Найголовніший олігарх. Чому в Україні потрібно реформувати держапарат, а не народ

Звикли ми лаяти олігархів і олігархічний консенсус. Створюється враження, що це головна біда України. Не знаю, як до вас, але до мене жоден олігарх з перевіркою не приходив. І на тисячі підприємств приходять не олігархи, а трудові, пожежні та еко-інспектори.

Листи щастя розсилають не олігархи, а податкова служба. Скрутками і контрабандними потоками торгують не олігархи, а знову ж таки чиновники.

Судовими рішеннями торгують не Коломойський з Ахметовим, а тисячі суддів і прокурорів. ФОПів вивели на протести не олігархи. КІКи і БЕПСи, "вина" і "дiлова мета" придумані і прийняті не олігархами. Може, ми не там шукаємо винного? І, якщо діагноз поставлений невірно — може, тому і ліки важко знайти?

Кажуть — олігархи правлять Україною. Хто конкретно керує МВС? Хто з олігархів дзвонить Авакову і вказує, як розпорядитися бюджетом у 100 млрд? Хто конкретно керує Пенсійним Фондом і Мінсоцом? Хто дзвонить Тарану і вказує, як витратити 100 млрд, виділені на ЗСУ? Хто подає бюджетні програми в Мінфін, олігархи? Хто керує генералами СБУ? Прокурорами? Суддями? Чорними нотаріусами та реєстрами? Геокадастром? І де взагалі тут олігархи?

На що конкретно вони впливають? Вони вирішують свої фінансові питання тільки через держапарат. Держапарат з них збирає ренту так само, як з усього населення. Не Пінчук і не Ахметов приходять до мене з перевірками, не Порошенко мені присилає листи щастя з податкової, не Фірташ торгує кримінальних справами та судовими рішеннями, не Бойко саботує реформи в армії.

Навіть ціни на газ не вони встановлюють. Звичайно, вони в частці багатьох процесів, але не від них залежить наше життя. Так, вони багаті і впливові, але не впливовіше якогось обласного прокурора або мера великого міста.

Однак, багато людей в Україні все одно вважають, що саме олігархи впливають на їхнє життя. Спробую зайти з іншого боку.

Якість держапарату в Україні така, що на нього може, тією чи іншою мірою, на тому чи іншому рівні, вплинути будь-який громадянин.

Можна дати хабар судді і купити його рішення. Можна дати хабар прокурору і нацькувати його на конкурента. Можна дати хабар голові сільради і приватизувати ділянку землі. Можна дати хабар групі депутатів міськради і пробити для себе спецумови в будівництві. Можна пролобіювати правки до закону і створити сертифікаційний центр, повз якого не зможе пройти жоден імпортний автомобіль і жодна одиниця імпортного медобладнання.

І ці можливості створені не для п'яти олігархів, а для будь-якого, хто володіє грошима і фантазією.

Існує величезний спектр можливостей впливати на держапарат. І олігархи — лише видима і зручна для комунікації частина тих, хто впливає на державу.

Питання в тому, як це впливає на життя українців? Хто створює умови повсякденного життя?

Це не олігархи протягли тотальну фіскалізацію, це придумали чиновники, а підтримали середні бізнесмени. І всі інші антиринкові обмеження Гетманцева пролобіювали не олігархи.

Звичайно, олігархи існують. Але мене особисто цікавить інше питання — що конкретно стримує розвиток країни? Що конкретно стримує зростання економіки? Що стримує зростання підприємств? Що стримує зростання кількості нових підприємств і кількості робочих місць? Чому Україна не може розвиватися з тією ж швидкістю, з якою розвивалися нині успішні країни?

Інновація — це ідея плюс можливість реалізації. Ідей у нас повно, українці дуже креативні, а ось з реалізацією гірше. Вона залежить від умов ведення бізнесу. А умови створює хто?

Я пропоную поглянути на проблему економічної відсталості України ось з цього боку — що заважає мільйонам підприємців бути більш активними? Що заважає інвестиціям, зростанню кількості підприємств і робочих місць? Що змушує українців виїжджати з країни?

Якщо ви запитаєте про це підприємців — ніхто з них не скаже, що їм заважають олігархи. Підприємці затиснуті з усіх боків умовами ведення бізнесу, сформованими чиновниками. Тобто умови життя в країні прописані чиновниками зручно для самих себе, але незручно для громадян.

Після розпаду СРСР в руках української бюрократії і партноменклатури з'явилася частина національного багатства СРСР, яку вони енергійно почали перетворювати в особисте багатство.

Заповзятливі, безпринципні, шахраюваті повалили в держапарат, який за останні 30 років розпух від 50 тис осіб до 300 тисяч. Зростала не тільки кількість чиновників, а й фінансування, і повноваження.

Відмітна особливість станового устрою — абсолютна безкарність, кругова порука.

І ось саме цей пристрій державної машини стримує розвиток України, стримує економічне зростання, зростання кількості підприємств і робочих місць.

І, відповідно, стримує зростання добробуту громадян. А добробут бюрократії безперервно зростає.

Держапарат — наймогутніша сила в країні. І в Україні, і в США, і в Китаї. І якість цього апарата впливає на те, чи буде країна розвиватися, багатіти, або багатіти буде тільки сам держапарат і ті, хто купив собі право багатіти.

Звичайно, я не заперечую і можливість розбагатіти в Україні чесно, не зв'язуючись з держапаратом. Але, навіть в "чесному бою" ми програємо сусідам — вітчизняні системи звітності, регулювання, кредитування програють сусіднім країнам, куди прямують наші громадяни, позбавляючись від задушливої хватки держапарату.

Думаю, про олігархів громадяни, яки виїжджають, згадують тільки, коли вмикають українські ЗМІ. А там всюди страшні олігархи. І звичайно ж "поганий народ", недооцінює шкоду, що наноситься олігархами.

Голова податкового комітету, міністр соцполітики, начальники податкової і митниці, прем'єр, президент за останній рік нанесли удари по економіці, по своїм громадянам більш хворобливі, ніж усі олігархи разом узяті.

Сумарний дохід чиновників, до складу якого входять дерибан земель і держвласності, і участь в управлінні нацбагатством, і крадіжки прямо з бюджету, і вимагання з громадян — цей колективний олігарх дасть фору будь-якому окремому олігарху.

Тому знову ж таки на мій погляд, будь-яка реформа повинна починатися з держапарату. З його скорочення і позбавлення його надлишкових повноважень. Зі збільшення відповідальності чиновників за свавілля і за бездіяльність. З чітких критеріїв ефективності.

Яскравий приклад — податкова міліція, яка працює на свою кишеню, ліквідацію якої обіцяють вже років 15. І знову ж таки не олігархи продовжують життя податкової міліції, а молоді чиновники, які вдало вписалися в систему.

Олігархи мають вплив на політику країни, який їм надає держапарат. Законодавча, виконавча, судова гілки влади продають послуги і посади, така якість нашого держапарату.

Держапарат — це місце, де приймаються ключові для країни і для олігархів рішення. Якби держапарат був вторинним і не мав значення, для чого тоді туди відправляти своїх? Саме держапарат має стати головною точкою докладання зусиль реформаторів.

Для зростання добробуту людей, для зростання кількості підприємств і робочих місць, для зростання економіки і національного багатства необхідно "скинути ці ланцюги", вибачте за пафос, прибрати чиновників, контролерів, регуляторів з життя пересічного громадянина, з життя підприємця.

Досить реформувати народ, потрібно реформувати держапарат.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.