Жадан, Нобель та Порно. Як я вручила Жадану Нобелівську премію з літератури

Видавництво в ті часи було в занепаді. Все цікаве можна було прочитати лише у літературних журналах, і я читала ті, що тоді видавали не в Україні. Навіть не пригадаю, який це був рік, але одного разу в "Іноземній літературі" натрапила на розповідь, яка мене розірвала. Назва її — "Порно", і під оповіданням було написано "переклад з української". І тут я завмираю. Боже, невже? Так талантливо, так круто, так болісно. Автор — Сергій Жадан.

Я пообіцяла Жадану, що колись скажу, як я з ним познайомилася. І я готувалася написати про те, що вперше прочитала його в московському журналі російською мовою.

А потім вже після мого відкриття автора я дізналася, що ми народилися з ним в один день.

І скільки спільних друзів, вітаючи мене 23 серпня, говорили, як Іван Леньо: "Ну, тебе я привітав, зараз вітатиму Жадана", або як Юлія Бартле: "О, щойно привітала Жадана, тепер вітаю тебе", "А знаєш, що сьогодні Жадан народився?"

Так, я і знала, і читала, і співала його, але чомусь стежки нашого життя ніяк не перетиналися. І раптом у серпні цього року, вигулюючи собаку Бетсі на Шевченку Бульварі, я побачила Руслана Горового, що поспішав на автобусну зупинку, де, о Чудо! стояв скромно Сергій Жадан. Ми там і познайомилися, а нашу першу зустріч зафіксував Руслан Горовий. Я кинулася на шию до Жадана, багато хотілося сказати, особливо про нього та його життя в Харкові з 24.02.2022, але слова були зайві. Тому я так довго-довго тримала його в обіймах. А Руслан тримав Бетсі, яка стрибала від радості та намагалася всіх поцілувати. Так, я ще ніколи ні з ким не знайомилася. Але ж це Сергій Жадан.

Джерело

Важливо

Заберіть дурість з ефірів. Як недоексперти, ведучі радіо та ТБ гроблять Україну