Повернення техогляду: реформа чи реванш корупції
Нещодавня заява одного із заступників міністра розвитку громад та територій знову відкрила одну з найчутливіших суспільних дискусій. Йдеться про намір до кінця 2027 року повернути обов’язковий технічний контроль для всіх транспортних засобів, зокрема і для легкових авто. Формально це пояснюють зобов’язаннями перед Європейським Союзом і потребою наблизити українські правила до європейських. Але в українських реаліях 2026 року цього пояснення вже недостатньо. Для суспільства це питання звучить інакше: техогляд буде інструментом безпеки чи черговим податком на виживання? Він стане частиною європейської інтеграції чи поверненням до старої корупційної практики під новою вивіскою?
Дискусія про техогляд давно вийшла за межі транспортної політики. Йдеться не лише про транспорт. Йдеться про довіру до держави, справедливість реформ і про те, якими мають бути відносини між владою та громадянином. Якщо виконавча влада справді хоче повернути обов’язковий техогляд для всіх автомобілів, вона має чесно відповісти на три принципові запитання: коли саме це має статися, якою буде модель технічного контролю і які автомобілі не повинні підпадати під цю норму.
Українське суспільство вже має негативну пам’ять про техогляд. Для мільйонів громадян це слово асоціюється не з безпекою чи технічною справністю, а насамперед із корупцією. Цей досвід не можна ігнорувати. Представники уряду не можуть говорити про повернення техогляду так, ніби українське суспільство починає цю дискусію з чистого аркуша. Саме тому головний принцип майбутньої реформи має звучати жорстко: в Україні не можна просто повернути техогляд. Можна запровадити лише принципово нову систему технічного контролю — цифрову, автоматизовану, прозору і мінімально залежну від людського фактора. Усе інше приречене або на суспільний спротив, або на імітацію реформи.
В українській бюрократичній культурі надто часто плутають європейську норму з її механічним копіюванням. Якщо в ЄС є обов’язковий техогляд, значить і ми повинні його запровадити. Але на практиці значення має не лише сама норма, а й інституційне середовище, в якому вона працює. У країнах із високим рівнем довіри до інститутів техогляд справді є елементом безпеки. В Україні ж будь-яка процедура, де рішення значною мірою залежить від конкретного інспектора, дуже швидко створює корупційні ризики. І це не питання моралі окремих чиновників. Це питання якості інститутів.
Тому відповідь очевидна: техогляд має проводитися в повністю автоматичному режимі. Не переважно автоматично і не просто з цифровими елементами, а так, щоб роль людини зводилася лише до технічного супроводу процедури. Автоматизація техогляду має бути не декоративною, а системною.
Але навіть якщо держава спроможеться створити чесну систему, залишається ключове питання: коли саме її впроваджувати? Відповідь має бути принциповою: обов’язковий техогляд для всіх легкових автомобілів повинен запрацювати після завершення війни. Ухвалити відповідний закон можна до кінця 2027 року. Це відповідатиме переговорним зобов’язанням перед ЄС. Але практичне запровадження процедури для всіх легкових авто має бути прив’язане до моменту, коли країна вийде з режиму воєнного стану.
Третій принцип стосується автомобілів, які перебувають на офіційній гарантії виробника. Такі машини не повинні проходити обов’язковий техогляд. І це не пільга, а питання здорового глузду. Нові авто на гарантії і так перебувають під регулярним сервісним наглядом. Власник змушений дотримуватися регламенту обслуговування, інакше він втрачає гарантійний захист. Тому дублювати цей контроль ще однією державною процедурою просто немає сенсу.
Держава повинна концентрувати ресурси там, де ризик вищий: на старих автомобілях, транспорті після серйозних ДТП та імпортованих вживаних авто. Натомість включати до загального циклу нові авто на гарантії означає навантажувати систему малоефективною роботою і дратувати тих людей, які й без того дисципліновано обслуговують свої машини в офіційних мережах.
Повернення техогляду буде суспільно прийнятним лише тоді, коли держава доведе, що контролює не тільки власника старого легковика, а й усі інші джерела дорожнього ризику. Якщо влада жорстко перевірятиме пересічного водія, але толеруватиме перевантажені вантажівки, схеми ввезення битих авто і тіньовий продаж несертифікованих деталей, суспільної довіри не буде.
Оптимальна модель для України виглядає так: закон про техогляд слід ухвалити до 2027 року, а практичне запровадження для всіх легкових авто має відбутися вже після завершення війни. Формат повинен бути виключно автоматичним, із централізованим реєстром і неможливістю ручного редагування висновків. Авто на гарантії повинні бути звільнені від обов’язкового проходження.
Українці не готові знову платити за імітацію порядку. Вони готові до європейських норм, але не готові приймати нові обов’язки в розпал війни, коли держава ще не спроможна гарантувати ані прозорість процедури, ані справедливість її застосування.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.