Великого Сфінкса могли створити не люди: що знайшли вчені (фото)

Ви коли-небудь замислювалися над тим, як з'явився Великий Сфінкс у Гізі, ця культова кам'яна споруда з тілом лева і головою фараона? Це питання залишається відкритим вже давно, і дехто припускає, що його могли сформувати сили природи до того, як стародавні єгиптяни додали свої завершальні штрихи. Команда вчених з Нью-Йоркського університету заглибилася в цю таємницю, проводячи експерименти, щоб пролити світло на походження Сфінкса, пише Arkeonews.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Геолог Фарук Ель-Баз у статті 1981 року в Смітсонівському журналі припустив, що Великий Сфінкс, можливо, мав більш природне походження, ніж ми думали. На відміну від пірамід, які, очевидно, побудували стародавні єгиптяни, Ель-Баз вважав, що основна форма Сфінкса могла бути результатом вітрів пустелі, які виліпили скелю. Останні штрихи, на його думку, додали вправні каменярі.

Щоб перевірити цю теорію, група дослідників з Нью-Йоркського університету вирішила відтворити умови, які існували близько 4500 років тому, коли побудували Сфінкса. Вони використовували гідродинаміку та глину, щоб імітувати вітрову ерозію, яка могла сформувати культову статую.

Під керівництвом Лейфа Рістрофа, доцента Нью-Йоркського університету, команда створила з глини мініатюрні, схожі на лева форми рельєфу. Їхні експерименти мали на меті дослідити, чи могла форма Сфінкса виникнути внаслідок природних ерозійних процесів. На диво, їхні висновки свідчать про те, що форми, подібні до Сфінкса, дійсно можуть бути результатом розмивання матеріалів швидкими потоками, такими як вітер або вода.

Щоб відтворити умови північно-східної єгипетської пустелі, де знаходиться Великий Сфінкс, вчені використовували м'яку глину з твердішим, менш ерозійним матеріалом, вкладеним всередину. Ця установка представляла гірські породи в цьому регіоні. Потім вони промили ці глиняні утворення швидким потоком води, щоб імітувати вплив вітрової ерозії.

У результаті експерименту вони помітили, що твердіший, менш ерозійний матеріал всередині глинистих утворень став "головою" лева, а інші риси, такі як "шия", "лапи" і дугоподібна "спина", розвинулися з часом. Ці знахідки дозволяють припустити, що Сфінкс міг виникнути як природна форма рельєфу, подібна до ярдангів — незвичайних скельних утворень, знайдених у пустелях, які формуються з пилу і піску, що приносяться вітром.

"Наші результати дають просту теорію походження того, як утворення, схожі на сфінксів, можуть з'являтися внаслідок ерозії, — пояснює Лейф Рістроф, доцент Інституту математичних наук Куранта при Нью-Йоркському університеті і старший автор дослідження. — Насправді, сьогодні існують ярданги, які виглядають як сидячі або лежачі тварини, що підтверджує наші висновки".

Крім того, це дослідження має практичне значення для геологів. Воно показує важливість розуміння різноманітного складу гірських порід і того, як на них впливає ерозія. Гірські породи складаються неоднорідно, і несподівані форми, які можуть виникати, є результатом того, наскільки швидко потоки перенаправляються навколо твердіших або менш ерозійних частин.

Отже, хоча таємниця походження Великого Сфінкса до кінця не розгадана, це дослідження робить нас на крок ближчими до розуміння того, як такі знакові і дивовижні утворення можуть виникати під дією сил природи.

Спадщина Сфінкса як символу Стародавнього Єгипту залишається, але його історія може бути ще цікавішою, ніж ми собі уявляли.

Раніше Фокус писав про катакомби Ком-еш-Шукафа: як осел виявив Чудо Стародавнього Єгипту.

А також ми розповідали про те, як зазирнути у священну книгу давніх єгиптян. Музей Ґетті показав фрагменти "Книги мертвих".