Велика російська істерика: чому загроза ескалації свідчить про кризу Путіна
Експерт Сергій Фурса не бачить нічого нового в діях росіян — вони, як і рік тому, з настанням тепла припиняють удари по енергетиці й атакують об’єкти ВПК у Києві. Щоправда, тепер це супроводжується істерикою Кремля щодо ескалації ударів — і саме ця новизна свідчить про те, що справи у Путіна йдуть так собi…
У росіян — страшна істерика. Лавров дзвонить Рубіо і каже — забирайте посольство з Києва, всі топають ножками і малюють апокаліпсис для столиці України. Старобільськ стає другою Одесою імені 2-го травня. Дорослих чоловіків-пілотів дронів будуть ховати як наречених у платтях. Що відбувається?
Літо 2025 року: поки тепло, росіяни відволікаються від атаки на енергетику і атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів.
Літо 2026 року: поки тепло, росіяни відволікаються від атаки на енергетику і атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів. І влаштовують істерику, запевняючи, що ці удари — то страшна помста, і що Київ тепер приречений, і що дипломати мають поїхати.
Що сталось? Чому маємо істеричне доповнення? Навіщо це все? Адже сутність ударів не змінюється. І сила їх залежить виключно від спроможності. Чим можуть, тим і бʼють.
І так, цього разу трохи більше балістики. Але минулого року нас більше лякали сотні і сотні "шахедів". І думка, що так буде щоночі і це не зупинити.
Росіяни і тоді, і зараз били на повну спроможність. Били по українському ВПК, бо це загроза.
Але є тепер і істерика? Для кого вона?
Важливо
Найімовірніше — для простих і не дуже простих росіян. Не так просто це все супроводжується навалою ботів у соцмережах, які розповідають, що от що може Путін, що от ви даремно сміялись, що він не може Київ за три дні. Що він може…
Така манера чоловіка-імпотента, який бʼє свою дружину, бо вже не здатен її задовольнити.
Мільйони статей за останні тижні про настрої в Росії. Кожне поважне західне видання написало, що Путін відчуває себе слабким, що оточення розчароване, що суспільство фрустроване. І на цю слабкість Путін має відповісти. Бо в Росії диктатор не може бути слабким. Це смертельно небезпечно.
Чи може він відповісти на лінії фронту? Ні, там російська армія стагнує.
Чи може він перекинути стіл і напасти на країну НАТО? Це стрьомно. Тим більше, не дуже розумно відкривати другий фронт, коли на першому справи йдуть кепсько.
Напасти з Білорусі? Таке собі завдання — лізти тими самими силами через заміновані ліси. Нових-то солдат в нього немає, а білоруси — ще ті воїни і точно не горять бажанням вмирати за "старого пердуна" з Кремля через його імпотенцію. А ще й Лукашенко пручається.
І що залишається? Демонстрація сили. Через істерику. Ті самі обстріли, але з увагою на них. Посилені не ракетами, а словами. Які мають переконати всіх навколо Кремля, що Путін сильний. Як ніколи. І що не час дивитись "Лебедине озеро".
Чи може це бути відзеркаленням нашого тиску під час параду? Росіяни хворі, тому це може бути однією з відповідей. Різниця лише в тому, що українські спроможності суттєво виросли, і ми могли це робити цього року, а російські спроможності такі, як і були.
А що ми? А для нас нічого нового. Це було вже. Це не має вплинути на український спротив. І не змінить нашу думку ні про Путіна, ні про росіян.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо