Українські слони проти Арестовича. Як соціальні психологи перетворюють народ на натовп

Ми живемо в епоху натовпів. Її настання передбачив наприкінці 19 століття Густав Лебон у своїй праці "Психологія народів і мас". На його світогляд рішуче вплинули події Паризької комуни, які він спостерігав на власні очі. Лебон вважав, що через вольову нерозвиненість і низький інтелектуальний рівень більшості людей ними правлять несвідомі інстинкти, які посилюються під впливом натовпу. У людини за таких обставин відбувається зниження рівня інтелекту, падає відповідальність, самостійність, критичність, зникає особистість як така. У групі вмирає людяність окремої особистості разом зі здатністю незалежного критичного мислення. "Дух групи" замінить "дух людини", неодмінно понизить до свого рівня видатну особистість, що потрапила під її вплив.

Пізніше ідеї Лебона розвинули іспанець Хосе Ортега-і-Гассет у своєму "Повстанні мас", француз Московічі в "Столітті натовпів", де соціальна психологія густо замішана на ідеях Фрейда…

Сьогодні соціальні психологи у великій пошані: вони скрізь — від просування товарів на ринки, формування громадської думки за бажанням замовника, до управління народами і міждержавними конфліктами.

Останнім часом я все частіше їх згадую. Особливо аналізуючи висловлювання давно знайомих мені людей і спостерігаючи стан українського суспільства загалом. У будь-якій екстраординарній ситуації: від пожеж і катастроф до революцій і воєн — люди збиваються в натовпи і стають дуже податливими. Достатньо гасла політика-краснобая, новини, що вчасно з'явилася, — і натовп реагує як запрограмований, часто на шкоду собі та всупереч усілякій логіці.

Для управління масами існують старі й нові шаблони: від "проклятих олігархів" (гомосексуалістів, чиновників, даішників, журналістів) до новомодних ІПСО, кремлівського наративу, розгойдування човна, "не на часi", "на кого працюєш, падло!", "скільки тобі заплатили за вкидання?", "де твої срібняки, Іудо?!" тощо. Брудний мат, віртуальні плювки і звинувачення у всіх смертних гріхах підмінили дискусію і пошук істини. У натовпу істина одна, а той, хто вважає інакше, — ворог і покидьок.

Простий народ у натовпі залишається приблизно на тому самому невисокому рівні міркувань, що й колись, хіба що висловлюється різкіше, поводиться дратівливіше — на вулиці й у спілкуванні. А ось із класом "інтелектуалів" відбуваються драматичні зміни. Ті, хто ще вчора був здатний до діалогу, міркування, прийняття або принаймні допущення існування іншої точки зору, опускаються до рівня базарної торговки: та сама лексика, той самий рівень сприйняття навколишньої дійсності. Жодні заклики до логіки не допомагають. Люди до смішного — готові визнати біле чорним, якщо це біле не вписується в їхній світогляд, що драматично звузився.

Усе це схоже на релігійне почуття, коли логіка помирає, а на її місці проростає віра. І в цю віру умілими руками соціопсихологів можна підмішати будь-яке переконання: у те, що українські слони найбільші у світі, що в усьому винен не я, а президент або начальник ЖЕКу, що Порошенко торгував своїми цукерочками за схемою "Роттердам +", убив брата й купив Мальдіви, Арестович працює на Путіна й Корбана, а Зеленський завжди правий, "бо нэ втик".

Психіка людини, яка опинилася в екстремальних обставинах, жадає порятунку. Тут є два шляхи: своїми руками прорубати цей шлях до порятунку, або покластися на всесилля боже, який не дасть в образу. Політики, природно, регулярно здійснюють елегантну підміну, непомітно вмощуючись у трон месії. Більшість людей ліниві, безініціативні, боязкі, а тому релігійні. На це накладаються генетичні особливості, століття перебування у феодальному кріпацтві, яке скасували тільки за Хрущова. Хочеться знайти доброго пана-секретаря КПРС-президента, який усе порішає. У наших умовах це призводить до такої "вольової" позиції: "Ми ж його обрали — ось нехай щось придумає, а в мене сім'я, робота, город…" Повна соціальна апатія дає змогу творити політикам чудеса на благо собі. А щоб народ ні про що не здогадувався, йому підкинуть невигадливу ідею "все вкрали олігархи, але ми з ними боремося", "ворог віроломно напав, хоча ми збиралися на шашлики і не підготувалися до війни", "владу критикують порохоботи і наймити Кремля"…

Переконувати цю скам'янілу більшість марно (спробуйте довести тому, хто увірував, що бога немає). Залишається банити в соцмережах і уникати спілкування в реальному житті: вплив натовпу хвилеподібний, згодом народ попустить, і до деяких має повернутися здатність мислити раціонально. В останньому я не впевнений: у науки немає точних даних.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.

Важливо

Не можна жити, як до війни. Чого має навчити українців трагедія в Грозі