Синдром Екбома і сюрреалізм. Чого Сальвадор Далі боявся до смерті

У картинах Далі, як і уві сні, наші найпотаємніші надії та страхи знаходили вираження через химерні, а часом і бентежні образи. Ці роботи також надали унікальну можливість для психоаналізу самого художника, оскільки він безстрашно переносив власні тривоги на полотно, пише Grunge.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Серед повторюваних мотивів у творчості Далі мурахи та коники виділяються як похмурі символи, що непомітно ховаються на тлі багатьох його шедеврів. Візьмемо, наприклад, його знамениту роботу "Стійкість пам'яті". Серед розріджених циферблатів кишеньковий годинник, захований у кутку, кишить роєм крихітних мурашок. Це не випадковий збіг, а ймовірніше прояв глибокої ентомофобії Далі, страху перед комахами, що перевершував звичайну гидливість.

Відраза Далі до комах корінилася в травматичних дитячих переживаннях, про які він розповів в автобіографії "Таємне життя Сальвадора Далі". Один із гострих спогадів пов'язаний з пораненим кажаном, якого Далі та його двоюрідний брат одного разу поклали в бляшане відро. На жах Далі, кажан став жертвою навали невблаганних мурах: "…кажана, хоча він був ще напівживий, обсіли розлючені мурахи, і його маленька змучена мордочка оголила крихітні, як у старої жінки, зуби".

Проте, саме коники лякали Далі найсильніше. Він описував цих істот у найдраматичніших виразах, асоціюючи їхні маленькі мордочки зі страшним обличчям риби, яку він колись спіймав: "Я бачив їх скрізь, навіть там, де їх не було: сіруватий папірець, раптово побачений і схожий на коника, змушував мене видавати пронизливий крик".

У дорослому віці Далі так і не зміг подолати свою фобію комах. Можливо, він страждав на синдром Екбома — рідкісний психологічний стан, який змушує людей вірити, що невидимі комахи безперервно повзають по їхній шкірі.

Прикладом цього є переживання Далі в паризькому готельному номері, де він уявив собі кліща на спині і в пориві паніки зішкріб його бритвою. Пізніше він зрозумів, що це була просто родима пляма, витвір його яскравої уяви.

Його страх перед кониками зберігався протягом усього життя, з віком він лише посилювався, а не зменшувався. Одного разу Далі зізнався: "Мені тридцять сім років, і страх, який викликають у мене коники, не зменшився з часів мого підліткового віку. Навпаки. Якщо це можливо. Я б сказав, що він, можливо, став ще більшим. Навіть сьогодні, якби я опинився на краю прірви і на мене стрибнув великий коник і прикріпився до мого обличчя, я волів би скоріше перекинутися через край, ніж терпіти цю страшну "штуку"".

Ці страшні коники продовжували залишатися джерелом натхнення, повторюючись як символи страху на полотнах Далі, що переслідують його.

Раніше Фокус писав, що чоловіки в Стародавньому Римі мали три імені, а жінки жодного. Історики пояснили, чому виникла така несправедливість.