За Порошенка такого не було. Чим ризикує Україна, посварившись з Китаєм через "Мотор Січ"

Є знаменита фраза: "Це гірше, ніж злочин. Це помилка".

Китай — один з наших основних торговельно-економічних партнерів. В інших країнах є чітка кореляція між таким партнерством і союзницькими відносинами. Політика — продовження економіки, але іншими методами.

У нас же щодо Китаю — одна з найбільш провальних зовнішньополітичних доктрин. Досить згадати, що в перший рік президентства Зеленського вперше Україна забула привітати КНР з національним святом — днем незалежності.

Ухвалений у нас закон про декомунізацію теж спалює деякі мости. Абсурдно співпрацювати в економічній сфері і при цьому визнавати партнера представником злочинної ідеології.

У низці дурниць у китайському напрямку історія з "Мотор Січ" — практично фінальний акорд. Гірше може бути тільки встановлення дипвідносин або консульських з Тайванем, щоб підтримати американців.

Однією з головних подій року, що минає, було створення Всестороннього регіонального економічного партнерства (ВРЕП), куди входять десять країн Південно-Східної Азії, плюс Китай, Австралія, Японія, Нова Зеландія, Індія, Південна Корея.

Через десять років це буде величезне економічне утворення, що затьмарить Європу й Америку. Його інтеграційне ядро — Китай. Через ВРЕП він зможе впливати на торгово-інвестиційну політику таких країн як Індонезія, Філіппіни, Південна Корея, Японія і свої дії проти України поширювати далеко за межі наших торгових відносин.

Ми можемо втратити Азію, якщо зіпсувати відносини з Китаєм.

У чому заковика в кейсі "Мотор Січі" для України?

Китайці ніколи не заходять без запрошення, чим відрізняються від американців і європейців. Вони заходять через схвалення політичних лідерів.

І цей проект реалізовувався під егідою українського уряду, про що наразі майже ніхто не говорить.

Усі забули екс-віце-прем'єра Степана Кубіва, який під час візиту в Китай розповідав про відкриття спільного заводу з виробництва вертолітних двигунів.

У розумінні Китаю, уся необхідна процедура заходу на ринок з покупкою акцій "Мотор Січі" була дотримана. Значить, те, що відбувається зараз — навіть не ляпас, а плювок. Якщо Україна раптом помилилася з продажем акцій "Мотор Січі", після заяви Кубіва, це вже наша проблема, а не Китаю.

Ми ввели санкції проти китайських інвесторів, які купили акції підприємства з благословення українського уряду. Абсурдніше не придумаєш.

Вимальовуються негативні моменти.

Перший. Незважаючи на заяви нашого МЗС, що це окремий випадок, усі розуміють, що він системний. Виходить, що домовлятися про інвестиції в Україну потрібно не в Києві, а у Вашингтоні. Ми повинні будемо забути про системних інвесторів. Американцям у нас не цікаво, а інші не прийдуть, тому що можуть не сподобатися американцям.

Другий. Суди з китайськими акціонерами ми, швидше за все, програємо, і втратимо кілька мільярдів доларів.

Третій. Серйозне охолодження з Китаєм, перш за все, економічне.

Думаю, найближчим часом Пекін почне активно переорієнтуватися на аграрну сировину з Росії — кукурудза, соняшник, соя, рапс. Росія і зараз намагається захопити китайські ринки, збільшуючи дотації на виробництво цієї сільгоспсировини. Китай може попросити Москву прискорити процес.

Четвертий. Китай почне активно діяти проти нас на азійському і тихоокеанському просторі.

П'ятий. Вимальовується небезпечна конструкція і те, з чого ми починали. Постає питання про створення дипвідносин з Тайванем.

США не хочуть там бути на самоті, їм потрібна міжнародна підтримка. Туди не влізуть Європа, Латинська Америка, Японія, Південна Корея, Індія, Росія й Африка (там китайські інвестиції).

Потрібен буде цап-відбувайло і "другим будеш" і, можливо, Києву будуть наполегливо рекомендувати дипвідносини, або хоча б консульські, з Тайванем.

Наразі це здається майже фантастикою. Але у владі настільки божевільні люди, що можуть піти на цей крок. Це буде точка неповернення і вкрай негативні, уже геополітичні, наслідки.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.