Головне про аварію на ЧАЕС 40 років по тому: 5 помилок, що призвели до трагедії
Напередодні 40-ї річниці Чорнобильської аварії керівник інституту "Енергопроект" Юрій Сапожнiков згадує про те, як все сталося. Катастрофі передував ланцюг подій, які одна за одною склалися в передумови жахливої трагедії — і важливо розуміти реальні причини та наслідки, щоб таке ніколи більше не повторилося.
Вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС 1986 року передувала низка подій, які одна за одною склалися в передумови жахливої трагедії. Важливо пам’ятати всі уроки Чорнобиля для побудови безпечної та надійної атомної генерації.
Уся історія будівництва й експлуатації Чорнобильської АЕС — це набір хибних рішень та подій, що ґрунтувалися на закритості системи, яку контролювало КДБ СРСР. У сорокові роковини аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС варто не тільки згадати про трагедію, а й оцінити першопричини аварії та зауважити надзвичайну важливість забезпечення ядерної та радіаційної безпеки на всіх етапах життєвого циклу ядерних об’єктів.
Причини трагедії на ЧАЕС: від моменту рішення про будівництво станції – суцільні помилки
Два чинники під час ухвалення рішення про будівництво були найважливішими з огляду на подальшу історію Чорнобильської трагедії.
Перший — це вибір майданчика у верхів’ї річки Дніпро, головного джерела питного й господарчого призначення 50-мільйонної України на відстані 110 км від Києва. Такий вибір ґрунтувався винятково на економічних і політичних показниках. Ідеться про найближче розташування джерела електроенергії до споживачів, якими були мешканці міста Києва та сусідньої Білорусі й країни-агресора РФ. Міністерство енергетики СРСР 1966 року затвердило розміщення ЧАЕС у селі Копачі. Рішення про таке розміщення узгодили з Київським обкомом КПРС того самого року. Не викликає сумнівів те, що у складі партійного органу не було жодного фахівця з атомної енергетики, і відповідне рішення фахівці довели вже після його затвердження. Також шокує фантасмагоричний масштаб енергооб’єкта, яким мала стати Чорнобильська АЕС: 1986-го було заплановане введення в експлуатацію енергоблока № 5, а 1987-го – енергоблока № 6. Відомо про затверджене техніко-економічне обґрунтування другої черги ЧАЕС із енергоблоків № 7–10. ЧАЕС мала стати найбільшою АЕС у світі.
Другою та головною помилкою став обраний тип реакторної установки. Як обрали реакторну установку типу РВПК-1000 (реактор великої потужності канальний з електричною потужністю 1000 МВт). Прототипом цих реакторів були промислові або "військові" реактори, що напрацьовували збройний плутоній і не мали на меті генерувати електричну енергію. Особливістю конструкції реактора РВПК є відсутність корпусу реактора, виготовленого на заводі, фактично відсутність захисної герметичної оболонки, як це передбачено для реакторів типу ВВЕР. Такі реактори будували й експлуатували фахівці насправді оборонного відомства Міністерства середнього машинобудування в колишньому СРСР — дуже "закритого" міністерства, створеного для розроблення й виготовлення ядерної зброї. Військові реактори не мають пріоритету безпеки над виробництвом. Натомість проєкти для АЕС, які будували під керівництвом Міненерго з реакторами ВВЕР (водо-водяні енергетичні реактори) уже тоді мали суттєвий акцент на безпечну експлуатацію, зокрема з урахуванням детально опрацьованих сценаріїв перебігу ймовірних проєктних аварій. До речі, нині правонаступником Мінсередмашу є "Росатом" — та сама злочинна компанія, що тимчасово "керує" окупованою Запорізькою АЕС.
Під час проєктування реактора РВПК було закладено помилкові рішення, які не могли компенсувати передбачені проєктом системи безпеки. І найголовніше, цей реактор ще за понад десять років до аварії на ЧАЕС уже продемонстрував свою недосконалість: на Ленінградській АЕС (ЛАЕС) 1975 року його конструктивні недоліки призвели до виникнення значної аварії з пошкодженням паливних збірок. Проте всі події тоді набули грифу "цілком таємно", а жодні рекомендації науковців щодо поліпшення керованості реактора не були реалізовані. Офіційно радянське керівництво визнало факт аварії на ЛАЕС лише 1990 року.
Важливо
Третя помилка: проєкт ЧАЕС і генеральний проєктувальник. Генеральним проєктувальником Чорнобильської АЕС призначили інститут "Гідропроєкт" (м. Москва). Це в той час, коли в Києві активно працював Київський інститут "Енергопроєкт" (КІЕП), який є Генеральним проєктувальником багатьох АЕС як в Україні, так і за кордоном. А тоді наш український інститут займався проєктуванням Хмельницької та Рівненської АЕС, а також АЕС Пакш в Угорщині і був уже компетентним у всіх питаннях, пов’язаних зі створенням проєктів атомних електростанцій. Але незважаючи на це, КІЕП жодним чином не був залучений до проєктування ЧАЕС. Проєктні рішення "Гідропроєкту" призвели до вкрай низького рівня автоматизації енергоблоку, недостатньо обґрунтованих рішень, відсутності повного спектру аналітичних розробок з аналізу безпеки, які мали виявити можливість аварії ще на етапі проєктування. Також система підготовки кадрів не встигала готувати кваліфікований персонал АЕС у тій великій кількості, якої потребувало обслуговування реактора типу РВПК. Цей недолік виник знову ж таки через намагання переробити промисловий реактор в енергетичний з одночасним збільшенням потужності.
Помилка четверта — це вкрай неналежне планування експерименту на четвертому енергоблоці ЧАЕС 1986 року, що передбачало відключення автоматичних систем безпеки АЕС. Зі свого боку це посилило негативні наслідки так званого людського чинника: відбулося суттєве відхилення від затвердженої програми експерименту і оприявнилися грубі порушення Регламенту експлуатації АЕС.
П’ята помилка має системне коріння: у тодішньому СРСР не було незалежного регуляторного органу, наділеного повноваженнями для реального гарантування безпеки АЕС. Так, діяв "Госатомнадзор", але не було ані незалежності цієї структури від керівництва СРСР, ані права видозмінити чи й заборонити експеримент на ЧАЕС, під час проведення якого передбачалося відключення систем захисту реактора.
Сорок років від дати аварії на ЧАЕС: що далі й чи безпечна атомна генерація
Аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року стала результатом малоймовірного поєднання суттєвих конструктивних недоліків реактора РВПК-1000, відсутності всебічно проаналізованого експерименту з погляду ядерної безпеки реактора та некваліфікованих дій персоналу на тлі адміністративного тиску з боку тодішнього партійного керівництва. А далі — традиційне замовчування аварії, запізніла евакуація, героїзм сотень тисяч учасників ліквідації наслідків аварії, помилкові емоційні рішення урядової комісії, величезні матеріальні ресурси й кошти на ліквідацію наслідків аварії та запуск енергоблоків. Уроки Чорнобиля мають повсякчас нагадувати про неприпустимість ігнорування проблем безпеки заради досягнення будь-якої іншої цілі як під час вибору майданчика АЕС, так і під час експлуатації енергоблоків АЕС.
Найважливіший урок Чорнобиля для усієї світової спільноти — це побудова сталої та безпечної атомної генерації. І в Україні, і в інших країнах світу енергетичні стратегії передбачають будівництво нових атомних потужностей, що має забезпечити дедалі більшу потребу в електроенергії. Відомо про плани збільшити обсяги виробництва електроенергії в ЄС, де серед головних джерел визначають сонячну, вітрову й атомну електроенергетику. До речі, Європейський Союз додав атомну енергетику до системи класифікації екологічно стійкої економічної діяльності. І з-поміж країн, які мають плани з побудови нових енергоблоків чи й цілком нових станцій, нині можна згадати Францію, Польщу, Болгарію, Чехію, Словаччину, Угорщину. Має намір інвестувати в будівництво атомної електростанції Sizewell C і Велика Британія.
В Україні працює дуже потужний атомний кластер, який поєднує інженерні школи, що мають свою історію, наукові й дослідницькі інститути, вузи, а також майданчики великих АЕС у дії — Хмельницької, Рівненської та Південноукраїнської (тимчасово винесемо за дужки найбільшу АЕС країни в Енергодарі — ЗАЕС, яка перебуває в окупації). Потрібно продовжувати працювати над проєктуванням нових потужностей з урахуванням усіх сучасних систем безпеки, розроблення яких активно нині провадять у Канаді, США, Франції. Наприклад, АТ "НАЕК "Енергоатом" уже повідомляло про співпрацю з французькою EDF щодо обміну досвідом безпечної експлуатації АЕС. Головні акценти мають бути на безпечній енергетиці, на безпечній експлуатації атомних станцій. В Україні понад 55 % електроенергії і до війни, і наразі забезпечують саме АЕС. Тож серед першочергових завдань — розроблення стратегічного бачення розвитку цього сектору, пошук фінансування для модернізації вже наявних блоків і продовження їхнього ресурсу, а також будівництво нових енергоблоків. А ще — співпраця з провідними світовими концернами для можливості встановлення в Україні малих модульних атомних реакторів, серед переваг яких — висока надійність та маневреність.
І замість висновку. Мирний атом — це надійні та сучасні технології, що дають змогу країнам світу закривати потреби в електричній енергії. Атомна генерація — це потужна та дієва технологія, яка потребує і кваліфікації, і професіоналізму, і якісних та відповідальних рішень у сфері безпеки й покращених систем контролю безпеки на атомних станціях.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо