Війна проти власної армії: як роспропаганда зіштовхує українців лобами
"Російські спецслужби більше не намагаються переконати нас і світ, що "Київ буде взятий за три дні" — тепер вони щодня переконують українця, що його головний ворог стоїть не на лінії фронту, а перевіряє його військово-облікові документи або сидить у владному кабінеті", — про це попереджає старший аналітик УЦБС Антон Земляний.
За результатами піврічного моніторингу інформаційного поля, який проводиться Українським центром безпеки та співпраці по темах рекрутингу до СОУ, мобілізації та суспільної єдності, за період з листопада 2025 по травень 2026 року ми зафіксували понад 9,6 мільйона згадок означених тем. На жаль, всі вони продемонстрували негативну тональність, яка за показником коливалася в діапазоні від -56 до -92, де + та - 100 були відповідно верхня та нижня межа.
Це не просто статистика — це масштабне полотно гібридної війни, де коментарі чи “вірусні” відео можуть бути продуманим інструментом для демонтажу нашої обороноздатності.
Головна зміна, яку ми побачили за ці шість місяців, — це перехід від хаотичних вкидів до системного створення паралельної реальності. Якщо наприкінці 2025 року більшість українців вважали основною ціллю інформаційних операцій ворога підрив успіху бойових дій, то вже навесні 2026-го фокус змістився: тепер, згідно з даними нашого соціологічного дослідження, 76% респондентів бачать головною мішенню атак українську владу, а 69% — процеси мобілізації. Ворог навчився філігранно паразитувати на наших внутрішніх болях, перетворюючи поодинокі конфлікти на “системний колапс держави”.
ВажливоОсобливо небезпечною стала еволюція теми ТЦК і самовільного залишення частини (СЗЧ). Якщо раніше це сприймалося здебільшого як виключення, то сьогодні через мережі ботів та підконтрольних блогерів РФ намагається легітимізувати та навіть героїзувати дезертирство, подаючи його як “законний протест” проти мобілізації та начебто “єдиний шанс вижити”. Набувають поширення заклики до фізичного спротиву, а часом — збройного протистояння ТЦК та героїзація таких вчинків. Ми бачимо, як у Telegram-каналах або через мережі акаунтів-одноденок українцям відкрито пропонують гроші за підпали військових авто чи диверсії проти ТЦК. Це вже не просто пропаганда — це пряме вербування для підривної діяльності всередині країни.
Інструментарій ворога також став технологічнішим. Штучний інтелект сьогодні масово генерує контент, що імітує звернення “реальних військових”, які нібито закликають йти в СЗЧ і перебільшують успіхи ворога на фронті. Такі емоційні відео мають надзвичайно високу вірусність, оскільки б’ють по найчутливіших струнах — страху за життя та відчуттю несправедливості.
Проте моніторинг разом із соціологічними дослідженнями дають нам не лише тривожні цифри, а й розуміння, як боротися. Ми бачимо, що українське суспільство поступово “виробляє імунітет”: довіра до офіційних державних джерел зросла з 58% до 68%, і за цим показником вони “обходять” міжнародні ресурси. Ба більше, люди самі підказують дієвий рецепт протидії — це проактивне інформування про методи ворога, яке зараз цінується вище за звичайне спростування фейків.
Наша відповідь має бути такою ж гнучкою, як і ворожі атаки. Єдиним майданчиком, де позитивна тональність наразі стабільно переважає, є тема добровільного рекрутингу. Це наш “безпечний вхід” у систему, де через реальні історії фахівців, які долучилися до війська через рекрутинг, як-от кейси відомого телеведучого Вадима Карп’яка чи письменника та волонтера Андрія Любки, ми можемо нівелювати страхи перед армією. Військо має постати не як “каральна машина”, а як високотехнологічний роботодавець, де інтелект та цивільні навички забезпечують максимальну ефективність кожної бойової одиниці. За пів року ми виявили та передали на блокування майже дві сотні деструктивних каналів із загальною аудиторією понад мільйон підписників. Але закриття сторінок — це лише боротьба із симптомами. Справжня перемога в цій гібридній війні настане тоді, коли кожен з нас зрозуміє: будь-який заклик до розколу чи “внутрішнього спротиву” в часи екзистенційної загрози — це сценарій, написаний у Кремлі, навіть якщо він озвучений приємним українським голосом у вашій стрічці новин.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.