Бруд просохне — і почнеться. Як живе Луганськ в очікуванні початку бойових дій

...Їм там видніше. Вони знають настільки точно, ніби навіть чули постріли, яких не чуємо тут ми. Вони мають у своєму розпорядженні правдиве листування очевидців у соціальних мережах і напевно знають про плани української армії з розмови з кимось із військових чинів (депутатів або олігархів). У них там тільки й говорять про нас. І їм там чомусь все бачиться прозоро і ясно, а нам звідси потрібно негайно бігти або сидіти на складеній черговій валізі з паспортом і зубною щіткою. В рази більше про війну говорять в Росії у трактуванні телевізійних новин. Лякають саме ті, кого давно вже немає в "республіці".

Сім років дежавю

За великим рахунком, у нас теж говорять про війну. Але про неї говорять усі сім років, і від цього тема стала до оскоми звичним життям і не такою жахаючою. Особливо якщо це йде в одній стрічці новин з цілком мирними фактами з життя: полагодили каналізацію, залатали дороги, прибрали стихійні звалища сміття.

На початку кожного випуску новин говорять про те, що обстріли збільшилися у 600 разів порівняно з аналогічним періодом минулого року. Після цієї новини повинна йти пряма інструкція, що нам робити: готувати найнеобхідніше, збирати речі, евакуюватися чи опускати в підвали теплий одяг. Але замість інструкцій нам розповідають, що комунальники за рекордні терміни прибрали сміття або полагодили каналізацію. Так друга новина витісняє першу, тому що ніякого "офіційного" розвитку першого повідомлення немає. Це, мабуть, найнеприємніше: даючи нам якусь інформацію, нас ніби просять самостійно приймати рішення і відповідати за своє життя. Ми попереджені, отже озброєні. Тобто ніхто не несе більше відповідальності за нашу безпеку, збереження наших життів і майна.

Другий тип новин: Україна стягує бойову техніку до кордону. Але і це не дивує, тому що таку новину повторюють весь час з різним трактуванням — то бойова техніка української армії стоїть між житловими будинками у Щасті, то в Станиці. У наступній новині ця військова техніка змінює дислокацію. Такі повідомлення лякають: якщо техніку стягують — отже, стрілятимуть. Якщо її розміщують серед житлових будинків — отже, прикриваються мирним населенням. Все це формує образ нещадного "ворога". Тут, щоправда, є розрив шаблону — український військовий завдяки місцевому пропагандистському трактуванні настільки хворий і калічений, що такі продумані стратегічні ходи йому навряд під силу.

Між собою люди говорять про війну втомлено і приречено. Від безвиході війна стала темою жартів: "Бруд просохне — і почнеться", "Не хочуть черевики у чорноземі бруднити", "Чекають, поки потеплішає". Всі давно зрозуміли той факт, що тут протистояти тому, що відбувається, не можуть. Вони можуть поїхати, змінити місто, країну, громадянство і цим зупинити війну для своєї сім'ї, але не на своїй землі. З бойовими діями доводиться жити по сусідству, звикаючи до них і приймаючи суворі умови. Кожен готується до війни по-різному — від переобладнаних під бомбосховища льохів до складеної валізи біля входу, щоб бігти миттєво, у чому є.

І все ж до загострення бойової ситуації готуватися складно. Немає дати початку військових дій і немає грошей на якусь підготовку до від'їзду. Ті, хто мав запаси, давно виїхали. Залишилися ті, хто живе від авансу до зарплати, хто не має накопичень і вибрав Луганськ зокрема через те, що тут не потрібно платити за оренду житла. Навіть якщо не маєте роботи, тут не викинуть з квартири — вона своя. "Підготовка до війни" дуже часто обмежується промовлянням варіантів поведінки: виїхати чи залишитися, а якщо їхати, то до кого і за яких ознак загострення військової ситуації. Ті, хто не має запасного аеродрому, приймає ситуацію — будь що буде, все одно з цим нічого не зробити, нічого не змінити. У сім'ях скупо говорять про те, що потрібно буде перебиратися в один будинок всім родичам і жити разом, тому що так пережити війну трохи легше.

Нові страхи

Ще за сім років з початку окупації Луганськ став тримати набагато сильніше, ніж у 2014-му. Тепер набагато складніше знайти роботу. Робота стала мати інший сенс. Гроші та вдосталь їжі стали тотальним дефіцитом, їх немає в резерві на чорний день. Практично ні в кого немає необхідної суми, щоб зірватися на невизначений час, залишивши все. Інакше сприймається і свій будинок — він став уразливішим, а від цього його шкода в рази. На очах кинута нерухомість стає об'єктом наживи мародерів і нечистих на руку сусідів. Відновивши свій будинок після літа 2014 року, його набагато більше шкода втрачати знову, страшно залишати, як живу, вразливу істоту. Для багатьох нерухомість тут — найбільша цінність, навіть якщо зараз вона коштує копійки.

Важливо

Робочі конячки і "вундерваффе" російської агресії. Чим РФ загрожує Україні

З'явився новий страх — за близьких. Страх розлуки, страх втрат, страх смерті і каліцтв. До 2014 року саме цих страхів не було, тому що війна сприймалася через фільми, вона не здавалася реальною і нещадною. Після побаченого і пережитого особисто в кожному залишився тут свій осколок, те саме відлуння війни: порушення сну, кошмари, алкоголізм, депресія, загострення хронічних хвороб, перепади тиску. А скількох немає вже в живих з тих самих причин! Людина пережила найстрашніший період і померла тоді, коли вже не потрібно було бігати в льох, ховатися, добувати воду і хліб. Але про це не говорять. Це дуже особисте, потаємне. Про війну звично віджартовуватися, а життя стало складатися з коротких відрізків — від авансу до зарплати, від зими до весни, від вечері до сніданку.