У світі жахів. Вчені пояснили, чому людям подобаються фільми жахів

Серцебиття частішає, м'язи напружуються, долоні потіють, а шлунок скручує. Коли страх вщухає, ми відчуваємо задоволення. Але що це? Полегшення від того, що вижив чи щось більше? У новому дослідженні вчені зосередилися на вивченні того, чому людям подобається почуття страху та як воно впливає на наше психічне здоров'я, пише The Guardian.

Страх — дуже давня емоція. У ранніх суспільствах страшні казки розповідали дітям, щоб попередити про небезпеки, які можуть на них чекати — наприклад, вовки чи інші хижаки в лісі. Пізніше кінематограф відчинив вікно в колективні страхи суспільства. Наприклад, науково-фантастичний фільм "Ґодзілла" (1954 року), в якому монстр створений ядерним випромінюванням, базується на спільній тривозі щодо атомних атак під час Другої світової війни.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Головними героями фільмів жахів часто стають роботи, що повстають проти творців, або штучний інтелект. Все це також ґрунтується на побоюваннях суспільства. Наприкінці 1970-х та 1980-х роках світ зіткнувся з безліччю серійних убивць і як наслідок з'являються такі персонажі, як Майкл Маєрс та Фредді Крюгер. Березень 2020 року ознаменувався початком пандемії коронавірусу та повернув інтерес до фільмів про смертельні віруси. Наприклад, із початком пандемії різко зросла кількість завантажень фільму "Зараження".

Професор Марк Мальмдорф-Андерсен та його колеги з данського Орхуського університету досліджують когнітивні процеси, пов'язані з грою та навчанням. Вчені припустили, що фільми жахів мають деякий навчальний потенціал, що допомагає людям боротися з невизначеністю.

Раніше дослідження показало, що любителі фільмів жахів під час пандемії коронавірусу виявилися психологічно стійкішими, ніж ті, хто не любить горори.

Мальмдорф-Андерсен вважає, що це пояснюється тим, що у фільмах жахів люди стикаються зі схожими сценаріями і потім можуть використати цей досвід для реагування на нові, невизначені обставини. Простими словами, фільми жахів допомагають скласти власну інструкцію на випадок найгіршого сценарію.

Дослідники дійшли висновку, що задоволення від страху, яке люди відчувають у момент перегляду фільмів жахів, пов'язане з умінням справлятися з непередбачуваними ситуаціями. Вчені також вважають, що дитячі ігри, пов'язані зі страхом та ризиком, можуть діяти як захисний фактор від занепокоєння. По суті гра є стратегією, що дозволяє впоратися з незнайомою чи непередбачуваною ситуацією.

Щоб вивчити зв'язок між страхом та задоволенням Мальмдорф-Андерсен із колегами вивчили групу людей у будинку з привидами. Досвідчені добровільно погодилися взяти участь в експерименті. Вчені спостерігали за піддослідними, знімали відео та питали про самопочуття на різних етапах експерименту.

У будинку з привидами щоночі працюють від 70 до 100 акторів, які грають різні ролі — від зомбі, які поїдають мізки, до серійних убивць із бензопилами. Актори кидають гостям виклики на різних рівнях — страх, занепокоєння, клаустрофобія, темрява, огида чи страх перед стрибком.

У ході спостережень Мальмдорф-Андерсен з колегами виявили, що людям не подобається надто виходити за межі свого нормального фізіологічного стану, проте їм подобається трохи виходити із зони комфорту. По суті нам подобається "золота середина" між страхом та задоволенням, де за потоком страху швидко слідує полегшення, що призводить до вивільнення ендорфінів та допаміну, і викликає деяку ейфорію.

Проте вчені вважають, що у різних людей різний рівень активації певних областей мозку — внаслідок того, що викликає трепет в одних, може стати справжнім жахом для інших. Грань надто тонка, а надто сильний страх здатний призвести до дистресу та дисфункції.

За словами нейробіологині з Бристольського університету Шарлотти Лоуренсон, вчені мають деяке розуміння того, як працюють нейронні мережі страху і як вони координують поведінку, проте залишається ще багато загадок.

Коли ми стикаємося з потенційно небезпечним середовищем, у мозку активуються два шляхи — швидкий і повільніший. Під час першого інформація передається в сенсорний таламус, потім в мигдалеподібне тіло. Це дозволяє негайно реагувати на загрозливі стимули. Під час другого — інформація відправляється в таламус, потім у кору, пов'язану зі свідомістю, міркуваннями та пам'яттю. У результаті ми аналізуємо загрозу та визначаємо, чи насправді ми перебуваємо в небезпеці.

За словами Лоуренсон, вчені точно не знають, де саме виникає відчуття страху, проте, ймовірно, воно виникає в результаті активації мереж страху, що торкаються відразу кількох областей мозку.

Раніше Фокус писав про те, що найдоступніше знеболювальне у світі небезпечно впливає на поведінку людей — вбиває страх.