Суп із льоду й каміння. Дослідникам нарешті вдалося з'ясувати, з чого складається Сатурн

Сатурн, кільця, ілюстрація, космос
Фото: NASA

За допомогою космічного апарату NASA Cassini вчені виявили, що в ядра газового гіганта немає чітких меж.

Тонкі брижі у внутрішніх кільцях Сатурна вказують на те, що ядро планети представляє собою не щільну, тверду структуру, як припускають деякі вчені, а скоріше густий "суп" із льоду, каменів і важких елементів, що тягнеться на 60% діаметра планети, пише Astronomy Now.

При обертанні планети "нечітке" ядро злегка переміщається, викликаючи коливання в гравітаційному полі Сатурна і створюючи характерні спіральні візерунки в його внутрішніх кільцях.

Як зазначив Джим Фуллер з Каліфорнійського технологічного інституту, вчені використовували кільця Сатурна як масивний сейсмограф для вимірювання коливань всередині газового гіганта. Це був перший раз, коли їм вдалося сейсмічно вивчити структуру планети, і результати виявилися досить несподіваними.

Висновки, засновані на даних, зібраних космічним апаратом NASA Cassini, є найкращим доказом існування "нечіткого" ядра і узгоджуються з недавніми спостереженнями зонда NASA Juno за аналогічним ядром під хмарами Юпітера.

Сатурн, кільця, структура, ілюстрація
Структура Сатурна.

На думку провідного автора Крістофеара Манковіча, "нечіткі" ядра нагадують осад.

"У міру просування до центру планети газоподібні водень і гелій поступово змішуються з усе більшою кількістю льоду і каменів", — зазначив учений.

Сатурн завжди коливається, але непомітно. Поверхня планети переміщається приблизно на метр кожні 1-2 години. Подібно до сейсмографа, кільця вловлюють гравітаційні аномалії, і його частинки починають коливатися.

Як з'ясували експерти, ядро Сатурна в 55 разів масивніше за Землю. Видимі брижі вказують на те, що, хоча глибокі надра газового гіганта переміщаються туди-сюди, вони створені зі стабільних шарів, що складаються з більш важких матеріалів, які опускаються до центру ядра та перестають змішуватися з більш легкими компонентами.

"Щоб гравітаційне поле Сатурна коливалося на спостережуваних частотах, внутрішня частина повинна бути стабільною, а це можливо лише тоді, коли частка льоду і каменю поступово збільшується в міру просування до центру планети", — підсумував Фуллер.