Усім потрібна труба. Чи зможе Україна вирішити проблему транзиту російського газу

"Мама, мама, что мы будем делать, Когда настанут зимни холода? У тебя нет теплого платочка, дочка. У меня нет зимнего пальта!".

Наближається 2024-й рік, а це, крім усього іншого, рік завершення контракту на транзит російського газу через нашу ГТС.

Уже лунають заяви наших чиновників про те, що контракт продовжено не буде і Європі потрібно готуватися жити без "російського" газу. Ці заяви активно підтримуються в суспільстві в контексті відомої фрази "торгував би Гітлер зі Сталіним".

Хоча зазначене вище порівняння кульгає на обидві ноги. Гітлер із задоволенням купив би у Сталіна нафту, якби той її продав, особливо в 1944-1945 роках.

Американці, до речі, зараз купують російське ядерне паливо, без якого зупиниться їхня ядерна енергетика. Німці купують мінеральні добрива з РФ через зупинку власного хімпрому.

Китай продає в США рідкоземельні метали, і цей список можна продовжувати: система світових торговельних відносин набагато складніша, ніж "чорно-біла" дихотомія.

Як кажуть, є "відтінки сірого".

З іншого боку, важко собі уявити в нинішніх умовах переговори про продовження транзитного контракту. Ще складніше уявити людину, яка з нашого боку його підпише, ставши відразу "ворогом народу".

Тут є один важливий момент.

Чи може наша ГТС працювати в реальному реверсному режимі тривалий час і як позначиться фізична відсутність газу в "трубі" на забезпеченні паливом промисловості та ЖКГ, особливо на Сході та Півдні.

Сьогодні, технічно, це має такий вигляд: Росія транзитує свій газ через нашу ГТС. Ми фізично забираємо його на Сході й використовуємо для своїх потреб. Дисбаланс, що утворився, закриваємо "віртуальним реверсом" за допомогою "газового колайдера — кільця" у Великих Капушанах (Словаччина). Там просто накручується лічильник, показуючи транзит у ЄС та імпорт в Україну, щоб дані вузлів обліку на Західному кордоні зійшлися з балансом газу в системі.

Якщо фізично російського газу в "трубі" не буде, доведеться купувати реальні обсяги в ЄС і в режимі реверсу качати його від західного кордону і наших підземних сховищ (там же, на заході країни) на схід.

При цьому, ми повинні розуміти, що вільних обсягів газу в ЄС буде не так і багато і він буде дорогий (в основному СПГ, а цей вид газу набагато дорожчий за трубний).

З іншого боку, якщо з нашого газового балансу буде викреслено промислові підприємства і низку міст, то наявних можливостей із внутрішнього видобутку цілком вистачить і від транзиту газу можна відмовлятися.

У цьому разі виникає лише одна проблема — утримання ГТС, оскільки падіння обсягів прокачування призведе до того, що доходи від внутрішнього транзиту газу не перекриють витратний механізм величезної системи.

Доведеться витрачати до 0,5 млрд дол на рік на дотації ГТС. Або просто утилізувати її частину на металобрухт.

Є, щоправда, цікавий варіант, який передбачає створення на базі компресорних станцій і проммайданчиків ГТС маневрових газових електростанцій, що дасть змогу децентралізувати нашу ОЕС (об'єднану енергетичну систему — Ф.) і покрити дефіцити електроенергії під час пікових навантажень. Але це мільярди доларів інвестицій, кілька років і знову ж таки питання — де брати газ для цих електростанцій.

Що стосується транзиту, у нас ще є один запасний варіант: створення в Україні східно-європейського газового хабу, функціонування якого буде ЄС економічно доцільнішим порівняно з наявними транзитними маршрутами.

Тобто йдеться про передавання всієї нашої ГТС у довгострокову концесію консорціуму європейських країн (Німеччина, Нідерланди, Франція), який самостійно вирішував би з "Газпромом" усі питання, пов'язані з купівлею природного газу та його транзитом, причому вже на східних точках входу і вузлах обліку (на кордоні України і РФ).

Для цього вузли обліку газу потрібно перенести із західного кордону України на східний.

Газовий хаб, створений за європейськими стандартами, може стати фактором розвитку внутрішнього газовидобутку. Для цього він повинен мати низку конкурентних і ринкових переваг: ціни на вхід/вихід, вартості транзиту, наявності газових сховищ, плати за зберігання, гарантій ключових європейських держав та їхніх системних операторів газового ринку.

На першому етапі це міг бути суто географічний хаб, прив'язаний до наших підземних сховищ газу.

На другому — проміжний хаб, який використовують як ціновий бенчмарк, що встановлює внутрішні ціни на газ в Україні.

На третьому — зрілий хаб із диверсифікацією газових портфелів шиперів (учасників) і майданчиком для торгівлі похідними фінансовими інструментами (опціонами та ф'ючерсами на газ).

Хаб — це інвестиційний магніт, який дасть змогу залучити мільярди доларів у наш внутрішній газовидобуток.

Тобто в перспективі п'яти років, ми могли б вийти на істотний профіцит у газовому балансі країни і вже безболісно відмовитися від транзиту російського газу, експортуючи до ЄС надлишки свого ресурсу за допомогою залучення інвестицій у галузь газовидобутку.

Хаб у цьому контексті став би унікальною ринковою "оболонкою", що забезпечує для інвестора можливість:

• зберігати видобутий газ;
• продати видобутий газ за хабовою, тобто ринковою ціною;
• експортувати частину видобутого газу;
• користуватися системою ГТС;
• торгувати похідними фінансовими інструментами;
• хеджувати газові портфелі;
• капіталізувати свій бізнес;
• платити зрозумілі податки;
• перебувати у звичній системі права.

Для цього в межах хабу необхідно запровадити спеціальне міжнародне право і свій арбітражний суд.

Тобто інвестор отримав би загальноприйняті на Заході правила ринкової гри і захист своїх прав, насамперед — титулів власності.

Простими словами, у найближчий рік у контексті заявленої теми ми пройдемо певний тест на осудність.

Або емоційні, поспішні рішення.

Або раціональна тактика з максимального використання наявних можливостей.

Джерело

Важливо

Rail Baltica – шлях до Європи. Чому Україна залишилася осторонь залізниці майбутнього (мапа)