Пранк від Піфагора: як витівки давньогрецького філософа не дозволяли перебрати вина

Піфагор, давньогрецький філософ, відомий завдяки теоремі Піфагора, мав набагато ширше коло інтересів і занять, ніж математика: він був насамперед нумерологом, а не математиком. Попри свою репутацію серйозного філософа, Піфагор мав пустотливу вдачу. Окрім його своєрідних теорій про боби, музичні зірки та планети, він також любив розіграші, пише IFLScience.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Одним із таких жартів стало створення чаші Піфагора — легендарного предмета, який, згідно з історією, сконструював сам Піфагор. Метою цього кубка було дати кармічний урок тим, хто жадібно наливав собі надмірну кількість вина.

Хоча немає переконливих доказів, що приписують винахід безпосередньо Піфагору, найдавніші зразки чаш датуються четвертим століттям нашої ери, приблизно через тисячоліття після смерті філософа.

А проте ця чаша стала асоціюватися з ним завдяки народній уяві, яка стверджує, що вона створена, щоб нагадувати його послідовникам про важливість поміркованості у вживанні алкоголю.

На перший погляд, чаша Піфагора схожа на звичайну посудину для пиття, але зі своєрідним центральним виступом, що нагадує зменшену версію форми для кекса. Насправді ж, доки ви не переповнюєте її, чаша функціонує як будь-яка інша, хоч і з унікальним зовнішнім виглядом.

Справжня особливість чаші Піфагора розкривається під час спроби налити в неї надмірну кількість рідини. Як тільки рідина перевищує певний рівень, вона починає витікати через ніжку кубка, потенційно забруднюючи вином одяг того, хто п'є.

Секрет полягає у своєрідному горбку посередині, який слугує прихованим сифоном, з'єднаним з відкритим каналом, що дозволяє рідині витікати через ніжку. Однак чаша Піфагора оманливо хитра, вона спрацьовує лише тоді, коли в неї наливають надмірну кількість рідини.

Але як вона працює?

Попри те, що вона винайдена тисячоліття тому, принцип, який лежить в основі цього стародавнього розіграшу, є напрочуд складним. Він ґрунтується на теоремі Паскаля про сполучені посудини, яка стверджує, що коли рідину налити у сполучені посудини, вони досягнуть однакової висоти і будуть у рівновазі.

Цей принцип можна інтуїтивно зрозуміти на простому прикладі: уявіть собі дві ємності, з'єднані трубкою; коли вода наливається в одну з них, вона з часом перетікає через з'єднувач в іншу. Як тільки переливання припиняється, рівень рідини в обох ємностях стає рівним.

Чаша Піфагора працює за тим самим принципом. Коли основна порожнина заповнюється, початкова частина каналу всередині ніжки заповнюється до того ж рівня, що і налита досі рідина. Однак, якщо налита рідина перевищує цей рівень, надлишок рідини переливається в ніжку. Цей перелив створює зв'язок з "другою посудиною", якою, по суті, є весь світ. Отже, вино або медовуха продовжує витікати, поки кубок не спорожніє повністю.

Сучасні версії чаші Піфагора або схожих пристроїв, заснованих на тій самій концепції, зазвичай використовують не як жарти, а як веселі наукові експерименти, що прояснюють повсякденні поняття.

Якщо ви віддаєте перевагу легшому варіанту, ви можете знайти чашу Піфагора у власній ванній кімнаті: ті самі принципи, що запобігають переповненню унітаза, діють і в цій чаші.

Ба більше, творчість вчених та інженерів вийшла за межі таких повсякденних чудес, як санітарія. Численні геніальні версії чаші Піфагора розроблені, ймовірно, для того, щоб просто насолоджуватися нею.

Раніше Фокус розповідав про єретичні теорії Платона, який входив до клубу піфагорійців.

Також ми писали про справжній код да Вінчі, захований у його картині.