Стук у двері. Як повідомляти про загибель військових і чому важливо доглядати їхні могили

В ізраїльській армії є сумна традиція, яка називається "стук у двері". Це особливий обряд сповіщення рідних про те, що їхні син чи донька, які служать у війську, загинули, потрапили у полон чи поранені настільки важко, що не можуть зателефонувати самостійно.

Так повелося, що спеціальні добровольці, які несуть ці сумні звістки, саме стукають, адже, коли Ізраїль почав воювати, майже ні в кого не було дзвінків. Традицію залишили незмінною. Тому стуку в двері боїться кожна родина, чиї рідні служать у лавах армії.

У нас такої традиції немає. Але в нас теж особливе ставлення до тих, хто загинув, захищаючи Батьківщину. А подібні традиції вибудовуються саме зараз. Про місію, яку ми виконували для батьків, полеглого воїна, чиї рідні знаходяться в окупації, я розповідаю у відео.

А ще я дуже довго думала, чи варто показувати ці фото, а якщо показувати, то які. І як правильно подати те, про що я хочу сказати.

Бо свіжі могили наших військових повинні не демотивувати, а породжувати здорову злість до ворога. Воїни захищають свою країну. Ворог прийшов на нашу землю. І помста тут цілком доречна.

Я вірю, що після смерті з нами відбувається те, у що ми віримо. Якщо ви вірите, що життя після смерті не існує, для вас це так і буде. Якщо ви йдете за покликом Вальгалли, то обов'язково дійдете туди. Якщо ви вірите у Бога, то колись опинитеся у місці світлому, у місці квітучому, у місці спокійному. Або переродитеся, і знову прийдете на цю землю, якщо ви так вважаєте. А, можливо, ви розпливетеся в Україні та вічно житимете в ній, як твердить нам молитва українського націоналіста.

У що б не вірили наші полеглі воїни, вони точно своєю смертю смерть перемогли. Вони подарували життя країні, захистили наші життя, прикрили собою наших дітей. Тож доки живі ми, маємо певний обов'язок перед ними. Дбаймо про їхні могили.

Майже всі "старі" могили у військовому секторі Краснопільського цвинтаря Дніпра вже добре й однаково оформлені. Свіжі могили і "старі" могили невідомих воїнів стоять просто насипами з хрестами і підписами. Усе це має досить акуратний вигляд, звичайно. Видно, що за сектором доглядають. Хоча у вітряну погоду з могил розлітаються квіти і шматочки від вінків. Якщо буваєте там або на інших полях поховань, заходьте, беріть рукавички, прибирайте. Особливо біля могил неідентифікованих воїнів або, якщо знаєте, що рідні військовослужбовця перебувають під окупацією чи в інших складних обставинах. Це важливо.

Просто бувайте у таких місцях, відвідуйте полеглих, щоб розуміти масштаб, щоб повертати себе до реальності.

Кінця і краю цій майже тисячолітній війні поки що не видно. У наших воїнів нікого немає, крім нас, крім їхнього народу. Допомагаймо їм, доки вони живі. Доглядаймо за місцями їхніх поховань, якщо хтось із них поліг на полі бою. Бо це бій за наші життя.

Джерело.