Суп із льоду й каміння. Дослідникам нарешті вдалося з'ясувати, з чого складається Сатурн

За допомогою космічного апарату NASA Cassini вчені виявили, що в ядра газового гіганта немає чітких меж.

Тонкі брижі у внутрішніх кільцях Сатурна вказують на те, що ядро планети представляє собою не щільну, тверду структуру, як припускають деякі вчені, а скоріше густий "суп" із льоду, каменів і важких елементів, що тягнеться на 60% діаметра планети, пише Astronomy Now.

При обертанні планети "нечітке" ядро злегка переміщається, викликаючи коливання в гравітаційному полі Сатурна і створюючи характерні спіральні візерунки в його внутрішніх кільцях.

Як зазначив Джим Фуллер з Каліфорнійського технологічного інституту, вчені використовували кільця Сатурна як масивний сейсмограф для вимірювання коливань всередині газового гіганта. Це був перший раз, коли їм вдалося сейсмічно вивчити структуру планети, і результати виявилися досить несподіваними.

Висновки, засновані на даних, зібраних космічним апаратом NASA Cassini, є найкращим доказом існування "нечіткого" ядра і узгоджуються з недавніми спостереженнями зонда NASA Juno за аналогічним ядром під хмарами Юпітера.

Сатурн, кільця, структура, ілюстрація — Структура Сатурна.

На думку провідного автора Крістофеара Манковіча, "нечіткі" ядра нагадують осад.

"У міру просування до центру планети газоподібні водень і гелій поступово змішуються з усе більшою кількістю льоду і каменів", — зазначив учений.

Сатурн завжди коливається, але непомітно. Поверхня планети переміщається приблизно на метр кожні 1-2 години. Подібно до сейсмографа, кільця вловлюють гравітаційні аномалії, і його частинки починають коливатися.

Як з'ясували експерти, ядро Сатурна в 55 разів масивніше за Землю. Видимі брижі вказують на те, що, хоча глибокі надра газового гіганта переміщаються туди-сюди, вони створені зі стабільних шарів, що складаються з більш важких матеріалів, які опускаються до центру ядра та перестають змішуватися з більш легкими компонентами.

"Щоб гравітаційне поле Сатурна коливалося на спостережуваних частотах, внутрішня частина повинна бути стабільною, а це можливо лише тоді, коли частка льоду і каменю поступово збільшується в міру просування до центру планети", — підсумував Фуллер.