Не жіночий день. Як феміністичний марш виріс зі свого формату (фото)

Задовго до початку заходу наряди поліції патрулюють підступи до Михайлівської площі. Марш жінок традиційно викликає підвищену увагу радикальних організацій, що загрожує серйозними провокаціями, тому без посиленої охорони такі акції не проходять. Площа перед Михайлівським монастирем оточена щільним кордоном, пройти можна лише учасникам маршу і журналістам. Хлопець з дівчиною намагаються протиснутися крізь поліцію, але їх не пускають: "Вам куди?" — "Та нам просто на іншу сторону", — пояснює пара. "Ні, тут не можна, обходьте".

Початок маршу призначено на 13:00, за півгодини до цього площа поступово заповнюється людьми, переважно молоддю. У багатьох в руках барвисті плакати з гаслами: "Маю право на гідні пологи", "Не декретна відпустка, а доглядових праця", "Who runs the world? Girls", "Проституція — згвалтування за гроші. Stop легалізація. Феміністки за шведську модель". Одна жінка тримає картонку з приклеєними прокладками і написом "Це повинно бути в кожному WC". Активісти охоче позують перед фотокамерами і відповідають на питання про цілі сьогоднішнього заходу.

Конвенція і шелтери

Анна Митко з батьківської ініціативи "Терга" вважає, що сьогодні у жінок в Україні є права лише номінально, за законом, але в реальності це не зовсім так.

"У першу чергу я говорю про наявну "скляну стелю" [термін, що позначає невидимий бар'єр, що не дає жінкам підніматися вище по кар'єрних сходах — Ред.], — пояснює учасниця маршу. — Це нікуди не зникло, побудувати кар'єру в нинішньому суспільстві жінці досі складно".

На думку Анни, в уряді і парламенті обов'язково повинні бути гендерні квоти, що дозволить займати керівні пости в державі не тільки чоловікам. Водночас Митко запевняє, що не стала б голосувати за кандидатів у депутати чи президенти лише по тому, що вони жінки.

"У цьому випадку сестринська підтримка не працює, — підкреслює активістка. — У них справді повинні бути передвиборчі програми, які я підтримаю".

Серед учасників маршу чимало чоловіків. Деякі прийшли підтримати своїх подруг і дружин, але є й ті, хто прийшов на захід самостійно. Правозахисник Костянтин Андрєєв приїхав до Києва із Запоріжжя спеціально для участі в акції. У нього в руках плакат з написом "Кожна жінка — супергероїня".

"Зараз багато запорізьких правозахисників домагаються створення у нашому місті шелтера [притулку] для жінок, які постраждали від домашнього насильства, — розповідає він. — Ми створили петицію, вона набрала необхідну кількість голосів, питання було винесено на розгляд мерії, але отримало нуль голосів від депутатів. Це обурливо!".

Андрєєв упевнений, що ратифікація Стамбульської конвенції, яка визначає механізм державної політики з питань боротьби з домашнім насильством, посприяє появі в країні притулків для постраждалих.

Традиція за кордоном

У центрі поки що хаотичної юрби, несформованої в колони, увагу привертає висока тендітна дівчина з плакатом "Ненавиджу всіх, особливо сексистів". Незважаючи на жорсткий напис, 17-річна Женя виділяє добродушність. "Чому я тут? Я хочу показати більшості, що ми, жінки, можемо відстоювати свої права не тільки в інтернеті. Я не вважаю, що жінкам потрібно дати більше прав, ніж чоловікам, або навпаки. Повинна бути рівність. Сьогодні сюди прийшли і дорослі, і діти, і хлопці, і дівчата. Вони прийшли заявити про проблеми, які потребують вирішення".

Сама Женя на Марш жінок прийшла вперше, вона зізнається, що переживала перед відвідуванням акції, побоюючись нападу з боку радикалів.

"Я навіть ніж з собою взяла про всякий випадок і перцевий балончик, — відверто каже дівчина. — Звичайно, страх є. І це дуже показово, адже ми тут виступаємо проти насильства на мирній демонстрації, але нас потрібно охороняти. Мені здається, це найкраща відповідь на питання — навіщо потрібен фемінізм".

Про потенційну небезпеку Женя каже неспроста. В цей час з боку Софіївської площі наближається група молодих хлопців з прапорами. Це члени організації "Традиція і порядок", їх не більше 50 осіб. Напередодні вони заявили про намір провести на Михайлівській площі свою акцію — "Операцію з порятунку феміністок", пообіцявши розгорнути мобільні пункти сватання. Щоправда, на власний захід активісти запізнилися на півгодини: замість 12:30 він почався о 13:10.

Члени "Традиції і порядку" освоюють невеликий простір недалеко від пам'ятника княгині Ользі. Вони шикуються перед кордоном поліції і за допомогою мегафона транслюють свою позицію: "Ми чуємо заклики з боку цих феміністок. Вони намагаються розкручувати маховик домашнього насильства, адже вони виступають за ратифікацію Стамбульської конвенції. А ми знаємо, що в тих країнах, де ратифікована Стамбульська конвенція, — найвищий показник насильства над жінками. Чому так відбувається? тому що Стамбульська конвенція пропагує так звані гендерні ідеали неомарксистів, які нівелюють різницю між чоловіками і жінками". Після тривалого спічу звучить гімн України.

Тим часом учасники демонстрації формують численні колони. Висунутися разом з усіма готуються Уляна і Віталій Пчолкіни — подружня пара на інвалідних візках, що відстоює права людей з інвалідністю в Україні. На восьмиберезневий марш сім'я приходить щороку.

"Ми тут за права жінок з інвалідністю, — коментує Уляна. — На сьогодні їх права в Україні практично не враховуються. Понад мільйон жінок з інвалідністю просто виключені з будь-яких соціальних процесів, особливо під час пандемії. У нас немає доступу до послуг, до медичної допомоги, немає правової та судової підтримки".

Цього року в акції беруть участь і члени велосипедного руху U-Cycle. Наталія Князева, що представляє організацію, вважає, що немає нічого дивного у тому, що в складі маршу з'явилася велоколона.

"В Україні досі не існує такої інфраструктури, щоб жінка могла відчувати себе в безпеці на дорозі", — говорить киянка. Наталя замислюється, почувши питання про те, чи варто фокусуватися на жінках, якщо можливості нормально пересуватися по містах точно так само позбавлені і чоловіки-велосипедисти. Потім все ж пояснює свою позицію: "Рішення про інфраструктуру частіше приймають чоловіки, а жінок на посадах у відповідних структурах немає. Тому необхідно збільшувати кількість жінок у владі, щоб вони також могли впливати на створення безпечних умов на дорозі".

"Марш добре, але свято краще"

О 13:25 колона учасниць та учасників маршу висувається в бік Майдану, супроводжувана співробітниками поліції. Члени організації "Традиція і порядок" залишаються на площі. Демонстрацію з боку спостерігає 59-річна Надія, яка прийшла на площу з 13-річним онуком.

"Ми вперше прийшли на такий марш. У мене двояка думка про цей захід. З одного боку, це за права жінок, але ж сьогодні ще й свято, — міркує вона. — Взагалі, думаю, їх треба проводити в різні дні. Боротьба — це теж важливо, але краще б її не приурочували до сьогоднішнього дня. Я знаю, що тут присутні представники ЛГБТ-організацій, але я це не підтримую ".

Частина людей іде не в колоні, а на деякій відстані від неї. Дівчина, що представилася Ольгою, пояснює, що боїться йти разом з усіма.

"Так багато силовиків, що все це не виглядає позитивним заходом, — говорить вона. — Я була на марші на захист тварин, і там все було набагато простіше і спокійніше. А тут таке відчуття, ніби ми намагаємося скинути уряд, хоча просто захищаємо свої права".

Біля метро Поштова площа люди зупиняються. Організатори акції висловлюють подяку усім присутнім і нагадують про заходи безпеки. Поруч з поліцією зупиняються троє хлопців, які спостерігали за колоною з боку. Один з них голосно обговорює учасників маршу: "Ой, дівчинці десять років, напевно, а вона тут за вагіну щось розповідає!.. Гей ти, кадик свій покажи!.. Мрія жінки — це тепла кухня!" Інший телефонує і кричить в трубку: "Давайте на Поділ, весь актив підтягуйте".

О 14:30 захід закінчується, люди спускаються в метро, на ходу згортаючи плакати і знімаючи різну символіку з рукавів.