У Стародавньому Римі тільки одна людина була могутнішою за імператора: хто ж він

Конституція Римської республіки дозволяла всемогутньому диктатору керувати державою під час кризи. Більшість диктаторів запам'ятали не їхніми досягненнями, а тим, що вони підпорядковувалися римським законам, пише Big Tnink.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Римська республіка

Після того, як жителі Стародавнього Риму вигнали останнього царя Тарквінія Гордого в 509 році до н. е., вони присягнулися ніколи більше не служити іншому царю. У результаті було утворено Римську республіку і створено конституцію, яка не дозволяла сконцентрувати всю владу в руках однієї людини.

Замість одного царя в Стародавньому Римі почали правити два консули. Їх обирали під час народних зборів під назвою Центуріатні коміції, а призначав на посаду Сенат. Кожен консул міг накласти вето на рішення іншого. Обидва залежали від Сенату у виконанні своїх указів. Тим часом Сенату, який складався здебільшого з керівного класу патриціїв, доводилося боротися з плебейськими трибунами, тобто представниками нижчих класів суспільства.

Диктатори Стародавнього Риму

Єдина слабкість цієї управлінської системи виявилася під час надзвичайних ситуацій, які вимагали швидких і рішучих дій. Щоб Римська республіка могла впоратися з кризою, було запроваджено систему призначення тимчасових диктаторів, які мали більше влади, ніж консули, сенатори та навіть минулі римські царі. Ці римські диктатори були більш могутніми, ніж імператори. За римською конституцією імператор і Сенат вважалися рівними, причому останній переймав на себе обов'язки і відповідальність народних трибунів.

Диктатори були наймогутнішими людьми в Римській республіці. На їхні рішення ніхто не міг накласти вето, вони могли закликати солдатів в армію і планувати військові кампанії. А також диктатори могли переслідувати ворогів Римської республіки. Тимчасових диктаторів обирали на півроку, і найцікавіше, що їх не могли притягнути до відповідальності за ті чи інші дії після закінчення цього терміну.

У період між 501 і 202 роками до н.е. в Римській республіці тимчасових диктаторів призначали 85 разів. Найчастіше їх призначали за часів воєн, але також у періоди внутрішніх розбіжностей у республіці.

Найбільших диктаторів Стародавнього Риму запам'ятали не стільки за їхні досягнення, скільки за їхнє підпорядкування законам. Після виконання своїх обов'язків диктатори поверталися до звичайного життя римського громадянина. Науковці досі дивуються тому, що жоден диктатор не намагався захопити владу у свої руки, хоча вони мали право вносити зміни до римської конституції.

Хоча диктатори неодноразово рятували Римську республіку від розпаду, у них були свої критики. У пізні періоди існування республіки права дикторів дедалі більше обмежувалися і їм доводилося залежати від фінансової підтримки Сенату. Також влада диктаторів обмежувалася лише територією сучасної Італії, хоча на той час Рим поширив свою владу далеко за її межі.

Сулла і Цезар

Посада диктатора поступово занепадала, поки на початку 1 століття нашої ери її не відродив воєначальник Луцій Корнелій Сулла. Він став переможцем у десятирічній громадянській війні. Як диктатор, він використовував свою владу, щоб розтрощити опозицію, а також зміцнити конституцію, щоб запобігти майбутнім громадянським війнам.

Хоча Сулла призначив себе безстроковим диктатором і обіймав цю посаду 3 роки, він усе-таки пішов у відставку, щойно його головне завдання, що полягало, за його словами, у написанні законів і відновленні конституції держави, було виконано. Але правління Сулли не мало нічого спільного зі старими диктатурами, крім назви та деяких зовнішніх проявів.

Вважається, що диктатура Сулли стала початком шляху Римської республіки до Римської імперії. У стародавньому Римі все ж вибухнула нова громадянська війна в 40-х роках 1 століття до н. е., після чого відомий полководець Гай Юлій Цезар проголосив себе вічним диктатором у 44 році до н. е. Він недовго залишався при владі, і внаслідок змови його було вбито. До заснування імперії залишилося вже недовго, поки з нової громадянської війни не вийшов переможцем Октавіан Август, який став першим імператором вже Римської імперії 27 року до н.е.

Якщо не брати до уваги правління Юлія Цезаря і Луція Сулли, то більшість диктаторів залишилися вірними римській конституції, яка дала їм владу. Завдяки їм римська диктатура тепер вважається дуже успішною формою надзвичайного уряду.

Як уже писав Фокус, чоловіки в Стародавньому Римі мали три імені, а жінки жодного. Вчені розповіли, чому з'явилася така нерівність.