Кому війна — мати рідна. Хто, як і чому живе з військових конфліктів у сучасному світі

Є люди, яким дуже потрібна війна. І я зараз говорю не тільки про політиків і великих підприємців, пов'язаних із ВПК. Коли розгорається черговий конфлікт, то це забезпечує роботою безліч людей.

Це працівники ЗМІ та політичні оглядачі, страхувальні агенти і військові фахівці, експерти всіх мастей і правозахисники, працівники моніторингових місій і міжнародних гуманітарних фондів, власники військторгу та персонал центрів реабілітації. І багато-багато інших.

Усі ці люди годуються з конфліктів, а часом узагалі роблять кар'єри. Мир їм не вигідний, оскільки мир покладе цьому край.

Але є ще одна категорія вигодонабувачів. Це інсургенти, бойовики і партизани. Фрідомфайтери всіх мастей і ребели будь-якої марки. Навіть іррегуляри і бійці збройних сил квазідержави. Взагалі всі ті, кого часто називають "терористами". Їм усім потрібна війна не менше, ніж представникам військово-промислового комплексу сильних і провідних держав. Якщо для останніх це бізнес, кар'єра чи спосіб самореалізації, то для перших це власне сенс існування.

Приклад? Будь ласка.

Усі добре знають про протистояння між Ізраїлем і ХАМАСом. Інтереси сторін у цьому конфлікті гранично зрозумілі. Єврейська держава хоче стабільності і миру і бажано без палестинців. ХАМАС же хоче стабільності в своїй вертикалі влади, політичного визнання на міжнародній арені та знищення Ізраїлю як держави в ідеалі.

Важливо

Хижаки і жертви. Чому війна — це більше не дуель, а полювання на людей

Начебто все зрозуміло. Крім одного "але". Крім ХАМАСу в секторі Газа, на Західному березі або, скажімо, в Лівані є великі кількості маленьких угруповань: від відносно видимих до зовсім крихітних, які налічують буквально десятки або сотні бойовиків.

І якщо з мотивацією ХАМАСу все зрозуміло, то на що розраховують ці маленькі групи, коли вони обстрілюють Ізраїль ракетами? Як, наприклад, це сталося 4-го серпня цього року. По Ізраїлю з території Лівану випустили три ракети, які розірвалися на відкритому просторі.

Ефективність такої "атаки", м'яко кажучи, під дуже великим сумнівом. Тим більше, що до Ізраїлю долетіли взагалі тільки дві ракети. На щось більше дрібне палестинське угруповання, яке пустило ці ракети, не здатне.

Тоді навіщо це робиться?

Скринька відкривається дуже просто. Поки є війна і привід для війни, такі структури потрібні. Вони можуть розраховувати на крихти від своїх старших братів або взагалі від тих держав, які підтримують антисіоністські збройні рухи. Наприклад, від Ірану.

Але якщо це так, то чому їх не існувало в минулому? Адже кажучи про початок минулого століття або й взагалі позаминулого, ми якщо і мали справу з інсургентами, це завжди були великі і масштабні рухи з народною підтримкою і політичною програмою взяття влади.

Раніше не існувало технологій впливу, відносно дешевих і доступних навіть для маленької структури. У минулому у вас повинна була бути своя "армія", адже будучи озброєними гвинтівками, ви могли заявити про себе тільки захопленням території та оголошенням себе владою. А для цього вам треба багато людей, іноді дуже багато.

Сьогодні вам достатньо невеликого капіталу, невеликого активу людей. А найголовніше — доступу до інтернету. А там вже є все: від пропозицій медіа-послуг старшим братам і створення загонів хакерів до методичок тактики малих груп та споруди простої, але справжнісінької бойової ракети.

Тридцять років тому, щоб мати своє ЗМІ, причому на пристойному і масовому рівні, вам потрібен був стартовий капітал, друкований цех і пристойний штат працівників, щоб цей цех працював. І це тільки друк. Ще вам потрібна була система поширення вашої газети, агенти на місцях, розвинена логістична структура.

Сьогодні від однієї до невеликої групи людей можуть створити свій особистий і при цьому відносно масовий ЗМІ. Усе, що потрібно, це інтернет і доступ до нього. Усі інші інструменти для створення ЗМІ та поширення інформації там вже є.

Те ж саме відбувається й у військовому форматі. Більше немає потреби у великих і потужних групах підпільних герильї, тепер утримувати таку ось армію вкрай дорого. Сьогодні їх — одиниці і вони, як правило, користуються підтримкою великих держав (наприклад, Хезболла). Зате малих груп сьогодні сотні по світу, а якщо враховувати і зовсім маленькі, то взагалі тисячі (в одній тільки Сирії набереться із сотню груп і групок).

Ця тенденція стає все більш охоплювальною і масштабною. У цьому можна не сумніватися. Адже набагато вигідніше бути невеликим загоном "вільних стрільців" на службі у великих панів або за ідею (яка б вона не була), ніж животіти в таборі біженців, у нетрях або під п'ятою сильних регіональних владик.