"Апокаліпсис" не сьогодні. Чому так важко знімати правдиве кіно про війну

От якби прийшов до мене сам Коппола, чи, мабуть, приїхав би вже на інвалідному візку, бо він же ж старий став, та сказав би мені: "А давай знімемо про війну таке кіно, щоб воно затьмарило мій "Апокаліпсис сьогодні!" — я б чесно йому відповів: "Та можна, але кіно буде не цікаве та не касове". Він би здивувався — чого б це? А я б сказав: "Тому, що нема про що знімати. Нічого не відбувається".

Бо війна — це ніякий не екшн. Нема тут героїчного двіжа та захопливих сцен. Хіба що відомий вже у мережі танок наших пілотів на світанку. І весь час тепер я дивуюся: ну як оце совковим режисерам, усім цим бондарчукам та іншим вдавалося стільки років на***вати радянського, нехай й наївного, але ж дорослого глядача, показуючи йому замість реальної війни, яка відбувалася, якийсь вигаданий фікшн?

І чому ніхто жодного разу не викупив, що це все фуфло? Що так не було? Що було геть по-іншому? А, забув. Тому, що реальні учасники боїв ніколи радянське кіно про війну не дивилися. От через це. А нерадянського в принципі не було. От уявляю, як би розірвало радянських ветеранів ВОВ, якби до сорокаріччя перемоги в радянських кінотеатрах пройшла ну хоча б стрічка "Герої Келлі". "Швидкі" до кардіології від'їздили б від кінотеатрів одна за одною.

Але то комедія. А бойовика чи якогось трилера на війні зняти важко, якщо хочеш розповісти про війну. Бо війна — це здебільшого очікування, ніж дія. Ти весь час сидиш та на щось чекаєш. Увесь час на щось різне. Та співвідношення очікування та подій — десять до одного. А бува, що й сто до одного.

Але треба навчитись чекати. Так само, доречі, як і в бізнесі. Про витримку та очікування у бізнесі я в минулому житті багато написав у книжці "Тут клює". Так само й на війні, бо війна й бізнес взагалі мають багато спільного. Я б вже за ці майже пів року геть забув, як вести бізнес, але війна нагадує, й через те не втрачаю я бізнес-скіли.

Так от, вміти чекати — важливо. Бо, чекаючи, ти думаєш, розмірковуєш, прикидаєш, зважуєш, прораховуєш варіанти та ходи. Проводиш розвідку, потім все співставляєш. Потім робиш дорозвідку та додатково все ще раз прораховуєш.

Потім сім раз все переміряєш та переобчислюєш. Сім, щоб ви розуміли, це от скільки: один, два, три, чотири, п'ять, шість та аж тоді вже сім.

А лише потім на*бурюєш.

А не навпаки. А чому б й не навпаки? Війна ж! Час енергійних дій! Та взагалі, якщо шо — війна все спише!

Але ніт. Бо наробиш лиха. От через те й не люблять на війні ентузіастів, які з шаблюкою та відвагою на танки все рвуться. Бо річ не у відвазі. Потрібний розум. А полум'яного палкого Чапаєва, знов-таки, вигадала пропаганда. А насправді він був геть не таким. Та згодився, хіба що, тільки на анекдоти.

От у тому й річ. Думати треба. Тому й не вийде кіна про нашу війну.

Джерело.

Важливо

Війна назавжди. Чому вона вже ніколи не закінчиться