Від дахів і вікон до майбутнього України: як українські волонтери вже зараз розпочинають відновлення країни

Україна вже п’ятий рік живе в умовах великої війни. Це не лише час щоденних загроз, втрат і руйнувань — це глибоке випробування для всього народу. Випробування на витривалість, на єдність, на здатність не втратити себе. Сьогодні головне завдання полягає не лише в обороні держави, а й у збереженні людей в Україні, у збереженні громад, у збереженні віри, що життя тут має майбутнє.

Саме тому питання відбудови не можна відкладати на "після війни". Для тисяч українських родин відбудова потрібна вже зараз. Вона означає не просто ремонт зруйнованого житла чи відновлення соціальних об’єктів. Вона означає повернення людини додому, повернення до нормального життя, повернення відчуття опори. Коли ми відновлюємо будинки, дахи, вікна, школи чи лікарні, ми не просто ремонтуємо інфраструктуру — ми зберігаємо присутність людей на своїй землі.

За ці роки війни українське волонтерство стало одним із найсильніших проявів національного характеру. Воно стало не лише інструментом допомоги, а й джерелом надії. У час, коли люди переживають втрати, втому і невизначеність, саме волонтери часто першими приходять туди, де болить найбільше. Вони не чекають окремих рішень чи сприятливих умов, вони просто починають діяти.

Саме таким прикладом є "Добробат", що є найбільшою в країні волонтерською ініціативою, що займається терміновим відновленням. Сьогодні це вже не просто група небайдужих людей. Це потужний волонтерський будівельний батальйон, який об’єднує понад 50 тисяч учасників. За час своєї діяльності вони розчистили понад 20 тисяч тонн будівельного сміття, встановили 20 тисяч вікон, відремонтували 10 тисяч дахів, відновили понад 100 об’єктів соціальної інфраструктури. За кожною з цих цифр є конкретні людські історії. За ними — родини, які отримали шанс повернутися додому, діти, які можуть знову навчатися, громади, які не зникли з карти життя.

Для мене велика честь бути амбасадором "Добробату". Бо це рух, який дуже точно відображає сутність українського народу. Українці — це сила. Але ця сила проявляється не лише на полі бою. Вона проявляється у здатності підтримати одне одного, підставити плече, приїхати в зруйноване село чи місто і разом почати відновлювати. Це і є дух братерства, який став однією з основ нашої стійкості. Саме він допомагає нам вистояти вже п’ятий рік війни.

Разом із тим ми добре розуміємо: навіть найсильніше волонтерство потребує підтримки, якщо ми хочемо зберегти і посилити його масштаб. Ресурси, техніка, будівельні матеріали, міжнародна експертиза, стабільні партнерства — усе це необхідно для того, щоб допомога приходила швидко й системно. Саме тому виникла ідея створення Міжнародної парламентської коаліції на підтримку "Добробату".

Ця Коаліція створена для того, щоб поєднати силу українського громадянського суспільства з можливостями наших міжнародних партнерів. Її мета — зробити так, щоб європейські парламентарі були не просто спостерігачами української боротьби, а її співучасниками в частині відбудови і збереження людей. Для нас надзвичайно важливо, що в Європі дедалі більше політиків відчувають не формальну, а глибоку людську дотичність до української долі. Вони розуміють: допомога Україні сьогодні — це не лише політична позиція, а й моральний вибір, і внесок у спільну європейську стабільність.

До Коаліції вже долучилися перші парламентарі, які поділяють саме таке бачення. Серед них є представниці Польщі Йоланта Незгодзька та Аліція Лепковська-Голась, депутат із Литви Кароліс Неймантас, а також парламентарі з Латвії Давіс Мартіньш Даугавієтіс, Яніс Скрастіньш, Угіс Ротбергс, Яніс Патмалнієкс та Гатіс Лієпіньш. Їхня участь є для нас знаком того, що європейська солідарність має практичне продовження. Це означає, що у парламентах інших країн звучатиме голос на підтримку не абстрактної відбудови, а конкретних українських громад, конкретних волонтерів, конкретних родин.

Міжнародна парламентська коаліція — це не бюрократична надбудова і не символічний клуб. Ми свідомо створюємо її як живу, гнучку мережу людей, готових діяти. Її учасники можуть допомагати у залученні техніки, матеріалів, партнерств, експертної допомоги, у просуванні рішень на рівні своїх країн, у налагодженні зв’язків між українськими громадами та європейськими інституціями. Йдеться про практичну співпрацю, де міжнародна підтримка перетворюється на відремонтований дах, встановлене вікно, відновлену школу або будинок культури.

Особливо важливо, що така співпраця підсилює довіру до процесу відбудови. Коли міжнародні партнери бачать реальну роботу волонтерів і водночас участь парламентарів у підтримці цих зусиль, це створює додаткову впевненість у прозорості, ефективності та результативності допомоги. А довіра сьогодні є одним із найцінніших ресурсів. Саме вона відкриває шлях до більш широкого залучення не лише державних інституцій, а й приватного сектору, благодійних фондів, громадянських ініціатив.

Для України відбудова сьогодні — це значно більше, ніж будівельний процес. Це спосіб утримати країну живою. Це спосіб зберегти людей в Україні. Це спосіб показати суспільству, що навіть після ударів, руйнувань і болю ми не приречені на спустошення. Ми здатні відновлювати. Ми здатні підтримувати одне одного. Ми здатні будувати майбутнє навіть тоді, коли триває боротьба.

Саме в цьому я бачу сенс створення Міжнародної парламентської коаліції на підтримку "Добробату". Вона народилася з розуміння, що український народ має колосальну внутрішню силу, але ця сила стає ще потужнішою, коли поруч є ті, хто щиро відчуває свою дотичність і готовий діяти разом із нами. Україна сьогодні об’єднує навколо себе не лише політичну підтримку, а й підтримку людську, моральну, ціннісну.

Ми хочемо, щоб Коаліція зростала, щоб до неї долучалися нові парламентарі з інших країн Європи та світу. Бо допомога у відбудові українських домівок, шкіл, лікарень і громад — це не лише допомога Україні. Це внесок у збереження людяності, у зміцнення європейської солідарності, у спільне майбутнє, де братерство сильніше за руйнування.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.