Дива без зброї не вийшло. Чому Заходу потрібно допомагати Україні по-справжньому

Давайте проговоримо про одну важливу річ щодо поточного порядку денного. І про війну, і не про війну.

Усе це спекулятивне обговорення літньо-осінньої кампанії Сил оборони, поточних справ на фронті і в тилу, усі політично-емоційні і просто емоційні розбірки в Україні, більша частина західної аналітики зараз — це спроба знайти раціональне пояснення, чому не сталося дива. Ну, тобто чому побачивши "леопардів", російська армія не втекла за Уральський хребет.

Аналізувати, чому дива не сталося, і водночас не дуже дивитися у дзеркало. Реальність полягає в тому, що прорахунки зробили геть усі. Від наших шановних "майстрів керованої ескалації" Байдена і Саллівана, єврочиновників та інших партнерів, які помилилися і в очікуваннях, і в обсягах необхідних ресурсів. І до наших політиків та військових на різних рівнях.

Помилки ці, переважно, цілком природні. Здебільшого вони продиктовані спричиненою війною невизначеністю, браком даних і когнітивними викривленнями. Наприклад, разючою неефективністю росіян 2022 року та її екстраполяцією, зокрема на їхні оборонні спроможностІ.

Тобто всі помилки можна пояснити логічно, визнати, відрефлексувати і йти з цим далі. Врахувати і провести наступний рік по-іншому.

Так, найімовірніше, зрештою і буде. Але в тому й існує прислів'я "У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота". Бо публіка (колективна) і в Україні, і в Європі, і в США вимагає пояснень. Бо політичні конкуренти і просто критики вимагають ясності. Бо політична боротьба вирує вічно.

Тому, звісно, срач був неминучим. Виступи різного ступеню адекватності від фан-клубів політиків і військових (і тут, і за кордоном) — теж. Питання лише в тому, щоб на тлі цього інформаційного фуфла і пошуку того, кого визнати відповідальним, було проведено, зокрема, й реальну роботу над помилками.

За наміром ретельніше підійти до фортифікації, за розмовами на Заході, що вони не додали Україні зброї, за тим, що проблеми обговорюють — є надія на позитивні зрушення. І на те, що висновки буде зроблено.

Знову-таки, не треба думати, що виправлять 100% ідіотії чи об'єктивних проблем. Так ніколи не буває ніде і ні в чому. І що вищий рівень напруги та динаміки — то більше помилок буде неминуче робитися.

А головний висновок із цього всього наступний: нам треба більше сучасної зброї, а для цього західні політики і військові мають припинити вірити в диво. В те диво, де Україна перемагає за поточного технологічного рівня підтримки.

Сили оборони України не можуть власним героїзмом здобути хоча б паритет у повітрі і знищити російську логістику на дальніх підступах до лінії фронту. А без першого і другого виграти цю війну буде вкрай дорого і довго.

Тому так, ми можемо довго з'ясовувати, наскільки поганий Зеленський і де помилився Залужний. Але правда полягає в тому, що те, як буде далі розвиватися війна, набагато сильніше залежить від політичної волі наших партнерів. Корейський це буде сценарій, повністю переможний чи щось ще.

Україні треба більше зброї. А те, що про це все більше говорять наші партнери — у мене є обережний оптимізм з цього питання. Сподіваюсь, що навколо цього питання нам вистачить розуму об'єднати свої зусилля, до якого б фан-клубу кожен не належав.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Залишити Росію без грошей. Чому мета Заходу — не політичний, а економічний розвал країни-агресора