Ілюзія величі. Як Путін хоче розділити світ, знову вимагаючи переговорів із Заходом

Путін зустрічається із членами клубу щороку. Нині — вперше після масштабної агресії на території України. Тема розмови: "Світ після гегемонії: справедливість та безпека для всіх". Сумарно на сцені Путін провів 3 години 40 хвилин — виступав сам і відповідав на запитання політологів.

"Нічого нового у виступі Путіна я не помітив, — каже Фокусу політтехнолог Віктор Бобиренко. — Він виконав набір "старих пісень про головне". Одна з них — "Чи хочуть росіяни війни". Нібито не хочуть. Намагався у цьому переконати, показати себе миротворцем — говорив, що Росія не буде першою застосовувати ядерну зброю, але далі ж пролунали її стандартні тези: війну почала не Росія, а Захід, насамперед США, втягнули в конфлікт усю Західну Європу, Європа втрачає суверенітет, в України його давно немає, Захід воюватиме до останнього за рахунок України, він уже віджав у Росії мільярди доларів".

Загалом у промові Путіна було менше України, але більше Заходу. Він повторювався: "Їм просто нічого запропонувати світові, крім збереження свого домінування", "Захід здійснив цілу низку кроків на загострення", "Для Заходу характерне триває засліплення перевагою". Згадав про "брудну бомбу" та "десатанізацію".

Звинувачуючи Захід, Путін говорить про Росію

Політолог Володимир Фесенко називає цей виступ самодіагнозом:

"Коли Путін в чомусь звинувачує Україну та Захід, то підсвідомо говорить про Росію чи про себе, — пояснює Фесенко. — Замінюйте пропагандистський об'єкт, про який говорить Путін, на реальний, і тоді ви отримаєте справжні смисли його виступів. Якщо Путін каже про те, що Захід збирався напасти на Росію, але Кремль випередив цю атаку війною проти України, це означає, що сам Путін збирався напасти на Захід, але застряг в Україні. Згадує про застосування "брудної бомби" — сам готує такий сценарій".

Путін каже: втрати російської армії вдесятеро менші, ніж втрати української сторони.

"Значить все виглядає рівно протилежно, — переконаний експерт. — Російський диктатор заявляє, що українці "захищають свої награбовані мільярди", отже, його дуже хвилює доля власних награбованих мільярдів. До речі, можливо, цим пояснюється і його риторика про захист традиційних цінностей". У Путіна самого проблема з цими самими цінностями, ось він так багато й розмірковує про них. Як то кажуть, у кого що болить… Хорошого сім'янина з нього не вийшло, зате коханками обзавівся. Але останнім часом і про них щось не чути, натомість щосили йде кампанія проти ЛГБТ".

Фесенко зазначає: денацифікація, демілітаризація, а тепер ще й "десатанізація" потрібні саме Росії.

"Порівняння Путіна з Гітлером, а дії Росії проти України — з нацистськими методами давно вже стало спільним місцем, — продовжує аналітик. — Офіційна російська пропаганда діє точнісінько за рецептами доктора Геббельса. Нацизм і фашизм відродилися в путінській Росії. Тому денацифікація — обов'язкова умова її повоєнного лікування, інакше ризики нової війни збережуться. Звідси випливає і необхідність демілітаризації постпутінської Росії".

Заклик до переговорів чи бажання відтягнути час

І Путін, і його оточення розуміють, що в такому форматі країні довго не проіснувати. Тому на тлі ілюзії величі президент РФ намагається загравати з темою переговорів.

Путін каже: "Рано чи пізно Заходу доведеться розпочати рівноправну розмову про спільне для нас майбутнє" і "Росія намагалася вибудувати відносини із Заходом і НАТО, її посил один — "давайте жити дружно".

"З промови Путіна склалося враження, що він хоче переговорів щодо геополітичної картини, але конкретних пропозицій у нього немає", — каже Фокусу політтехнолог Олексій Голобуцький.

Але, швидше за все, за столом переговорів господар Кремля хоче бачити ядерні держави, бо Путін залишив лише один аргумент — ядерну зброю. Під час зустрічі Путін спочатку заявив: "Поки ядерна зброя існує, завжди існує і небезпека її застосування", а потім додав: "Нам не потрібен ядерний удар по Україні, сенсу немає ні політичного, ні військового".

"Більше в нього немає ні економічного потенціалу, ні привабливої ідеї, ні лідерства у третьому світі, скажімо, того, що мав Радянський Союз. Коли Путін відповідав на питання про цілі спецоперації — мовляв, це лише захист Донбасу, він лукавив. Інсайди, які надходять у зовнішній світ від ФСБ та адміністрації самого Путіна, дають зрозуміти, що мінімальна вимога Путіна, далі якої він не зможе піти, — сухопутний коридор із Росії в Крим, він навіть готовий піти з півночі Луганської області та з правого берега в Херсоні, але сухопутний коридор — це мінімальна вимога, менше взяти він не може. Він вимагає отримати приз за те, що відбувається з лютого", — пояснює Голобуцький.

При цьому Голобуцький упевнений, що формально Путін усе ще претендує на більше.

"Йому б хотілося, щоб в Україні сталася енергетична криза, щоб Україна згасла. Вона кидає ресурси на фронт, щоб якось змінити ситуацію. Але, гадаю, розуміє, її початкові плани вже нездійсненні", — підсумовує експерт.

Водночас, в Інституті вивчення війни кажуть, що Володимир Путін не зацікавлений у реальних переговорах з Україною і все ще зберігає "максималістські цілі" війни.

Три висновки після промови Путіна на Валдаї

Експерти кажуть, у "валдайській" промові Путіна можна виділити три основні моменти.

• Перший — президент РФ не звертався до Заходу, там його вже давно ніхто не слухає, йому ніхто не вірить.

"Байден уже заявив, що не вірить Путіну в питанні ядерної зброї. Загнаний у кут щур рано чи пізно може піти на відчайдушний крок. Зараз йому це не треба — Путін думає, що мобілізовані виправлять ситуацію на фронті, але після — хто знає", — зауважує Віктор Бобиренко.

• Другий — більшість тез орієнтовані виключно на внутрішнього споживача.

"Він фактично заспівав пісню "Вставай, страна огромная". Путіну потрібні добровольці. У росіян є ця жертовність, коли вони воюють з пультом від телевізора десь у Рязані. Але насправді все йде не за планом Кремля. Насамперед, мобілізація", — продовжує політтехнолог.

• І третій — Путін вирішив спробувати сформувати конфігурацію, в якій є умовний західний світ, який хоче гнобити всіх, й інший цивілізаційний шлях — Росія, Китай та Індія з потужними культурними традиціями, як альтернатива першому. Й ось цю реальність Путін створюватиме не лише для внутрішнього споживача, а й для зовнішнього.

І майданчик для цього вже вибрав — саміт G20, що стартує 15 листопада в Індонезії. За джерелами агентства Reuters, президент Росії хоче бути на Балі.

"Поки точно не відомо, чи приїде Путін в Індонезію. Думаю, хотів би. Але з якою метою? Він має бути впевнений, що його там підтримає лідер Китаю Сі Цзіньпін, прем'єр-міністр Індія Нарендра Моді, президент Індонезії Джоко Відодо. Саме на Балі Путін планує продемонструвати світовий розкол. Але якщо хтось з них раптом говоритиме про неприпустимість методів війни — Путін отримає публічний ляпас. Щоб його уникнути, може виступити в режимі відеоконференції", — доповнює Бобиренко.

"Валдайська промова" — швидше за все, не останній публічний виступ Володимира Путіна перед Балі. Він не випадково зачастив останнім часом із виступами. Якщо діалоги організувати складно, Путін вирішив зупинитись на монологах.