Життя під мікроскопом. Як випускник Могилянки став одним з основоположників мікробіології

Як виходець із Чернігівщини і випускник Могилянки Мартин Тереховський став одним з основоположників мікробіологічної науки.

Його імʼя вам нічого не скаже — Мартин Тереховський. Його не знають навіть на рідній Чернігівщині. Тим часом, він став першим в Росії протогістологом, автор праць з мікробіології, ботаніки, епідеміології.

У цій історії багато незрозумілого, але пройшло вже 250 років, мало шансів, що ми дізнаємося, чому все відбувалося так, як відбувалося.

У 1770 році він звільнився з роботи, щоб поїхати в Європу вчитися. Ось і перша загадка — йому було 30 років, тоді найпродуктивніший вік, щоб працювати, і найбільш невдалий щоб звільнятися.

В ті часи, часи Катерини II, графа Орлова, чумного бунту, Пугачовщини, люди взагалі самовільно не змінювали місце роботи і тим паче, не звільнялися за власним капризу.

Всі переходи на нову посаду здійснювалися тільки з волі або принаймні з дозволу сильних світу цього. Звільнитися — таке у XVIII столітті міг собі дозволити Моцарт, але Моцарт з дитинства усією Європою вважався генієм.

Чому ж так вчинив невідомий лікар з Чернігівського села?

А сама ідея поїхати вчитися з власної волі? З часів Петра I їздити за кордон на навчання стало одним із способів почати карʼєру — спосіб не масовий, але і не нечуваний. Проте, це робилося самовільно. Це завжди був наказ згори.

Той же Ломоносов поїхав в Марбург не за власним бажанням, а за рішенням самого Президента Академії наук, погодженим, на секундочку, з Кабінетом міністрів.

Отже, сім років тому він закінчив Києво-Могилянську академію, пʼять років тому — медшколу при Генеральному госпіталі і тоді ж його взяли на посаду… "ботаніка" в Ботанічний сад у Петербурзі. При нестачі в країні лікарів, коли кожен лікар на поіменному обліку, — раптом ботаніком! Загадка.

За рік до дивного рішення звільнитися йому раптом пощастило — йому "за сумісництвом" дали можливість практикувати в Адміралтейському госпіталі. Начебто карʼєра почала налагоджуватися. А він звільнився.

Грошей у нього не було. Батько — сільський піп, сам він — спочатку студент, а потім ботанік. Гроші на поїздку, проте, чомусь виділив благодійний фонд княгині Катерини Голіциної. Знову ж таки, чому йому? Фонд вперше в своїй історії вирішив допомогти трьом студентам-медикам.

І допоміг — студенту Амбодику, неповнолітньому ще студенту Ріндеру і, чомусь, цілком "дорослому", 30-річному ботаніку… Але ж крім "невдалого" віку і невдалої карʼєри він себе нічим більше не виявив — ні як студент, ні як "ботанік".

Цікавий факт:

Тереховський — земляк і майже ровесник гетьмана Самойловича. Сам Самойлович цінував в Тереховському в першу чергу талант викладача, вважав його у цьому найкращим серед усіх, неперевершеним.

Як би там не було, настільки незрозумілий ланцюжок подій привів до того, що він поїхав. І став першим вітчизняним ученим, першим підданим Російської імперії, першим етнічним українцем, який зробив внесок у світову мікробіологію.

Не просто "привіз" на батьківщину кілька книг з мікробіології і робочий мікроскоп, і так "заснував" вітчизняну мікробіологію, а саме зробив відкриття, зрушив науку вперед, а вже після цього "привіз" і "заснував".

А ось ще загадка — саме прізвище Тереховський. Тоді під час вступу до Києво-Могилянської академії було прийнято змінювати прізвище. Майбутній гетьман Самойлович при народженні був Сушковським. Амбодик був Максимовичем (він пізніше повернув собі справжнє прізвище, додавши його до свого імені через дефіс). А ось прізвища Тереховського при народженні ми не знаємо.

Чим же зайнявся Тереховський у Страсбурзі?

Він туди поїхав як студент-медик вивчати медицину. Логічно було б очікувати, що Тереховський цілими днями пропадатиме в лікарнях, а ночами читатиме одну за одною книги по медицині.

Такого, проте, історія про нього не повідомляє. І взагалі про його походи на лекції, участі в операціях, суперечках над ложем хворого. Ніби й не переступав студент-медик порога клінік взагалі.

Зате відомо, що він зайнявся мікроскопуванням.

В ті часи мікробіологія як наука ще не сформувалася. І звісно, вона не була частиною медицини — про те що мешканці мікроскопічного світу можуть впливати на "великий" світ стане відомо тільки через сто років. Дивитися в мікроскоп було заняттям марним, і не мало до реального життя ніякого стосунку.

За 240 років до описуваних подій італійський лікар Фракасторо (той, який ввів у науковий обіг слова "сифіліс" та "інфекція") подивився через збільшувальне скло на зображення від іншого збільшувального скла, і таким чином винайшов мікроскоп.

За 160 років до приїзду Тереховського в Страсбург Галілей побудував прилад, який вже навіть ми назвали б мікроскопом (не відразу, не з першого погляду, але все ж). За 106 років (1664) помічник вченого-хіміка Гук виявив клітину — в мікроскоп, що давав збільшення в 30 разів. За 96 років (1674) торговець в галантерейній крамниці Левенгук, розглядаючи якість ниток в пропонованих йому для покупки тканинах, відкрив одноклітинні організми — в мікроскоп, який був уже здатний давати збільшення в 300 разів.

З тих пір було відомо, що існують мікроскопічні істоти.

Крім того, що вони існують, більше нічого відомо не було.

І справа навіть не у тому, що минуло занадто мало часу, щоб накопичити наукові факти. Погані лінзи, спотворювали зображення, недостатнє збільшення, а також те, що ніхто ще не придумав застосовувати барвники і ніхто не придумав "накопичувати" мікроби розмноженням — все це приводило до того, що вчені бачили під мікроскопом швидше точки-цятки, ніж те, що звикли бачити під світловим мікроскопом ми.

За 35 років до Тереховського Лінней створив класифікацію всього живого. Для мікробів він відвів особливий клас — Хаос, що відображало те, як сприймали вчені світ під мікроскопом.

Тоді на планеті було кілька сотень мікроскопів. Велика їх частина використовувалася для розваги — молоді аристократи ними вражали юних аристократок. Лише кілька десятків людей у всьому світі користувалися мікроскопами з науковими цілями — і то не щодня, а як на душу ляже, до мікробіології в сучасному розумінні цього слова залишалося ще 100 років (Кон, 1870).

Загалом, Тереховському надумалося зайнятися мікроскопуванням посередині шкали часу між відкриттям мікробів і перетворенням мікробіології в науку.

Наука в той час цікавилася мікроскопічним світом не заради самого мікроскопічного світу (він вважався абсолютно марним), а заради філософського питання про самозародження життя.

Відкриття Левенгука дозволило піднялися старій добрій школі про самозародження життя. У 1668 Реді довів, що самозародження живого не відбувається, але вже через 8 років після цього Левенгук відкрив мікроорганізми.

Перший мікроскоп Левенгука
Перший мікроскоп Левенгука

Ось посеред усіх цих суперечок Тереховський і опинився у Страсбурзі з мікроскопом в руках. Він написав дисертацію про мікроби, тобто про Ліннеївський клас "Хаос". Дослідження стосувалося життя цих істот в настої (скільки можна кипʼятити баранячу підливку!). "Настій" російською мовою того часу — це "наливка", а на латині — "інфузум" (звідси "інфузорія").

Відповідно, назва дисертації Тереховського звучить для нашого вуха трохи дикувато, але красиво: "Про наливковий хаос Ліннея". Або мовою оригіналу: "De chao infusorio Linnaei" (1775).

Щоб зрозуміти те, що робив Тереховський потрібно згадати, що рівень мікроскопічної техніки був за нашими поняттями вкрай низьким. У мікроскоп було видно цяточки або в кращому випадку крихітні цятки.

Проте, ті мікроби, яких було видно, — це були великі істоти, сьогодні ми їх називаємо найпростішими (наприклад, інфузорія туфелька з її розміром в 200 мкм). Для порівняння найбільша з бацил — паличка сибірської виразки — має розмір максимум 10 мкм. Розмір же бактерії зазвичай близько 1 мкм.

Що ж відкрив Тереховський?

По-перше, те, що "наливкові тільця" рухаються самостійно, не зовнішні поштовхи їх "зрушують". У наливкових тілець, як у справжніх тварин, є і "мʼязи", щоб рухатися, і "воля", яка їх кудись веде. "…Рухомі наливкові істоти — це не неживі тільця і не органічні молекули середнього і хаотичного царства, а справжні дрібні тварини".

Уже цього було б достатньо, щоб виходець з Чернігівщини і випускник Могилянки Тереховський вважався одним з основоположників мікробіологічної науки.

Цікавий факт:

У 1785 році Тереховський знову опинився за кордоном. Цього разу, за приписом Сенату. Він і ще один українець — Шумлянський (теж випускник Могилянки, засновник вітчизняної гістології, той самий, який капсула Шумлянського-Боумена) повинні були підготувати проект реформи медичної освіти в імперії.

Проект не прийняли і він звівся лише до основи Петербурзької Медико-хірургічної академії (назва запропонована Тереховським). Тереховський не дожив до її відкриття, але бюрократична інерція стала причиною того, що при відкритті він все ще значився в списку чотирьох перших професорів.

До того ж, Тереховський відкрив те, чим "керуються" мікроорганізми у своїх рухах — хемотаксис (вони намагалися втекти від кристаликів отрути) і реотаксис (вони рухалися проти течії рідини).

Попутно Тереховський додав в наукову скарбничку докази того, що "наливкові тільця" — це живі організми. Так, в ті часи це було далеко не очевидно! Можливо, "тільця" — це просто бульбашки повітря.

Може, пилинки або кристалики які не розчинилися речовин. Або грудки органічної речовини — адже самозародження полягає якраз у тому, що органічні речовини "схоплюються" разом, утворюючи неструктуровані, невпорядковані грудочки.

Тереховський довів, що при відсутності повітря мікроорганізми не змінювали ні форми, ні кількості, отже, вони не були бульбашками повітря. Він порівняв процеси взаємодії кислот і лугів, а також явище кристалізації з "поведінкою" "тілець" і не виявив нічого спільного.

Тереховський виявив, що в різних "наливках" стійко живуть різні "тільця". Це очевидне прозріння про те, що в царстві мікроорганізмів існують стійкі біологічні види — то, що доведе Кон через 100 років. Ще одне очко на користь Тереховський.

Тереховський, нагріваючи і охолоджуючи, зумів встановити комфортний для "тілець" температурний режим.

Але чому в різних наливках живуть різні "анімалькулі" ("маленькі тварини", "тваринки")? Якщо в настої змінювати горох на мигдаль, а жовтофіоль на гвоздику, то різновид "анімількуль" не зміниться. А ось якщо міняти воду (з різних джерел), то зміниться. Виходить, "наливкові тільця" живуть у воді і з нею й переносяться.

А в якій воді живуть "тільця"? Якщо поставити дві склянки поруч — з сирою водою і з кипʼяченою, кімнатної температури, — то в сирій воді анімалькулі є, а в кипʼяченій — немає. Якщо повторити досвід і додати склянку з талою водою з льоду, анімалькулі знову опиняться тільки в сирій воді.

А чому наливні тільця не живуть в кипʼяченій і талій воді? Там середовище не підходить чи сам процес їх вбиває? Тереховський брав сиру воду і її заморожував — тільця зникали. Тереховський нагрівав сиру воду вище 35 градусів — тільця зникали.

Проте, якщо у ці дві склянки додати по краплі сирої води, то і в кипʼяченій воді і в талій дуже скоро буде безліч мікробів. Отже, справа не у тому, що тала і кипʼячена вода не придатні для життя анімалькуль, а у тому, що вони гинуть при кипʼятінні і при заморожуванні.

Навіть помилки Тереховського здаються звершеннями гіганта. Він виявив, що при висиханні крапель води анімалькулі гинуть. З цього він зробив висновок, що анімалькулі живуть тільки у воді, їх немає, наприклад, у повітрі. (Тепер ми знаємо, що найпростіші утворюють цисти, які благополучно гасають у повітрі).

Проте, у ті часи всіх цікавило головне питання — самозародження життя.

Тереховський повторив свої досліди зі склянками з цього аспекту. Якщо гарненько проварити траву і залити її, відповідно, кипʼяченою водою і сирою, то анімалькулі будуть в сирій (очікувано), але їх не буде і вони не зʼявляться в кипʼяченій — ні того ж дня, ні завтра, ні післязавтра.

Тереховський експериментував навіть з чаєм. Уже років 50, як чай став в середовищі багатіїв більш-менш масовим напоєм, хоча при цьому все ще здавався китайською екзотикою. Експерименти з чаєм як з "наливкою" здавалися дещо ексцентричними, але цілком правомірними. Результат був такий самий — в завареному чаї анімалькулей не було видно ні відразу, ні через день-два.

Щоправда, Тереховський робив свої досліди взимку у погано опалювальному приміщенні, під вікном, на сонячному світлі — хто ж знав, що це може бути важливо!

Загальний висновок дисертації Тереховського був таким: мікроорганізми (найпростіші в нашій термінології) це тварини, вони здатні самостійно рухатися, вони живуть виключно в сирій воді. Ніякого самозародження немає.

Тепер ми знаємо, що якби Тереховський потримав свою кипʼячену воду трохи довше, тоді в ній зʼявилися б анімалькулі, оскільки цисти є в повітрі. Тоді чекати день-два здавалося цілком достатнім.

Більше того, якби тодішня техніка дозволяла бачити бактерії, всю дисертацію довелося б повністю переглянути.

Через сто років крапку в суперечках про самозародження поставить Пастер — в елегантному експерименті в Альпах.

Але дисертація Тереховського просунула мікробіологію вперед, і, відповідно, миттєво здобула світову популярність. Професор Леске вважав дисертацію Тереховського до найбільш значних робіт XVIII століття. Гмелін, перебудовуючи Хаос Ліннея, посилався на Тереховського. Посилання на Тереховського вважалися хорошим тоном ще в XIX столітті (наприклад, його докладно переказували навіть у 1870-х — як етап історичного розвитку мікробіології).

Доходило до того, що для зміцнення авторитету інших вчених, їм приписували роботу Тереховського (як Погендорф приписав її своєму науковому керівнику Шуреру у 1863 році).

У дисертації таїться, до речі, ще загадка. На титульному аркуші дисертації Тереховський назвав себе "ucrano-rusus", тобто "українець з Русі" — вкрай незвичайний хід для XVIII століття.

Як би там не було, ця робота була величезним доробком, і якби Тереховський продовжував публікуватися, він, швидше за все, став би не просто одним з тих, хто зробив внесок, а опинився б у числі батьків-засновників мікробіології.

Його внесок, принаймні, вже точно можна порівняти з внеском тодішніх корифеїв — падре Спаланцані й абата Нідхема.

І тут ми приходимо до головної загадки цієї історії. Тереховський написав проривну дисертацію з мікробіології і більше ніколи до мікроскопа не торкався.

Повернувшись до Петербурга, він півтора року нікуди не міг влаштуватися на роботу, потім — з втратою номенклатурного рангу — став працювати молодшим лікарем в Кронштадті, але врешті-решт все-таки видерся і став професором анатомії (а анатомія тут до чого?!) в Петербурзькій медико-хірургічній школі і директором Ботанічного саду, того самого, де колись починав рядовим "ботаніком".

Здавалося б, він міг продовжувати мікроскопування і в Школі, і в Саду. Він цього, однак, не робив. Більше того, відомо, що Тереховський обладнав вдома дослідницьку лабораторію — після його смерті Медико-хірургічна академія викупила у його сімʼї наукове обладнання ("повітряний насос Смітона", дві електричні машини), але мікроскопа серед цього обладнання не було.

Як пояснити всі ці загадки?

Найреалістичніше пояснення — Тереховський став лікарем не за покликанням. Просто в його час не було вчених-ботаніків, вивчати рослини не було оплачуваної професією, і він вибрав медицину як найбільш близьку альтернативу.

Звідси і робота "ботаніком", і "втеча" з медицини після року роботи лікарем, і максимально далека від практичної медицини тема дисертації, і викладання потім саме анатомії, і директорування в Ботанічному саду.

Більш "психологічна" версія може полягати в тому, що Тереховський був мʼяко кажучи непосидою, а грубо кажучи любителем пригод.

Тому, періоди стабільності в житті він сприймав, як виклик, і відразу ж намагався все в своєму житті радикально міняти. Звідси і навчання медицині, то раптова поїздка за кордон, то захоплення мікроскопуванням, то викладання анатомії.

Напрошується, звичайно, і конспірологічна версія. Куди без неї! Ще в роки навчання у Києво-Могилянській академії або невдовзі після її закінчення, Тереховський став агентом спецслужб. Розвідників у нашому розумінні в ті часи ще не було, але були люди, "які виконували особливі доручення". Цю діяльність Тереховський сприймав як основну, на ній фокусувався.

Все інше було прикриттям — і навчання в хірургічній школі, і робота "ботаніком", і поїздка до Страсбурга на цілих 5 років, і вибір теми дисертації (щоб залишався вільний час), і новий тур Європою з метою, нібито, вивчення передових методик викладання медицини…

Як би там не було, що б не рухало Тереховським, ким би він насправді не був, він першим серед наших співвітчизників зробив наукове відкриття в мікробіології. До того ж, це відкриття було з розряду етапних, тих, які не "обійдеш", не "забудеш", якщо хочеш зрозуміти, як розвивалася мікробіологія, як наука.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.