"Бокс — це сенс мого життя". Українські боксери розповіли головні історії зі своєї кар'єри

Україна — боксерська країна. Ще в 90-х ми почали радіти успіхам братів Кличків, пронісши цю традицію і через нульові. А коли обидва брати завершили спортивну карʼєру, народна любов увінчала нових героїв: це Олександр Усик, Василь Ломаченко, Олександр Гвоздик, Денис Берінчик.

Традиційно на Олімпійських іграх Україна вигравала медалі саме в боксі. Певні надії на успіх є і перед стартом Олімпіади в Токіо. За випадковим збігом, офіційно Олімпійські ігри 2020 стартують 23 липня — на наступний день після Всесвітнього дня боксу. У звʼязку з важливим спортивним святом, Фокус звʼязався з українськими боксерами і тренерами і попросив згадати яскраві історії, які відбулися в їхньому житті завдяки боксу.

"Я щаслива людина. Добре, що не напала зіркова хвороба"

Олександр Гвоздик, чемпіон світу в напівважкій вазі за версією WBC (2018-2019)

…Я зрозумів, що бокс — це справа мого життя досить пізно. Напевно, тільки в 2008-му році, через 11 років після того, як прийшов у боксерський зал. Того року в мене стався перший серйозний успіх — я став чемпіоном світу серед студентів, на змаганнях у Казані. Це була несподіванка не лише для багатьох, але й для мене самого. До цього були моменти, коли я "підвʼязував" із боксом. Я начебто і дивився на якісь досягнення, але всерйоз у них не вірив. А ось після того чемпіонату світу подумав, що було б правильно переключитися на бокс і займатися цим більш серйозно.

Починав я з кікбоксингу: у тому залі, куди я прийшов, був і бокс, і кікбоксинг. Перехід був неминучий. Там тренувалися колишні боксери, які потім переключилися на кікбоксинг. І тренування проходили за такою програмою, що 3/4 часу ми приділяли рукам. Наш тренер, Олександр Анатолійович Володченко, був переконаний, що руки важливіші, потрібно знати, як вони працюють, а ноги потім самі полетять. Не в образу тайцам або тхеквондистам, але це була думка мого тренера.

Ми приділяли велику частину часу боксу, який мені сподобався більше, ніж кікбоксинг. Я тяжів більше до чогось східного, ще й подивився фільм "Кікбоксер". Коли прийшов у зал, побачив реальний кікбоксинг. Не скажу, що мені не сподобалося, але виглядало це зовсім інакше, ніж показано у фільмах. Ну що ж, вдягнув рукавички і вирішив спробувати себе в боксі. І зрозумів, що це набагато цікавіше для мене.

Якби я не став боксером, то чим би я не займався, впевнений, що це було б довго і наполегливо, такий у мене характер. Що вийшло б — не знаю.

Олімпіада в Лондоні — один із найважливіших моментів моєї карʼєри. Між змаганнями ми сиділи в номерах і налаштовувалися на бої. Працювали з психологом, накручували себе і були, що називається, "на низькому старті". А ось про те, що ми робили після змагань, історія замовчує.

Є такий прекрасний фільм "Ефект метелика"… На питання: що б я змінив у карʼєрі, напрошується відповідь: "Напевно, щось в останньому бою проти Бетербієва". Тому що програв, тому що підготовка до цього бою — це просто крах. Але на сьогоднішній день я щаслива людина, виховую трьох дітей, у мене прекрасна дружина. І я дуже щасливий тому, що в мене сьогодні є. А це здоровʼя, насамперед. Виграв би я у Бетербієва, в короткій перспективі це було б круто. У мене було б як мінімум два пояси, можливо, були б додаткові заробітки. Але куди б це затягнуло мене в майбутньому — незрозуміло.

Я дуже радий тому, де я перебуваю зараз, з огляду на те, звідки я вийшов. Тому я б у своїй карʼєрі нічого б не міняв. Навіть якісь локальні невдачі, які можна було б перетворити на успіх, незрозуміло, куди б вони завели мене в майбутньому. Може, напала б зіркова хвороба. Мені дуже подобається те, де я зараз, на якому місці в суспільстві перебуваю і з ким спілкуюся.

"Ідеальний боксер — це Майк Тайсон плюс Володимир Кличко й Евандер Холіфілд"

Владислав Сіренко, боксер-професіонал, чемпіон Азії за версією WBC і чемпіон Євразії за версією EBP

…Я зрозумів, що бокс — це більше, ніж просто хобі, у той момент, коли за віком почав підходити для збірної України. Коли я почав думати про бокс у режимі 24/7. Усе життя почало крутитися довкола боксу, і в той момент я усвідомив, що це вже не просто захоплення. Бокс — це сенс мого життя. Чим далі, тим більше я розумію, що зробив правильний вибір у своєму житті.

Моїм першим видом спорту був не бокс, а кікбоксинг. Я почав бити по груші, й у мене не відразу все виходило. Було розчарування, я говорив собі, як і в усіх бувало: "Блін, не виходить". Зʼявилися сумніви в собі. Але з першими перемогами прийшла віра в себе.

Мені складно назвати одну людину в суперважкій вазі, кого б я назвав кумиром. Є низка спортсменів, які є для мене прикладами для наслідування. Це Майк Тайсон, Володимир Кличко й Евандер Холіфілд. Кращий боксер у моєму розумінні? Це якщо взяти цих трьох бійців і спробувати зібрати симбіоз! Тоді вийде ідеальний боксер.

Не можу сказати, що мені симпатизує Тайсон Фʼюрі. Він успішний спортсмен, добре виступає, чемпіон світу. Так, це правда, що з його двоюрідним братом ми були на молодіжному чемпіонаті світу в 2012 році і навіть жили на одному поверсі. Я дивився, як Хʼюї Фʼюрі тренується наживо. Вони зовсім не схожі з Тайсоном Фʼюрі. І зовні, і за стилем, це різні бійці. Якби я не знав, хто він і мене б запитали чий він родич, я б ніколи не припустив, що його двоюрідний брат — це Тайсон Фʼюрі.

"Боялися, що з цього Таїланду ніколи не полетимо!"

Сергій Городнічов, бронзовий призер чемпіонату світу (1993)

…Одна з найяскравіших моїх боксерських історій сталася в 1994 році, коли ми в одній команді з Віталієм Кличком летіли на Кубок світу в Таїланд. Памʼятаю, тоді було жарко, ми до таких умов не звикли, ніби в передбанник вийшли. Нас привезли за три дні до початку змагань, щоб ми акліматизувалися. Пригоди почалися відразу: хтось забув частину речей, в аеропорту якісь проблеми були. Загалом, сіли ми в автобус і поїхали в готель. І їхали три години: затори жахливі, ми до цього не звикли. Добре хоч автобус був із кондиціонером. Приїхали в шикарний готель, комплекс із трьох готелів. По пʼятий поверх вони були зʼєднані між собою, а далі розходилися в три "свічки".

Загалом, у Таїланді ми відбоксували, все добре, летимо назад. Нас вантажать у літак і тут починається найцікавіше. То автобус запізнився, то не всіх зібрати могли, то в затори знову потрапили. Добре, що це чартерний рейс. Ми вилітали з аеропорту, але коли сіли в літак, я дивлюся, а його починає трусити під час зльоту. І я кажу своєму другові по команді Ростиславу Зауличному: "Ростик, щось трясе літак". Але всі святкували його перемогу на Кубку світу, хоча я дивився на тренерів і на хлопців, комусь було погано, хтось сидів зелений — загалом, Таїланд дав про себе знати. Клімат був незвичний для нас.

Дивлюся на Ростика, літак трясеться. А він каже: "Та це ж турбулентність!". Зрештою, ми злітаємо, хвилин через 15 дивимося через ілюмінатор, а там видно початок крила. І ми розуміємо, що загорівся двигун! Такий дим пішов, усі перелякалися. Ми в сторону дивимося і думаємо, що нам хана.

Повертаюсь назад, дивлюся, Віталік Кличко сидить такий серйозний, на стрьомі. Я почав анекдоти розповідати, а мені кажуть: "Що ти приколюєшся, ти бачиш, літак горить?". Я їм сказав: "Розслабтеся і чекайте результату. Або падаємо на місто, або пілоти вмикають пожежогасіння". Вони так і зробили, все закінчилося добре. Ми приземлилися на військовий аеродром, а додому полетіли тільки через два дні. Ми запитуємо: "Новий літак прислали?". А нам не говорять. Ми так зрозуміли, що літак новий нам не дали, а просто відремонтували той же. На зльоті ми боялися, що знову щось зламається, і ми з цього Таїланду ніколи не полетимо. Але Слава Богу, що всі долетіли і все було нормально.

"У Манчестері була повінь, завалилася стеля"

Вʼячеслав Сенченко, чемпіон світу за версією WBA (2009 — 2012)

…Бокс прийшов у моє життя з раннього дитинства. Якби його не було в моєму житті, я не знаю, ким би я став. У мене старший брат займався боксом, у нього вже були серйозні перемоги і це мене мотивувало. Можна сказати, що я пішов слідами старшого брата.

Добре памʼятаю свій перший завойований титул: це сталося в Донецьку, в бою проти Юри Нужненка. Це був по-своєму значимий бій. А ось з Ріккі Гаттоном це був великий міжнародний бій, і він запамʼятався мені на все життя.

До речі, перед боєм із Ріккі Гаттоном у Манчестері була повінь, завалилася стеля. Ми вже були "тейповані", розминалися перед боєм. А тут тече стеля, роздягальню заливає водою. І ми міняємо роздягальню, незрозуміло куди йдемо. Тут на бій виходити, а ми бігаємо по арені, по коридорах — шукаємо місце, де можна розімʼятися!

"Я не думав, я знав: хочу бути тренером"

Олександр Ліхтер, заслужений тренер України з боксу

…Коли я був маленьким, мене запитували: ким ти хочеш бути? Я відповідав: тренером. Мене запитували, чому я так думаю, а я відповідав, що не думаю, а просто це знаю. Хто знає мене все життя, той знає, що в мене було прізвисько "Тренер". Чому? Гадки не маю. Так спочатку повелося, хоч вір, хоч не вір.

Чим би я займався, якби не бокс? Та хто його знає. Напевно, якоюсь творчістю, чомусь в ту сторону мене найбільше тягне.

Бокс подарував мені багато красивих спогадів. Перше, що згадується, це мої чемпіони Європи з кікбоксингу — Льоша Нечаєв і Вітя Аксютін (чемпіонат Європи з кікбоксингу 1989 року в Мадриді. — Авт.). Коли Аліна Шатернікова стала чемпіонкою світу у Великобританії. Тоді думали, що результат зумовлений, але "не все так сталося, як гадалося".