"Навчання" закінчуються. Чому Путіну потрібні віртуальні, а не реальні перемоги

Путін, агресія Росії, війна з Росією
Фото: Getty Images

Напад на Україну — самогубство режиму Путіна. Так про можливу війну говорять російські політичні експерти в Москві, Берліні та Празі. Вони впевнені: Кремль шукає шляхи до відступу і готує план Б, щоб обернути поразку на перемогу. Заява Шойгу про те, що "раптова перевірка військ" закінчується, підтверджує цю думку.

"Нещодавно почула запитання: чи готові ви до війни? А як до неї можна бути готовою?! Але, живучи поруч з РФ, ніколи не знаєш, на що завтра наважиться Путін, що у нього в голові", — говорить колишня москвичка Ірина Белачеу. У минулому вона активістка і учасниця мітингів проти кремлівської влади, тікала від Путіна в Україну, отримала статус біженця і планує претендувати на громадянство.

"У Росії є сили, які зацікавлені в новому витку дестабілізації. Путін і його ефесбешна команда люблять тримати світ у напрузі і наносити несподівані удари, влаштовувати провокації", — продовжує вона.

"Розумом його не збагнути і аршином не зміряти", — так про можливі наміри президента РФ говорить Ігор Ейдман, соціолог, автор книги "Нова національна ідея Путіна", двоюрідний брат Бориса Нємцова, опозиційного політика, убитого в Москві у 2015-му.

"В останні роки Путін виявляв себе політиком, який не рахується з реальністю, який живе у своєму паралельному світі, в якому він цар і бог і нікого боятися не може. Питання у тому, наскільки він адекватний. Якщо зовсім збожеволів — може почати війну. Якщо залишився інстинкт самозбереження — вчасно зупиниться", — упевнений він.

Постріл у ногу

Починаючи з березня, російська армія нарощувала міць біля кордонів з Україною і в окупованому Криму. За різними оцінками, зокрема американської і британської розвідки, її чисельність — 80-100 тис, тобто нинішня концентрація російських військ в регіоні максимальна за останні роки, починаючи з 2014-го. І поки Україна готується оборонятися, а Європа і США закликають Росію знизити градус напруженості, міністр оборони РФ Сергій Шойгу пояснює, що війська на кордон відправили у відповідь на погрози з боку НАТО і з метою захисту "російського Причорноморʼя".

За допомогою можливих військових дій в Україні Путін намагається підвищити свої рейтинги в РФ — отримати 86%, як після анексії Криму

"Зараз великий вплив на Путіна мають військова розвідка і ФСБ. Не треба виключати, що його переконують, мовляв, президент Володимир Зеленський готовий, як свого часу грузинський лідер Міхеїл Саакашвілі, зробити спробу військового вирішення питання на Донбасі. Тим паче Захід висловлює Києву підтримку. Путін зі свого боку демонструє, що готовий до будь-якого сценарію і при зміні ситуації Москва здатна застосувати силу", — припускає Олександр Морозов, російський політолог, співдиректор празького Центру Бориса Нємцова з вивчення Росії. Він визнає, що в Кремлі не можуть не чути заяви начальника Генштабу Руслана Хомчака і президента Володимира Зеленського, що ніякого військового рішення з боку України не передбачається.

"Але політика така, що ніхто нікому не вірить: ні Київ Москві, ні Москва Києву", — пояснює Морозов. При цьому політолог упевнений, що Росія нападати на Україну не готова.

"На сході і півдні більше немає ніяких проросійських структур, населення загалом не підтримає російську військову експансію. У цих умовах неможливо нікому, навіть Путіну, проводити операцію", — додає експерт і прогнозує, що все закінчиться відведенням російських військ з трьох областей, що межують з Україною, в місця дислокації. Це станеться не відразу і так, щоб було вигідно Кремлю, чиє завдання — хронічна дестабілізація ситуації на Донбасі. Тому, показавши силу і міць, Кремль може знову перейти до локальних провокацій у регіоні. І не силами регулярних військ, а "добровольців Донбасу".

"Звичайно, люди в Донецьку і Луганську дуже сподівалися, що Путін їх забере. Але йому набагато зручніше контролювати Україну, залишаючи цей нарив у тілі України, щоб у разі чого поворушити і заподіяти біль українському президенту, незалежно від його прізвища. Нестабільний Донбас — це можливість для Росії тримати Україну у своїй зоні впливу для задоволення імперських амбіцій і як важіль тиску на Захід. Кремль намагатиметься спричинити Україні максимальні незручності. Головна проблема для нього — вільна, незалежна Україна, яка розвивається і процвітає", — говорить Дмитро Орєшкін, московський політичний експерт. За його словами, Росія буде не тільки грати на почуттях жителів ОРДЛО, а й усієї України, стимулюючи протести проти влади і навіть антиросійські рухи.

Важливо
Чи хочуть росіяни війни? Що стоїть за погрозами Козака про "початок кінця України"
Чи хочуть росіяни війни? Що стоїть за погрозами Козака про "початок кінця України"

Частково війська можуть піти в окупований Крим, як це вже зробила десантна бригада. І не тільки з метою пробити коридор на материк, забезпечивши постачання води на півострів. Для Росії Україна — не єдина проблема. Москва і Анкара знаходяться в умовах складної та небезпечної конкуренції, Бухарест посилює присутність НАТО, а Софія висилає кількох російських дипломатів.

"А ось анексія Донбасу — це постріл собі в ногу, результатом якого буде суттєве погіршення ситуації в Росії", — говорить соціолог Ейдман. На те є кілька причин. Одна з них — зобовʼязання утримувати ці території, тоді як тепер Росія всіма силами намагається повернути ОРДЛО Україні на своїх умовах.

"Це така чорна діра з екологічними і соціальними проблемами. Можна ще два роки розповідати такі ж казки, як і кримчанам, але перспектив у Росії у Донбасу немає", — упевнений Орєшкін. Інша проблема — санкції Заходу.

Умовні запобіжники

"Путін любить говорити, що санкції стимулюють. Але це неправда, він намагається уникнути санкцій тиску, — продовжує Ігор Ейдман. — Санкції приведуть до падіння курсу рубля, фондового ринку, остаточного відтоку іноземних інвестицій, повного припинення співпраці із Заходом у багатьох сферах. Думаю, можна буде говорити про остаточну смерть проекту "Північний потік-2". Співпраця із Заходом набуде форми радянських часів. Тим самим Путін випилюватиме себе зі світової економіки, а зараз вона досить відкрита до світових ринків, залежна від них. Тому результатом нових санкцій буде потужна економічна криза".

Головна проблема для Путіна — вільна, незалежна Україна, яка розвивається і процвітає

Але поки Захід тільки лякає Росію новими санкціями. Недавні американські дії економісти називають безболісними і косметичними, а іноземна преса каже про них як про попереджувальний постріл, який дозволяє адміністрації Байдена користуватися політикою батога і пряника, посилюючи тиск у майбутньому. Зокрема, на кону питання "Північного потоку-2". Кремль зацікавлений в його запуску, Білий дім поки дозволяє цьому статися. На питання, чому санкції не введені стосовно самого газопроводу, президент США, натякаючи на інтереси союзників у Європі, сказав: "Складна проблема". Незабаром канцлер Німеччини Ангела Меркель уточнила: Німеччина підтримує будівництво газопроводу.

"Путін звик залякувати суперників і сусідів. Практично завжди йому це вдавалося. Згадайте виступ напередодні помічника Путіна з міжнародних справ Юрія Ушакова. Він озвучив ціну питання: хочете налагоджувати відносини — не треба вводити санкції, інакше Росія буде приймати найрішучіші заходи. Припустимо, нападе на Україну. Буквально наступного дня США ввели санкції, — продовжує Орєшкін. — Захід проковтнув чеченську війну, грузинську історію і анексію Криму, але нині вирішив, що трьох раз досить. Байден добре знає і Путіна, і всю радянську систему організації політики, тому підійшов до розмови з господарем Кремля раціонально. Став проявляти прагматичну, цинічну позицію".

Експерти прогнозують: у майбутньому тиск посилиться. Наприклад, через арешт опозиціонера Олексія Навального або вибух складу у Чехії, до якого, як уже встановлено, причетна російська розвідка. Американці і тим паче європейці звикли грати в довгу: краще потроху вводити обмеження, але невідворотно.

Володимир Жириновський, зовнішня політика Росії
ВІРТУАЛЬНА ПЕРЕМОГА. Політик Жириновський упевнений: Росія виграла третю світову, не розпочавши її

Інша справа, що світ стає свідком побудови нових відносин ЄС, США і Росії. З одного боку, це повʼязано з приходом адміністрації Байдена. На відміну від команди Трампа, вона діє стратегічно продумано, послідовно. Ніхто не сумнівається, що Байден збирається наростити тиск на Кремль, що вже почалося. При цьому Білий дім готовий співпрацювати з Кремлем в окремих сферах.

З іншого боку, Кремль пішов на безкомпромісний конфлікт з Європою, заявляючи, що вона йому не потрібна. У відповідь в Європі відбувається перегляд ставлення до Кремля: якщо пʼять-сім років тому він міг розраховувати, що є політики високого рівня, здатні якщо не виступати на боці Москви, то хоча б бути посередниками заради помʼякшення відносин ЄС з Кремлем, то тепер такі навряд знайдуться.

"Не випадково в цій ситуації Чехія так різко вчинила — могла ж злити матеріали про участь російської військової розвідки у підриві складу з боєприпасами у 2014 році в пресу і сказати, що розслідуємо, а не йти на потужний дипломатичний конфлікт. Але якщо Чехія на це зважилася, отже, ЄС підтримує її. В цих умовах Україна отримує шанс побудувати для себе нову конструкцію дипломатичної підтримки", — говорить Морозов.

Внутрішній ринок

Тим часом Кремль намагається не тільки розіграти зовнішню карту, але і внутрішню — з допомогою агресії в Україні або, як каже заступник голови адміністрації президента РФ Дмитро Козак, "захисту своїх громадян на Донбасі". Путін і його оточення хочуть утримати владу, тому вже почали квазіпредвиборчу кампанію "Єдиної Росії" напередодні осінніх виборів до Держдуми. Російські політологи впевнені: для цього в масову свідомість росіян необхідно впроваджувати меседжі, які б консолідували суспільство навколо влади.

"У ситуації обложеної фортеці, а саме таку модель Кремль штучно створює, народу навʼязується, що навкруги вороги і війна на порозі. Цим можна пояснити нагнітання військово-патріотичного психозу", — говорить Ейдман.

Путін проявляє себе політиком, який не рахується з реальністю, який живе у своєму паралельному світі, в якому він цар і бог. Питання у тому, наскільки він адекватний

російський соціолог
Ігор Ейдман

Зазначимо, що рівень підтримки Путіна в Росії, можливо, не такий високий, як після анексії Криму, коли, за даними "Левада-центру", популярність президента злетіла до небувалих 86%, але все-таки солідний — 65% на лютий 2021-го. І від того, який відсоток росіян зараз підтримує анексію Донбасу, можуть залежати його майбутні дії. Так, росіяни можуть охоче повірити, що їх громадян утискають на Донбасі, і схвалити війну, але протверезіння прийде разом з похоронками і падінням курсу рубля як раз до виборів восени.

"І тоді із затятих патріотів люди перетворяться в ненависників режиму, який розвʼязав війну", — зауважує Ігор Ейдман. Правда, і він, і інші російські експерти дуже сумніваються, що люди наважаться протестувати. Після мітингів на підтримку Навального в РФ затримали безліч громадян, тому у разі війни з Україною на вулицю вийдуть лише найактивніші, але вони ніяк не впливають на Путіна.

Не втратити обличчя

"Поки Путін програє на всіх фронтах. Захід як ніколи категоричний, а українці готуються битися зі злістю і ненавистю, — констатує Дмитро Орєшкін. — Думаю, хоча риторика Путіна і буде посилюватися, ресурсів для реальних дій не вистачає. Тому з шумом від биття горщиків Кремль вдаватиме з себе переможця у розрахунку на схвалення 145 млн російських громадян. Партія програна".

Важливо
Брат біля воріт. Як Україна може використовувати статус партнера НАТО у протистоянні з Путіним

Партія, але не гра. Путін здатний завдавати несподіваних ударів і вигравати. Тому помітно, що господар Кремля прагне втрутитися у справи не тільки України, а й Білорусі. Багато років її президент Олександр Лукашенко саботував поглиблену інтеграцію з РФ, але можливостей для маневрів все менше. Тиждень тому премʼєр РФ Михайло Мішустін побував у Мінську, після чого анонсував обʼєднання на деяких рівнях двох країн, зокрема економічному. "Це взаємовигідний альянс", — сказав він. Але насправді експерти говорять про поглинання і не виключають перспектив розміщення російських військових баз на території Білорусі. А це вже додаткові ризики для України — наша північна межа стане ще вразливішою.

Що ж стосується України, то на нинішньому етапі необхідно стежити не тільки за рухами і висловлюваннями Володимира Путіна і його найближчого оточення, а й інших російських політиків. Наприклад, Володимира Жириновського. Не дарма ж кажуть: що у Путіна в голові, у Жириновського на язиці. А той уже завив: "Росія виграла третю світову, не розпочавши її". Мовляв, Америка злякалася — Байден запросив зустріч, Україна зробила крок назад — готується до оборони, а отже, можна відходити. Можливо, Путіну якраз і потрібна була віртуальна перемога, а не реальна, і він думає, як вийти з глухого кута з найменшими втратами.