Будапештський гамбіт. Чому Орбан шкодить Україні та як далі уживатися з Угорщиною в ЄС

"Країна не підтримує план ЄС щодо довгострокового фінансування України", "президент РФ Володимир Путін не є воєнним злочинцем, а Україну більше не можна вважати суверенною державою", "необхідно завадити українському контрнаступу і розпочати перемовини про припинення вогню з РФ" — все це висловлювання не російських політиків, а слова прем’єр-міністра — країни Європейського Союзу та члена НАТО Угорщини — Віктора Орбана.

Лише за останній місяць той зробив низку подібних гучних заяв, які можна назвати ворожими для України. Тим самим Орбан не лише підтримав політику Росії щодо України, але й доклав зусиль, аби ставлення пересічних українців до пересічних угорців, які навесні 2022 року під час виборів учергове підтримали політика (до речі, партія Орбана Fidesz отримала лише половину голосів, але це дозволило їй мати повний контроль над парламентом) змінювалось на гірше.

Очевидно, що конфлікт Києва та Будапешта має історію, проте в умовах агресії РФ, прагнення України в ЄС та НАТО, протистояння загострюється.

Експерти говорять: справа не тільки в ідейних переконаннях Орбана — він, можливо, щиро захоплюється Путіним, а й у тому, що його партія вирішила використовувати тему України у внутрішній на зовнішній політиці. Рік тому, під час передвиборчої кампанії в Угорщині, Орбан відверто використовував тему війни в Україні, наголошуючи, що саме він не дозволить втягнути Угорщину в протистояння. Підтримує його у цьому голова МЗС Угорщини Петер Сіярто. Саме з його вуст лунають чи не найгучніші заяви щодо України. Так нещодавно Сіярто публічно заявив, що Угорщина збирається блокувати початок переговорів про вступ України до ЄС, що мали розпочатися у грудні 2023 року, якщо не вирішиться питання із правами нацменшин на Закарпатті, зокрема, щодо освіти.

Освітній процес із зауваженнями

Освітнє питання, про яке згадує Сіярто, — це історія, яка почалась в 2017 році. Тоді Верховна Рада України ухвалила закон про освіту. У ньому йдеться про обов’язковість отримання освіти державною мовою.

Документ викликав бурю незадоволення в Будапешті. Там не сподобалося, що в українських школах та університетах мають навчатися винятково державною мовою, а мови нацменшин допускаються лише у молодшій школі та як окремий предмет.

Варто зауважити, що до того в Україні, переважно в Закарпатській області, існувало майже сто шкіл, у яких навчання велося угорською мовою. Українську у них також вивчали, але її викладали не як рідну, а як іноземну, підручників та й вчителів для вивчення якої в такому особливому форматі не вистачало. Як правило, такі школи отримували додаткове фінансування з Угорщини — зокрема, їх підтримували різні благодійні фундації. Кошти виділялися на ремонт навчальних закладів, закупівлю підручників, канцтоварів та додаткові премії вчителям.

При цьому цікаво, що у самій Угорщині на той час не існувало жодної школи, де викладання велося українською мовою, тільки окремі класи. Будапешт говорив, що готовий забезпечити навчання, але попиту на українську не було. Хоча, приміром, поляки чи словаки мають великі школи на території Угорщини.

Ще одна важлива деталь — і Польща, і Словаччина до того займалися розвитком своїх мов на територіях інших держав, підтримуючи школи (всі їхні випускники, звісно, знали державну мову країни проживання). Україна ж за роки незалежності відверто не встигла навчити ані етнічних угорців Закарпаття, ані румунів Бессарабії, ані навіть росіян української мови. Зокрема, відомо, що 2017 року 75% випускників Берегівського району не склали зовнішнього незалежного оцінювання з української мови, а це означає, що вони не змогли вступити до українських закладів вищої освіти.

Зрештою в Україні освітнє питання швидко перетворилось на політичне. Після ухвалення освітнього закону, приміром, Міністерство закордонних справ Румунії висловило стурбованість, Польщі — сказало, що суворо спостерігатиме за імплементацією закону та вживатиме всіх заходів для забезпечення полякам в Україні доступу до навчання польською, угорський уряд виступив із радикальною заявою. Там заявили, що новою політикою у сфері освіти Україна "встромила ніж у спину" сусідній державі, тож відтепер Угорщина не буде підтримувати на дипломатичному рівні жодну українську ініціативу в міжнародних організаціях, тобто блокувати європейські та євроатлантичні прагнення. І так відбувалося понад п’ять років.

Навіть незважаючи на те, що Венеційська комісія згодом, аналізуючи закон про освіту, погодилася з тим, що Україна може лишити його незмінним, а натомість "використати гнучкість" для вищої гарантії прав угорців. Й Україна це зробила — було продовжено перехідний період імплементації мовної статті в законі про освіту. Але Угорщина продовжує наполягати, що школи на Закарпатті — у небезпеці.

Як забезпечити права нацменшин

Крім того, в Угорщині ще говорять про загальне реформування законодавства щодо нацменшин. Ця умова у 2022 році з’явилась у переліку вимог щодо України як кандидатки на вступ до ЄС у зв’язку з вимогою саме Угорщини.

У відповідь Україна ухвалила закон "Про національні меншини (спільноти) України", який нещодавно розкритикувала Венеційська комісія. Проте не через угорське питання, а через російське. І це тема для окремої публікації. Якщо коротко, експерти зазначили, що російська меншина потребує такого ж чи навіть більшого захисту, ніж, скажімо, польська чи угорська, адже у Конституції України є згадка про особливий статус російської.

Але нині важливо зауважити, відкинувши агресивну політику Угорщини у мовному питанні, Україні рано чи пізно доведеться владнати ситуацію з нацменшинами. І в цьому нічого унікального або виняткового не має. Й Орбан чи Сіярто на цей процес не можуть вплинути.

Різні країни цю умову для вступу у ЄС також виконували. Наприклад, Словаччина, на території якої проживає велика група етнічних угорців — приблизно пів мільйона, що становить приблизно 10% в межах всієї країни. Унаслідок реформ нині у Словаччині освіту на всіх рівнях можна здобувати рідною мовою, мову нацменшин можна використовувати на регіональному рівні у громадах, у яких нацменшина становить мінімум 15%, діє інститут Уповноваженого у справах національних меншин та Фонд підтримки культури національних меншин. При цьому у згаданій Словаччині діє обмеження: за умови отримання громадянства іншої країни, зокрема й Угорщини, яка звикла нав'язливо роздавати свої паспорти (не тільки в Україні, а й у Сербії, Румунії, Словаччині), втрачається словацьке.

Радикалізація вирішення угорської кризи

"Угорське питання надто делікатне, і в ньому переплетена геополітика і права меншин, регіональні гравці Закарпаття і глобальні гравці від Пекіна до Вашингтона, від Москви до Брюсселя з Берліном. Тут… можна наламати дров. Але нині неможливо змовчати", — не так давно написав на своїй сторінці в соціальних мережах директор програми Регіональних ініціатив та сусідства Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергій Герасимчук. Він говорить, що незважаючи на те, що вивчає Угорщину, тривалий час намагався публічно не коментувати тему. Наразі ж мовчати не може.

Він пояснює: "У Facebook палає дискусія, яку запустили заяви про те, що, мовляв, Закарпаття треба "провчити", розмиваючи місця компактного проживання угорців. Ця ідея багатьом резонує. Окремі інтелектуали без вагань таврують громадянське суспільство Угорщини за "брак характеру" і не бачать в Угорщині альтернативи "орбанівцям". Хвилі, які здіймаються у коментарях під відповідними повідомленнями у соціальних медіа, лякають своєю радикальністю".

Радикальними він, припускаємо, називає висловлювання донецького журналіста Дениса Казанського. Той, зокрема, говорить, що важливо взятися за угорське питання та пропонує розгорнути на Закарпатті будівництво житла для військових та для переселенців, які втратили будинки у зв'язку з війною та окупацією, а також допомогти переїхати туди бізнесу. "Особливо — у міста і громади, де є значний відсоток угорського населення. Так, етнічний склад регіону зміниться, але водночас нічиї права не будуть порушені. Адже жодного порушення у тому, щоб будувати житло для своїх громадян, які постраждали від війни, немає", — говорить він. Мовляв, такою має бути державна політика України у відповідь на офіційну політику уряду Віктора Орбана щодо України.

Коментувати таку пропозицію навіть не експерту з Угорщини важко, адже цілеспрямована штучна зміна етнічного складу та пропорцій населення певної території — це злочин, до якого зазвичай вдавалися тоталітарні режими (наприклад, коли після Другої світової війни заселяла Крим). Крім того і без спеціальної релокації після початку повномасштабного вторгнення в Закарпаття приїхала величезна кількість переселенців, у яких з місцевими, угорцями або представниками інших національних меншин, проблем не виникає.

Але навіть якщо відкинути гучні заяви, то, очевидно, що українсько-угорське питання потребує вирішення.

На сходинку нижче: підтримка України від угорців

Незважаючи на те, що офіційно уряд Угорщини відмовився надавати Україні військову допомогу, а лише гуманітарну, деякі угорці об’єдналися у волонтерські ініціативи, які допомагають українським військовим на фронті.

Про таку допомогу регулярно пише краєзнавець, а нині військовослужбовець Збройних сил України Федір Шандор. Він — етнічний угорець, який нині служить у 68 Окремому батальйоні територіальної оборони Закарпаття 101 Окремої бригади ТрО. За час від початку повномасштабного вторгнення ініціативна група угорців, яка називається "Годівниця закарпатських шарканів", зібрала понад 221 тисячу євро на дрони, тепловізори й інше спорядження. Шандор говорить, що їх підрозділ вже отримав кілька пакетів допомогу, яку угорці перевозять самостійно через кордон та передають.

Експерти звертають увагу, що на побутовому рівні ані угорці в Угорщині, ані етнічні угорці в Україні не підтримують дискусію, розпочату командою Орбана. І це доводить приклад повернення групи українських військовослужбовців — етнічних угорців, які навесні минулого року потрапили в полон РФ, а на початку червня 2023 року були передані Угорщині через посередництво російської православної церкви. Фокус раніше детально писав про цей випадок. Наразі відомо, що з 11 осіб, які були переміщені на територію Угорщини в Україну повернулися п’ятеро.

Після передавання в медіа активно ширилися чутки про те, що військовослужбовців ЗСУ хотіли показати під час так званої "пресконференції": вони мали би критикувати процес мобілізації в Україні та заявити, що відмовляються служити далі. Натомість жоден із них перед камерами так і не з’явився, що свідчить про їх відмову підливати олії у вогонь. До того ж, умовами передавання громадян України Угорщині було те, що Будапешт не буде інформувати Київ про передавання військовополонених, а також вони не повернуться на територію країни після закінчення війни. Очевидно, що через позицію військових ці домовленості порушуються, а провокація не вдалась — Орбан не зміг стати другим Віктором Медведчуком, який користуючись своїми зв’язками з Кремлем, намагався проводити обміни полоненими.

Непохитна позиція України у боротьбі з Орбаном

Звісно, Росія розуміє, що провокуючи конфлікти всередині України, а також з її окремими сусідами, вона послаблює українську владу. Це стається не лише тому, що уряд Віктора Орбана підігрує Росії і залежить від неї. А й тому, що агресію проти України керівна партія Fidesz обрала як одну з тем для комунікації, навмисно провокуючи, створюючи конфлікти в інформаційному полі.

"Ми маємо поважати власну Конституцію і діяти безкомпромісно, адже на нашому боці ухвалені закони про захист і функціонування української мови як державної, і закон про освіту. Ще раніше, наші західні партнери, пропонували піти на поступки саме угорцям. Тому що претензії Угорщини — в інтересах Кремля, — говорить Фокусу ексочільниця комітету із закордонних справ у попередньому скликанні Верховної Ради Ганна Гопко. — Але що важливо, так це працювати з угорським суспільством, співпрацювати з їх опозицією як у парламенті, так і в регіонах. Говорити, що в них повністю залежні від уряду медіа, звертати увагу на чесність та прозорість проведення виборів. Зараз угорці стали заручниками сусідо-ненависницької політики Орбана та його прокремлівської лінії, він намагається нашкодити Україні в ЄС, блокуючи комісію Україна-НАТО",

Гопко переконана — у ЄС розуміють, що вимагають реформ від України, але вже чинні члени можуть порушувати правила, висловлювати неповагу до цінностей ЄС, за що можуть бути покарані. Вона каже, що Угорщина має механізми блокування, але в ЄС є свої важелі, щоб "з Угорщиною говорити по-дорослому".

"Питання лише політичної волі та рішучості. Адже угорці намагаються сформувати коаліцію, накрутити румунів та болгар, коли йдеться про НАТО. Але ті часто їх не підтримують. Але Угорщина — член ЄС і НАТО, вона залежить фінансово, безпеково й енергетично від них, тож міжнародні партнери мають важелі для блокування її дій", — додає Ганна Гопко.

Сергій Герасимчук з "Української призми" у своєму дописі також зазначає, що Орбан зробив угорців Закарпаття своїми заручниками, як, власне, й угорців в інших сусідніх з Угорщиною державах.

"Вони йому потрібні для брудної гри та брудних голосів на виборах. Але насправді він не переймається їхніми долями. Орбан прагне посварити українців з угорцями Закарпаття, румунів з угорцями Трансільванії. Ці сварки його влаштовують і йому допомагають. Віктору Орбану, ймовірно, хотілося б навіть більшого, аж до сутичок на етнічному ґрунті. Йому також напевно хотілось би, щоб "недобите" громадянське суспільство Угорщини ототожнювали з ним, з режимом Орбана", — пояснює він. Та говорить, що помилка України зараз у тому, що урядовці весь цей час намагалися працювати на задоволення Орбана, а краще працювати проти нього. Але не проти Угорщини, яка не вся, як вже зазначалось, обирала Орбана. Й Орбан рано чи пізно стане минулим, а Україна, як і Угорщина, будуть членами однієї європейської спільноти.