Указ про ліквідацію МСЕК: чому гнійник розкрився під час війни
Викриття гнійника під назвою МСЕК — це позитивна історія, запевняє блогер Юрій Богданов. Система багато років експлуатувала людей з інвалідністю чи продавала послуги, це не "біда, яка сталася сьогодні", вона існувала десятиліттями, і на неї всім було начхати.
Давайте в історії про МСЕК я все ж зроблю один важливий акцент. Можливо, ключовий. Викриття цього гнійника — це позитивна історія.
Система МСЕК багато років експлуатувала людей з інвалідністю чи продавала послуги "інвалідність для виплат", "інвалідність, щоб аліменти не платити" чи — коли прийшла війна — "інвалідність, щоб не служити".
Це не "біда, яка сталася сьогодні". Це біда, яка існувала десятиліттями і на яку всім було загалом начхати. За жодного голови МОЗ, премʼєр-міністра й президента в тему людей з інвалідністю заглядати було не дуже охоче, десь через корупційну ренту звідти, десь просто, бо начхати й не електорально.
Знадобився грандіозний скандал, щоб туди в принципі хтось подивився. Звісно, зараз будуть генеруватися пропозиції та навіть кроки до простих рішень. Але потім все одно доведеться повернутися до системного реформування.
Та без скандалу всім і далі було б начхати. Деякі, навіть дуже освічені й поінформовані люди, саме через цей кейс взагалі почули про МСЕК. От тепер хочуть змін. Добре. Це перший крок до змін.
Насправді так працює практично з усіма галузями. На жаль. Без війни ми б так і не зрозуміли, нащо армія. Без КОВІД — медицина. Без потреби у зброї — наука та інженери. Наше суспільство у багатьох параметрах — дуже інфантильне.
Як і еліти. Я ще добре памʼятаю, як класик з попереднього парламенту питався: "Нащо нам фінансувати науку, бо вона нічого не дає". Але наче зараз таких тупих питань поменше. Те саме з питанням, нащо нам нормальна система соціального забезпечення. Так само багато з чим.
Попереду ще багато вскритих гнійників: схеми і "мутки" на протезуванні (досі існують, на жаль), не верифіковані пенсії, сотні й тисячі лівих комунальних і державних підприємств, на яких наживаються на місцях і в центрі, і ще дуже багато спадщини, часто ще радянської. І це все, звісно, під час війни загострилося.
Подолання цієї інфантильності через необхідність спостерігати, як гній витікає — це нормально. Це етап будівництва суспільства і держави. Але це дуже болюче. Власне, ми переконуємося в цьому в прямому ефірі. Та те, що цей процес іде — це добре. Бо перемогти можна проблему, яку ти хоча б помітив.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо