Наказ стояти на смерть. Що відбувається в Бахмуті та як командири завойовують довіру солдатів

Після однієї успішної наступальної операції я запитав командира однієї з наших найкращих частин, що було найважчим для нього на війні. Він сказав: "Дати наказ стояти на смерть. Я робив це тричі, і щоразу виїжджав на ці позиції, щоб подивитися в очі своїм підлеглим. Потім я повертався і їхав, а вони залишалися і трималися. І втримали".

Обстановка в районі Бахмута дуже важка, ворог глибоко охопив місто. Росіяни зазнають справді великих втрат, але просуваються крок за кроком. Наказ "триматися" в цій обстановці єдино можливий.

Але наказ має вагу, коли, окрім слів, у ньому закладено добре підготовлені та захищені позиції, налагоджено розвідку, взаємодію із сусідами, загальну поінформованість в обстановці, застосування військ відповідно до їхніх реальних можливостей, поповнення, яке вміє стріляти, всі можливі боєприпаси, офіцери, які керують не з підвалу, а яким довіряють їхні солдати. І всі ці елементи повинні працювати й вдосконалюватися щодня, тоді досягається успіх.

Командир, який наказує "триматися", повинен не тільки кидати слова, але, перш за все, робити все, щоб за цими словами була всім зрозуміла його велика робота, щоб було зрозуміло, як ці слова перетворяться на перемогу — на втрати ворога, на наші життя, на землю, яку ми захищаємо.

Для цього неможливо бути начальником і контролером своїх підлеглих, а треба бути одним із них, хто разом виконує це небезпечне "тримайтеся". Для цього треба бачити війну зблизька, а не наїздами на батальйонний КСП. Для цього потрібно відповідати по суті на всі питання тих, від кого ти чекаєш на бій до кінця. Для цього потрібна довіра — а довіра починається з чесного визначення власної відповідальності за те, що відбувається.

Джерело

Важливо

Росія готова до удару: десятки крилатих ракет націлені на Україну і Молдову