ЄС – це прагматизм. Після війни тон розмови з Україною зміниться

Помилкові посили про післявоєнну економіку:

1. Інвестиції прийдуть.

Ні, не прийдуть. Інвестиції — це угоди. Це вкладення у конкретні проєкти у певному місці. Щоб вони прийшли в очікуваних масштабах, в Україні мають бути сотні та тисячі окремих проєктів. Проєктів, які відповідають вимогам західних інвесторів щодо ризиків та готовності. Скільки їх зараз? Нуль. Хто їх готує? Запитаю простіше — ви особисто у своєму бізнесі їх готуєте? А хто тоді буде?

2. Україна інвестиційно приваблива.

Ні, не приваблива. Це не вроджена якість, її такою треба зробити. Відкрийте будь-яке дослідження про інвестиційну привабливість країн, що розвиваються — про їх плюси і мінуси. Усюди йдеться про ризики, бар'єри та програми стимулювання.

В Україні ризики та бар'єри зашкалюють — 127 місце у світі в індексі економічної свободи у 2021 р., а програми стимулювання поступаються країнам-конкурентам. В який бік на це вплинула війна, як ви вважаєте?

Бар'єри потрібно зносити, це гігієна, а щоб компенсувати ризики, програми стимулювання мають бути на голову вищими, ніж у конкурентів. Вони мають бути безпрецедентними, бо прірва, в якій опинилася країна, безпрецедентна. Чи спроможні такі програми згенерувати нинішня економічна влада? А їй потрібні іноземні інвестиції? Це ключове питання. Раніше всіх влаштовувала локальна пісочниця, на дерибан вистачало.

3. Вступ до ЄС — це головне, решта додасться.

Ні, не додасться. Скажу дуже просто: якщо нормативи ЄС зараз застосувати до українського виробничого бізнесу, 90% його зупиниться першого ж дня. Екологічні норми, зокрема. Для локальних гравців вступ до ЄС — це випробування на міцність та готовність конкурувати.

Понад те, всі попередні роки аж ніяк не відсутність України в ЄС була головним чинником, який стримував інвестиції. Головним чинником була конкурентна відсталість інвестиційному ринку. І вона нікуди не поділася і сама не подінеться. Плюс у ЄС повно країн, які значних інвестицій не набувають.

Так, усі говорять про програму відновлення зруйнованої інфраструктури, житла та інших капітальних об'єктів. Це найбільш очевидна потреба. Вона надасть поштовх будівельній галузі на кілька років. А далі? А інші галузі?

І ще — жодні "західні партнери" нашу роботу замість нас не зроблять. Інфантильна установка, що проривне економічне зростання нашої країни входить до чиїхось зовнішніх пріоритетів і нас вперед потягнуть волоком — це і є ідіотизм. Так, всі ресурси зараз — ззовні. Але зовнішні важелі без внутрішньої політики не спрацюють. Чи сильно ми прорвалися за 30 років? І турбувала б особисто вас доля економіки розміром менше 1% від США чи ЄС та 0,1% від світової? Після стабілізації ситуації зміст та тон розмов про наші проблеми суттєво зміняться. Захід — це прагматизм.

Практичний висновок: чим складніша ситуація, в якій ти опинився, тим радикальнішою і рішучою має бути стратегічна відповідь. Війна катастрофічно посилила і так слабкі інвестиційні позиції України. Якщо питання інвестиційної стратегії зараз на випередження не увійдуть до порядку денного як рівноправні, то економічне майбутнє вам дуже не сподобається. Ось це точний прогноз.

Джерело

Важливо

Мазепа і Україна: як Пушкін, Чайковський і Бродський воювали з українською ідентичністю