Реформи замість бомби. Чому відмова від ядерного статусу України не була помилкою

Про ядерну зброю. Молоді люди міркують сьогодні про те, що було б непогано мати ядерну зброю, і тоді ми б жили зовсім по-іншому. Позиція ця говорить про те, що сьогоднішні молоді "яструби" абсолютно не пам'ятають через свій вік час розпаду СРСР.

Залишимо осторонь розрух в країні, де неможливо було підтримувати не тільки ядерну зброю, а й виготовляти ковбасу. Я служив в армії в середині 80-х, армії у нас не було вже тоді. А наприкінці 80-х і початку 90-х не тільки військова сфера, але вся економіка показала свою повну неспроможність.

У цьому всі переконалися не тільки дивлячись на порожні прилавки, але ще з однієї причини — СРСР відкрив своє суспільство, свій інфопростір для західного світу.

Ми побачили не тільки відеомагнітофони та кіно про американський спосіб життя, а й персональні комп'ютери, а пізніше і мобільні телефони, як свідчення повного краху не тільки у виробництві ковбаси, а й краху способу життя, краху радянської системи. Політики республік, які відколювалися від СРСР, хотіли відмовитися від спадщини совка.

Це ж був "кінець історії", тобто повна перемога західного способу життя. І заради цього способу життя політики були готові просто слухатися Захід. А Захід хотів знизити ризики і зменшити кількість країн, які володіють ядерною зброєю.

У 1990 році, ще в складі СРСР, Україна прийняла декларацію про суверенітет, куди рухівці-прозахідники наполягли внести два пункти — нейтральності і без'ядерності. Ще раз — не хтось нам нав'язав, а ми самі взяли на себе обов'язок бути нейтральними, позаблоковими, без'ядерними.

Захід підхопив цю хвилю і оголосив, що він визнає незалежність республік Україна і Білорусь тільки після того, як вони відмовляться від ядерної зброї. Будапештський меморандум охороняв нашу незалежність і недоторканність за умови нашої нейтральності.

Ось це треба зрозуміти — ні суспільство, ні політики вже не вірили в якісь військові загрози, тому що залізна завіса впала, протистояння СРСР-США припинилося, навіщо ця ядерна зброя потрібна? З ким воювати? Навіщо нам ракети?

Україна уклала з НАТО угоду "Партнерство заради миру" в лютому 1994 року, а в грудні 1994 року був підписаний Будапештський меморандум. Над текстом протягом 1994 року працювали представники трьох країн — Україна, Росія, США.

І ніхто не був проти миру і партнерства. Що ж сталося далі?

Читаємо Вікіпедію "У 2005 році після Помаранчевої революції і приходу до влади президента Віктора Ющенка співпраця з НАТО набула формату "Прискореного діалогу", який мав стати першим кроком на шляху входження України до Організації Північноатлантичного договору. На початку 2008 року Альянс отримав лист за підписом президента України Віктора Ющенка, прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і спікера парламенту Арсенія Яценюка з проханням приєднати Україну до "Плану дій щодо членства в НАТО".

Іншими словами, Україна в цей момент, взявши курс на євроатлантичну інтеграцію, припинила/втратила свій нейтральний статус, свою позаблоковість. Керівники України своїми руками розірвали Будапештський меморандум і втратили гарантії нашої безпеки з боку, як США, так і Росії.

Це ж робив і Янукович, щоб шантажувати Росію з газових питань. А Будапештський меморандум і свою позаблоковість українські президенти згадували і діставали під час Тузли і втрати Криму.

Нам всім, що стояли на помаранчевому майдані, і на майдані 2013/2014 це все подобалося, оскільки ми всі хотіли жити, як в Європі. Хто там вникав у якусь нейтральність і позаблоковість? Хто там слухав НАТО і Росію про те, що вони обоє проти вступу України в НАТО?

Меркель заявляла "Поки ваше членство в НАТО буде нам загрожувати більше, ніж ваше нечленство, ми будемо виступати проти".

Тепер питання — що було б у разі збереження ядерної зброї в Україні? По-перше, Захід не сприйняв би нашу незалежність. По-друге, технічно, обслуговуючи ядерну зброю, ми були б назавжди прив'язані до Росії. Тому шкодувати про те, що сталося, немає сенсу.

Так що ж нам робити? Що робити нам, коли ми вибрали шлях в ЄС і НАТО? Точніше, що робити українським політикам, українському держапарату у нинішній ситуації?

Нудно, правда? Потрібні економічна свобода і верховенство права, треба приборкати чиновництво, знищувати станову організацію, свої привілеї, свої джерела багатства. А це, як заявив американець Блінкен, близько 40 млрд доларів на рік. То чи може держапарат відмовитися від такого жирного пирога?

А що робить замість реформ наш держапарат? Про це нам розповів пан Арахамія — ми будемо шантажувати весь світ своєю голою дупою, своїми десятками мільйонів жебраків людей, загрозою з боку Росії, але не здамо своїх прокурорів, суддів, свою держпродспоживслужбу, свою держпрацю і ще тисячі подібних годівниць, що утворюють матеріальну основу неефективного феодально-станового держапарату.

Годуйте нас, тримайте нас, захищайте нас, а то ми бомбу зробимо!

Ось такий дитячий садок прийшов до керівництва нашою країною, доведеться Заходу потерпіти до наступних виборів.

Першоджерело.