазним".

Свій внесок у Міжнародний жіночий день (IWD) Клара Цеткін зробила у серпні 1910 року на Міжнародній жіночій конференції. Вона та інші учасниці запропонували щороку організовувати "особливий жіночий день", але не вказали дату. Ціль була благою: так делегатки хотіли продовжувати просувати ідею рівноправності. Міжнародний жіночий день у його сучасному розумінні вперше відсвяткували вже в наступному році, 19 березня 1911 року в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії.

Пізніше Цеткін виступала проти Першої світової війни, за що була заарештована, але відпущена, поїхала до Москви, де у червні 1921 року відбулася Друга Міжнародна конференція жінок-комуністок. Тоді й визначились із датою – святкування 8 березня. Цеткін протистояла Сталіну, виступала проти фашизму та Адольфа Гітлера, але після того, як він та його нацистська партія прийшли до влади у 1933 році, Цеткін поїхала до СРСР, де померла в Архангельську. Її порох був похований у Некрополі біля Кремлівської стіни. До речі, її сини також були змушені виїхати із СРСР, Костя після того, як у нього виникли проблеми зі спадщиною. Він помер у Канаді, а його брат у Берліні, де працював лікарем.

Слід Російської імперії

Оскільки на початку ХХ століття жіночі протестні рухи проходили по всьому світу, а особливо в країнах, де стрімко розвинулася індустрія і ламалися вікові традиції, то й Російська імперія не стала винятком. Жінка більше не була "охоронницею вогнища", їй доводилося поєднувати материнство та жіночі обов'язки, яких її ніхто не позбавляв із 16-ти годинними змінами на фабриках. У 1913 році протестували робітниці текстильних фабрик, вимагаючи "хліба та миру" — припинення Першої світової війни та поставок продовольства. А масовий страйк 23 лютого 1917 — або 8 березня за Григоріанським календарем (за "новим стилем") зрештою послужив початком революції і сприяв падінню монархії.

Унаслідок в Росії, вже не імперії, жінки отримали виборче право на рік раніше, ніж у Великій Британії, і на три роки раніше, ніж у Сполучених Штатах. Але загальносвітового жіночого руху не вийшло. Діяльність радянських жінок регулювала партія та держава, а не вони самі. Унаслідок рівноправність вийшла боком: здобувши права, радянські жінки не позбулися і обов'язків з тією відзнакою, що протестувати в СРСР і боротися за свої права було вже не можна.

8 березня в СРСР

Зрештою свято 8 березня стало частиною радянської політики. А вихідним цей день став лише в 1965 році. Радянська ідеологія створювала образ жінки "трудівниці, матері та комуністки", незалежного руху не існувало, а жінок закликали ударно працювати. Навіть після пологів, аж до 1956 року жінкам дозволялося не працювати 8 тижнів до пологів та 8 тижнів після. Проте після повернення до верстата їм можна було відлучатися в ясла, щоб погодувати немовля. На це приділялося не більше 30 хвилин кожні три години. При цьому у жінок-колгоспниць декретна відпустка була ще меншою: 30 днів до пологів і 30 після.

А отримане виборче право в СРСР мало ніякого значення, оскільки поняття демократичних виборів немає, а протести жорстко придушувалися.

Згодом день 8 березня перетворився на день солідарності всіх жінок офіційно, а неофіційно просто став жіночим днем. Жінки з радянських листівок закликали до миру в усьому світі, говорили про солідарність, але, судячи з картинок, лише з ідеологічно близькими жінками з дружніх країн, їх вітали діти, а чоловіків іронічно просили звільнити своїх дам цього дня від їхніх обов'язків на кшталт прибирання та приготування.

Не дивно, що офіційна установа свята 8 березня ООН як Міжнародний жіночий день у 1975 році пройшла непоміченою. Бо ні про яку ліквідацію всіх форм дискримінації в СРСР не йшлося.

8 березня – сучасність

Зараз у пострадянських країнах 8 березня перетворилося на просто "Жіночий день", аналог Дня святого Валентина, або Дня матері, коли жінкам дарують квіти та милі подарунки. Про те, що історія свята враховує ще й боротьбу за рівноправність – мало хто згадує.

Вихідним цей день залишається у більшості країн колишнього СРСР, крім Латвії, Литви та Естонії. Чи зараз бути йому вихідним, вирішується і в Україні шляхом голосування через "Дію". У Китаї цей день робочий, але скорочений для жінок, і то не скрізь. Також цей день неробочий, або скорочений у Берліні, як на Батьківщині свята.

Символи 8 березня

Мімоза, яка так часто з'являється на листівках і яку дарують у букетах, вперше стала символом 8 березня в Італії ще в 1946 році, завдяки комуністці Терезі Маттеї. Популярні на той час фіалки та конвалії постачалися з Франції і багато хто просто не міг їх собі дозволити. Тому Тереза запропонувала дарувати жінкам доступнішу і дешевшу мімозу.

У 8 березня є офіційні кольори: фіолетовий, білий та зелений. Фіолетовий означає справедливість та гідність. Зелений символізує надію. Білий уособлює чистоту. Квіти були обрані Жіночим суспільно-політичним союзом (WSPU) у Великій Британії у 1908 році. Але білий колір останнім часом втратив актуальність. Натомість стало зрозуміло, чому Камала Гарріс, 49-а віцепрезидентка США, прийшла на інавгурацію Джо Байдена у фіолетовому ансамблі.

У світі відзначається і Міжнародний чоловічий день – 19 листопада. Він не визнаний ООН, не є вихідним днем, але дуже популярний, наприклад, у Великій Британії. Цей день присвячений "позитивній цінності, яку чоловіки приносять світу, своїм сім'ям та спільнотам" і спрямований на те, щоб виділити позитивні зразки для наслідування.

Нагадаємо, до 6 березня у додатку "Дія" триває голосування. Українцям пропонують разом вирішити, чи залишати свято 8 березня вихідним.