Олігархи, на вихід. Кому саме оголосив війну Володимир Зеленський

"Ключова позиція, з якої я виходжу, — деолігархізація країни. Якщо ми намагаємося побудувати в країні порядок, то вони — хаос", — так у 2015 році говорив Петро Порошенко, пʼятий президент України. Але не склалося. Причина, як жартують в українському політикумі, у самому Порошенкові, який, прийшовши до влади, і сам утвердився як олігарх, а іншим його "колегам по цеху" довелося домовлятися з ним про умови співіснування.

Проте запит суспільства на деолігархізацію нікуди не зник. Цього вимагали й іноземні партнери України, які як мантру повторювали, що влада нічого не робить у цьому напрямку. Тому коли головою держави став Володимир Зеленський, він також взявся за олігархів, а у 2021-му його команда і зовсім заявила, що незабаром олігархи зникнуть зовсім. Промацування грунту почалося із санкцій РНБО. Наразі президент готує законопроект про деолігархізацію. Текст документа тримають у секреті, але про успіхи вже відзвітували: мінус Медведчук.

Без олігархів не було б демократії

Перед початком боротьби з олігархами необхідно визначити, хто ці люди і чому їх так називають. Експерти "Тристоронньої дослідницької групи" (ТИГР) дійшли висновку, що олігархами в Україні можна вважати найбагатших людей країни, які мають у своїх руках прямі інструменти політичного впливу на депутатів у парламенті і місцевих радах, фінансують політичні партії, мають своїх представників в уряді та органах виконавчої влади. Також вони власники популярних ЗМІ (перш за все — телеканалів) і використовують їх для впливу на громадську думку у своїх політичних та економічних інтересах.

Якщо влада хоче реформувати судову систему та Антимонопольний комітет, деолігархізація пройде в короткі терміни — 2-3 роки

Олігархат в Україні, а також на пострадянському просторі зародився після розвалу СРСР. Бізнесмени, які мають виходи на ключових людей у державі, змогли за безцінь приватизувати держпідприємства і монополізувати цілі галузі економіки. Так ці люди отримали можливість ставити умови владі і впливати на прийняті нею рішення. "У більшості пострадянських країн місцеві олігархи є породженням чинного авторитарного (або напівавторитарного) режиму. Олігархічний статус при цьому повністю залежить від ступеня близькості до голови держави. Олігарх, який потрапив в опалу до голови держави при такому політичному режимі, неминуче втратить свій вплив і велику частину своїх активів. У класичних пострадянських політико-економічних режимах олігархи — це найближче оточення авторитарного лідера (або його "гаманця") і інструменти вилучення грошей з економіки (на користь керівного режиму), а також впливу на політику та інформаційну сферу", — йдеться в аналізі ТИГР.

Український олігархат, втім, має специфіку — він незалежний від поточної влади і намагається домовитися з кожною новою. У нього також немає вираженого лідера, тому відносини його представників з президентами і керівними політичними силами нагадують взаємне пристосування, що не заважає олігархам конкурувати між собою в економічній і політичній сферах. Аналітики ТИГР доходять несподіваного висновку, що "це значною мірою призвело до конкуренції політичної системи та інформаційного простору в Україні та її розвитку демократичним шляхом". Парадоксально, але в цьому проявився головний позитивний вплив української олігархії.

Був друг — став ворог

Війна з олігархами — тема номер один для президента, який у всіх бідах країни звинувачує саме їх. "Поки ми з вами вірили, що справедливість є, і безуспішно намагалися її знайти, дехто привласнював собі державні ресурси, надра, стратегічні підприємства, трубопроводи та навіть, як виявилося, Конституційний Суд України. Одним словом, усе, що "погано лежить", — заявив Володимир Зеленський у березні поточного року, хоча не так давно ЗМІ неодноразово повідомляли про його таємні переговори з олігархами в Офісі президента (ОП).

Під час виборчої кампанії майбутній президент гарантував публічність таких візитів, але в підсумку свою обіцянку дотримав лише раз, коли у вересні 2019-го повідомив про зустріч з олігархом Ігорем Коломойським, на якій обговорювалися проблеми бізнесу та енергетичної сфери.

На той візит українці відреагували неоднозначно, адже в період президентських виборів Зеленського неодноразово звинувачували в залежності від Коломойського. Після цього візити олігархів більше не розсекречувалися, а прямі комунікації з ними президент передав керівнику ОП Андрію Єрмаку і своєму першому помічникові Сергію Шефіру.

Битва на життя

Що буде передбачати законопроект про деолігархізацію, мало хто розуміє. Керівник ОП Єрмак в інтервʼю Liga.net заявляє, що в документі необхідно визначити, наприклад, що вважати критичною концентрацією того чи іншого ресурсу, як повинні діяти державні органи і що повинно бути прописано, щоб їхня робота була більш ефективною і швидкою.

Віталій Шабунін, керівник Центру протидії корупції, стверджує, що є тільки два дієвих механізми боротьби з олігархами — антимонопольна політика та незалежна судова система, але вони малоефективні. Так, досі не реформована судова гілка влади, а Антимонопольний комітет часто підозрюють у роботі на чиїсь інтереси. Якщо ж влада, за словами Шабуніна, досягне ефективної і незалежної роботи цих органів, то деолігархізація пройде в короткі терміни — два-три роки.

Ще одним інструментом в боротьбі з олігархами може стати приватизація держпідприємств — джерел корупційних схем. Олігархи постійно намагаються "присмоктатися" до них, особливо до компаній, повʼязаних з енергетикою, оскільки велика частина доходів олігархів — бюджетне фінансування і кошти держкомпаній. У цьому впевнений Павло Кухта, екс-перший заступник міністра економіки: "Процес деолігархізації відбудеться в будь-якому випадку. Питання в тому, що буде з країною після і з олігархами. Вони настільки сильно вбудовані в держсистему, що якщо процес пройде неуспішно, то це може знищити і саму державу".

З цієї причини виникає питання, у якому форматі пройде деолігархізація: держава або наведе порядок, досягне "джентльменської" домовленості з ними і вони почнуть грати за правилами, або олігархи втратять конкурентоспроможність, і це призведе до їхньої економічної смерті. "Якщо керівництво країни зважиться на жорстку боротьбу з усіма олігархами одночасно, то це призведе до зустрічного скоординованого опору. З огляду на їхні величезні фінансові та медійні ресурси, такий сценарій смертельно небезпечний у політичному сенсі для будь-якого українського президента або голови уряду", — попереджають аналітики ТИГР.

Важливо

Найголовніший олігарх. Чому в Україні потрібно реформувати держапарат, а не народ

Але економіст Кухта вважає, що міжнародних інвесторів деолігархізація лякати не повинна. Навпаки, це дасть Україні конкурентний ринок. Важливо інше: владі необхідно чітко продумати план дій, інакше програна війна олігархам стане для неї фатальною. У такому випадку про другий президентський термін Зеленському доведеться забути.

13 "мучеників"

Коли рейтинги Зеленського почали падати, на Банковій вирішили перетворитися на державників. Першим, з кого почали, став Віктор Медведчук, народний депутат від "Опозиційної платформи — За життя" і кум президента РФ Володимира Путіна. Проти нього введені санкції, частина його бізнесу націоналізована, медіаактиви, що належать його оточенню, заблоковані, а сам політик підозрюється в зраді і відправлений судом під домашній арешт. "Уперше за багато років не збільшилася, а зменшилася кількість олігархів. Мінус Медведчук", — пише президент у своїй колонці для Фокуса.

В РНБО підрахували, що всього в Україні під статус олігарха підпадають 13 осіб. Офіційно прізвища не названі, але блогер Сергій Лещенко, якого ЗМІ називають наближеним до ОП, опублікував список:

Джерело: рейтинг Фокуса "100 найбагатших українців" 2020 року

Президент зазначає, що прізвища його не цікавлять, важливо те, чи готові ці бізнесмени працювати законно і прозоро.

Сергій Фурса, економічний експерт, у бесіді з Фокусом передбачає, що про 13 олігархів згадали неспроста.

"Є відчуття, що саме під них буде писатися законопроект [про деолігархізацію]", — коментує він і додає, що якщо президент зібрався вирішувати проблему системно, то неважливо, скільки там прізвищ. Але якщо влада акцентує на кількості, то незрозуміло, чому вказані не всі олігархи.