Місяць повільно відлітає від Землі: за 2,5 млрд років він "пройшов" майже 60 тисяч кілометрів

Понад 60 років тому в процесі місії NASA "Аполлон" на Місяці були встановлені відбивальні панелі. Це дозволило вченим дізнатися, що супутник Землі віддаляється від нашої планети з кожним роком майже на 4 сантиметри. Однак нове дослідження дозволило не тільки розрахувати, яка була відстань між Землею та її супутником 2,5 мільярди років тому, але й зрозуміти як відрізнявся світловий день того часу від нинішнього, пише PHYS.ORG.

Група вчених з Утрехтського та Женевського університетів використовувала комбінацію методів, щоб дізнатися більше інформації про давнє минуле нашої Сонячної системи. У процесі досліджень вчені виявили ідеальне місце, яке допомогло розкрити таємниці багаторічної історії плавно віддаленого від нас Місяця. Для цього вчені зосередилися не на вивченні супутника Землі, а на сигналах у давніх шарах гірських порід на нашій планеті.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та захопливі новини зі світу науки!

Дослідники зосередилися на вивченні гірських порід у національному парку Каріджіні, що на заході Австралії. Тут кілька ущелин прорізають шаруваті відклади віком приблизно 2,5 мільярди років. Вони є смугастими утвореннями заліза, які колись широко відкладалися на дні давнього океану.

Учені з'ясували, що шари червоно-коричневої залізної породи чергуються з більш темними та тонкими через рівні проміжки. Темніші шари являють собою м'якіші породи, які більше схильні до ерозії. Під час більш докладного вивчення вчені з'ясували, що в низці порід також проглядаються шари меншого масштабу — вони є візерунком із білих, червоних і блакитно-сірих шарів.

У своєму дослідженні вчені звернулися до роботи австралійського геолога А. Ф. Трендала. Ще в 1972 році він порушив питання походження циклічних візерунків, видимих на верствах древніх гірських порід. Тоді він припустив, що їх утворення може бути пов'язане з минулими змінами клімату, викликаними так званими циклами Міланковича.

Ці цикли є невеликими періодичними змінами форми земної орбіти й орієнтації осі нашої планети. Вони впливають на розподіл сонячного світла, яке Земля отримує протягом кількох років.

Відомо, що зараз домінувальні цикли Міланковича змінюються у чотирьох категоріях — кожні 400, 100, 41 та 21 тисяч років. Учені припускають, що вони дуже впливають на наш клімат. Прикладами впливу циклів Міланковича вважаються періоди екстремальної спеки чи холоду, і навіть вологі чи посушливі періоди — наприклад, періодичне озеленення пустелі Сахара.

У процесі дослідження вчені дійшли висновку, що сліди цих змін можна прочитати за шарами осадових порід. Саме це вони й зробили. Вивчивши шари гірських порід у національному парку Каріджіні, вчені з'ясували, що смугасті утворення заліза в Австралії, мабуть, сформувалися майже 2,5 мільярди років тому.

Аналіз австралійської формації показав, що тутешні породи містять кілька масштабів циклічних змін — з інтервалами 10 та 85 сантиметрів. Зіставивши їх товщину зі швидкістю відкладень, дослідники з'ясували, що ці циклічні зміни відбувалися кожні 11 та 100 тисяч років. Після цього вчені використовували отримані дані для розрахунку відстані між Землею і Місяцем у той період. Мабуть, тоді супутник Землі знаходився на 60 тисяч кілометрів ближче до нашої планети. Учені розрахували, що 2,5 мільярди років тому день був набагато коротшим і складав приблизно 17 години, а не 24, як зараз.

Раніше Фокус писав про те, що на Марсі знайшли камінь у вигляді кота.