Комфорт і спокій у своєму домі. Як реалізувати мрію українців?

Незалежність дала нашому народу можливості, яких українці були позбавлені протягом поколінь. Перш за все мова про нашу неодноразово доведену гідність, про відчуття себе сучасною нацією, про величезні можливості для конкуренції на глобальних ринках. А також про одне з найцікавіших досягнень сучасності — вільні подорожі світом, які дозволяють національним культурам набагато щільніше взаємодіяти. Це і туризм, бізнес-контакти, освітні програми, паломництва, відвідини друзів та рідних. Навіть зараз попри пандемію українців можна зустріти в усіх країнах, де відкриті кордони. Світ відкритий для нас, а ми в цьому світі є провідниками своєї ідентичності, своїх традицій, свого світогляду. Українці знаходять спільну мову з усіма і зазвичай мають репутацію дуже чемних візитерів. Бо свідомо дотримуємося глобальних правил.

Однак, чи вміємо ми так само дотримуватись правил і поважати наших співгромадян, нашу землю, наші закони, як це природно для нашого народу, коли говоримо про відносини всередині країни? Чи розуміємо ми всю цінність того, що в нас є своя суверенна країна? Чи готові ми дійсно будувати тут сучасну, потужну, висококонкурентну державу, яку буде виразно чутно в глобальному світі?

В українських ЗМІ можна часто побачити тексти про класний рівень сервісу в нашій країні. Іноземці кажуть, що Україна стане одним з найпопулярніших гастрономічних напрямків для туристів з усього світу. І це заслужено. У наших містах є майже ідеальні ресторани та кафе — на будь-який смак та гаманець. А в будь-який час доби можна купити продукти. У нас дуже розвинуті сервіси доставки — це виникло буквально за кілька років. Та й загалом з'являється все більше бізнесів, орієнтованих на максимальний комфорт клієнта. А ще в Україні можна легко придбати сучасну техніку. Все це про комфорт. Про якість життя.

Але що з іншого боку цієї медалі? Зайнятість у цих сферах зазвичай тіньова. Доходи — приховуються. Захист прав працівників — майже відсутній. Дехто скаже: якщо люди працюють у таких умовах, значить, вони самі з цим погоджуються. Але ж правила Євросоюзу, до якого ми неодмінно приєднаємось, та найуспішніших держав цього об'єднання засновані на зовсім інших принципах. Так от: тіньова економіка — це коротка стратегія, яка вбиває перспективи держави. Прозора економіка — це вже про зовсім іншу стратегію. Про ту, яка робить країну світовим лідером.

Інший нюанс. За два роки в Україні з'явилося багато нових і справді хороших доріг. Буде ще більше. За п'ять років ми зробимо всю дорожню мережу в країні за найвищими стандартами. Коли їдеш такими дорогами, відчуваєш — ти у Європі. Але що можна побачити на узбіччі вже і таких автошляхів? В різних областях країни — на транспортних зупинках, просто серед дерев вздовж доріг, іноді у полях — сміття. Дрібниця? Ні. Бо це вже про загальну культуру, про ключові навички, які або роблять нас сильнішими, або позбавляють шансу на успіх. А чи було би нам приємно відвідувати країну, у якій сміття стає частиною пейзажу? Звісно, що ні.

Одна з тих сфер, по яких можна доволі об'єктивно оцінювати життя в будь-якій країні, — це транспорт. Громадський транспорт у містах, міжміське сполучення, стан залізниці, доступність авіаперевезень. Чим більш розвинута країна, тим приємніше у ній користуватися транспортом. Українці можуть годинами розповідати про якість поїздів у Німеччині. Про доступність автівок в Америці. Про вражаючу раціональність громадського транспорту європейських міст. А що ми самі можемо розказати про транспорт у нашій країні? Погодьтеся, не дуже приємні речі.

А чому це все так? Ми ж не відрізняємось у гіршу сторону від людей в інших країнах. Українці часто працьовитіше і сумлінніше, ніж багато хто з тих, з ким наші люди перетинаються, коли подорожують світом.

Відповіді прості. Якщо управління спільним і відносини всередині громад ще не розбудовані належним чином, то й у базових питаннях, як про утилізацію сміття, може бути повний безлад. Якщо економічні відносини протягом десятиліть нагадували те, що називають "кумівським капіталізмом", і були зосереджені на корумпованому перерозподілі суспільних ресурсів, то і розмови про захист прав працівників чи про фіскальний порядок натикаються на справедливе зауваження до тих, хто представляє державу: а де гарантії, що ви не хочете просто затиснути підприємців?

Транспортна сфера — це завжди відображення того, про що насправді турбуються ті, хто управляє країною або окремим містом. Чому ось навіть у Києві базовий транспорт і досі — маршрутки? Відповідь — корупція. Така ж відповідь й на інші болісні запитання про транспорт. І про хронічний дефіцит аеропортової інфраструктури, і про "доїння" Укрзалізниці протягом десятків років, і про схеми із розмитненням авто, які пережили дуже різних прем'єрів, і про затримку аж до 2020 року реального розвитку концесій…

Якість проведення реформ можна перевірити тільки змінами у повсякденному житті. Жодне рейтингування цього не покаже на сто відсотків. Успіх децентралізації та потенціал громад відзначимо тоді, коли навчимось жити без сміттєвих "кладів" уздовж доріг. Результативність економічної та соціальної політики відчуємо, коли буде не тільки сервіс на високому рівні, але й захист тих, хто цей сервіс забезпечує. А впевнено похвалитися перед іноземцями зможемо тоді, коли від корупції не залишиться й сліду — ані олігархічного, ані чиновницького.

Бо в чому наша національна мрія? Мати комфорт і спокій у своєму домі. А отже, в Україні.