Несподівані капсули часу в історії ядерної бомби Землі: панцирі черепах ведуть хроніку вибухів

Новітні дослідження ретельно вивчають панцири черепах, що мешкають у регіонах, прилеглих до місць випробувань атомних бомб і захоронення ядерних відходів. Глибоко в кератинових шарах, що складають їхні панцири, вчені виявили помітні ознаки антропогенного урану, що з'явився внаслідок широкого розсіювання ядерних часток, пише IFLScience.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Їхні панцири поступово наростають шарами, нагадуючи кільцеву структуру росту дерев. Ця особливість має потенціал слугувати засобом для реконструкції літопису ядерних вибухів.

Науковці з Університету Нью-Мексико та Лос-Аламоської національної лабораторії, батьківщини перших атомних бомб, зібрали колекцію з п'яти панцирів, отриманих із місць, де випробовували ядерну зброю.

Маркери урану виявили у панцирах таких особин: зеленої морської черепахи з Республіки Маршаллових островів, пустельної черепахи, що походить з посушливої місцевості південно-західної частини штату Юта, річкової черепахи з заповідника Саванна, розташованого в Південній Кароліні, і коробчастої черепахи з заповідника Оук Рідж, розташованого на сході штату Теннессі.

Важливо, що певні відбитки урану в панцирах неймовірно корелюють із зафіксованими ядерними подіями. Заслуговує на увагу випадок черепахи з заповідника Оук Рідж, яка зберегла урановий відбиток у смугах росту, що охоплюють період з 1955 по 1962 рік і досягли кульмінації в 1958 році. Таке часове вирівнювання пов'язане з повітряними викидами інтенсивно збагаченого урану в околицях заповідника.

Серед досліджуваних панцирів особливо переконливо виділяється зразок із Маршаллових островів. Ця віддалена група островів слугувала Тихоокеанським полігоном для Сполучених Штатів з 1946 по 1958 рік, ставши свідком приблизно 67 ядерних випробувань, залишивши після себе тривалу і тривожну спадщину.

Цікаво, що панцир морської черепахи витягнуто зі шлунку тигрової акули, що потрапила в пастку біля атола Еневетак у 1978 році — приблизно через два десятиліття після припинення ядерних випробувань у цьому місці. Враховуючи відносно юний вік черепахи і неможливість її існування під час вибухів, стійкість відбитків урану на її панцирі породжує питання.

Дослідники припускають, що наявність радіонуклідів у панцирі може відображати повторне підняття в повітря прихованих забруднених відкладень під час відновлювальних робіт на атолі. Або ж це може означати увічнення забруднення від ядерних випробувань в лагуні атола, яке згодом проникло в панцир черепахи через споживання нею опроміненої морської трави і водоростей.

Насправді черепахи неєдині здатні вести літопис історії атомних вибухів. Скелети коралів і мушлі молюсків раніше слугували для цієї мети, як і очі поважної гренландської акули, найдовше живучої хребетної тварини на Землі.

Проте вчені стверджують, що зелені морські черепахи, є особливо важливим джерелом знань про історію ядерних експериментів. У світлі цього вони висловлюють сподівання, що ці істоти стануть основою майбутніх досліджень, які заглиблюватимуться у трансформаційний вплив атомних бомб на Землю.

Підсумовуючи, дослідники зазначають: "Ми сподіваємося, що поєднання аналізів, що включають як історично накопичені, так і сучасні зразки, відчутно посилить нашу здатність до екологічної пильності в контексті постійних розслідувань ядерного забруднення".

Раніше Фокус писав про те, що Японія почне зливати радіоактивну воду з Фукусіми цього тижня.