"Серце хороше, красиве". Як Львів став лідером трансплантології в Україні

операція з пересадки органів

За півтора року Львів став лідером трансплантації України. Фокус побував у Львівській лікарні швидкої допомоги та дізнався, як команді з Ковеля вдалося відродити в країні практику пересадки органів, скільки грошей держава виділяє на операції та як лікарі переживають смерть пацієнта.

"Затискач!", "Серветку!" — хірурги щільним кільцем обступили операційний стіл, на якому лежить донор, 54-річний чоловік, який помер від інсульту. Команди віддають чітко, але тихо, в рухах лікарів ніякої метушні, при цьому все відбувається неймовірно швидко. Лише кілька секунд тому серце перебувало в грудній клітці — і ось воно вже лежить на долоні кардіохірурга Бориса Тодурова. "Серце хороше, красиве", — рівним голосом констатує він і поміщає орган у ємність для транспортування. Тепер лікарі мають близько трьох годин, щоб пересадити його 13-річному Максиму. Для України це унікальна операція, доти пересадку серця дітям не робили.

Як трансплантологи у Львові зважилися на пересадку серця підлітку

Підліток із волинського села Зарудчі в липні цього року переніс інсульт, причиною якого стала кардіоміопатія – ураження серцевого м'яза. Місяць Максим провів у місцевій реанімації, восени хлопчика перевезли до Львова. Тут йому мали пересадити механічне серце ірландської компанії Medtronic, але партія виявилася з дефектом — пристрій довелося повернути виробнику.

— Ми приходили в палату до Максима та бачили, як він день у день згасає, і нічого не могли зробити, — згадує Олег Самчук, генеральний директор Львівської лікарні швидкої допомоги. Лікар пояснює, що в Україні майже немає дитячої трансплантології — забір органів у неповнолітніх не роблять, а доросле серце дитині пересадити дуже складно, бо найчастіше воно не поміщається в дитячій грудній клітці. На цей раз пощастило — Максим виявився високим, і коли Центр трансплантології знайшов донора, проблем не виникло.

Операції в Україні коштують країні набагато дешевше, ніж лікування пацієнтів за кордоном. У 2020 році можливість оперувати пацієнтів удома заощадила бюджету 160 млн грн

— Іноді це просто не можна пояснити, — каже Самчук. — Ось у тебе є пацієнт, з'являється один-єдиний донор, і все сходиться: і розмір, і крос-матч [проба на сумісність реципієнта та донора]. Бог допомагає!

Коли серце Максима вийняли з грудей, щоб замінити донорським органом, Тодуров порівняв його з "ганчіркою": "Ось таке хворе, з величезними мітральним і тристулковим клапанами. Хлопчику 13 років всього, а серце як у 70-річного".

Пересадка серця дитині стала черговою перемогою Львівської лікарні швидкої допомоги, яка лише за півтора року перетворилася на лідера трансплантації в країні. Тут провели 67 операцій, багато з яких із позначкою "вперше": перша в Україні пересадка легень, перша — підшлункової залози, перша за 20 років пересадка рогівки ока.

Але рестарт трансплантології в Україні розпочався не у Львові. Перша посмертна пересадка, на яку довгі роки не наважувалися ні в столиці, ні у великих обласних центрах, сталася в Ковелі — районному центрі Волинської області. І стала вона можливою завдяки амбіціям, упертості та мрійливості Олега Самчука.

Трансплантолог Олег Самчук. Ковельський феномен

Самчук виріс у медичній родині. Бабуся була фельдшером, батько, мати, дядько, тітка та сестра – лікарі. Сам він підлітком мріяв про кар'єру юриста, але батьки переконали його, що немає нічого благороднішого за професію лікаря. Закінчивши Львівський національний медичний університет, Олег прийшов працювати урологом до Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання, яке протягом 28 років очолював його батько. Після того як у 57 років Самчук-старший переніс кілька інсультів і не міг більше виконувати своїх обов'язків, посаду головного лікаря запропонували його синові, який на той час був одним із заступників і встиг добре себе зарекомендувати.

Для лікарів будь-яка згадка про трансплантацію чітко асоціювалася з можливими проблемами з поліцією та прокуратурою.

— Урологія — моя стихія, моя пристрасть, саме цим я хотів займатися і ніколи не мріяв про те, щоб керувати лікарнею, але так склалися обставини, — згадує Олег Самчук. Ми розмовляємо в його кабінеті у Львівській лікарні. Він сідає навпроти, але не минає й п'яти хвилин, як схоплюється з місця та починає міряти кроками кімнату. Майже все годинне інтерв'ю він проводить у русі: переміщається кабінетом, крутить у руках то чайну ложку, то масивну підставку під ручки, паралельно відповідає на дзвінки та віддає розпорядження. Навіть розмовляє він скоромовкою, отже іноді важко розібрати окремі слова. Можливо, саме ця невгамовна, жива енергія, яка пульсує всередині, допомогла йому перетворити лікарню в Ковелі на найкращу медустанову регіону.

Важливо
"Лікарні закінчаться, а я ні". Чому українські пацієнти б'ються з розсіяним склерозом наодинці

Лікар зізнається, що спочатку не думав про трансплантацію. Основний акцент робив саме на урологію, постійно покращуючи роботу відділення. У лікарні запустили всі види операцій, у тому числі лапароскопічні через невеликі отвори, а також дистанційне дроблення каменів, що не потребує хірургічного втручання. Якоїсь миті лікарі задумалися, що робити далі, стало зрозуміло, що наступний логічний крок — трансплантація нирки.

Тоді влітку 2019 року пересадки навіть від родинних донорів в Україні робили лише в кількох лікарнях. Законодавство було настільки нелояльним до лікарів, що будь-яка помилка могла призвести до тривалих судових розглядів, можливо, і до кримінальної відповідальності. Ні керівництво, ні медпрацівники не хотіли так ризикувати. У результаті держава виділяла колосальні кошти, щоб українські пацієнти їхали на пересадку органів за кордон (тільки у 2020 році в бюджеті на це передбачили 1,1 млрд грн). Але медики лікарні Ковельської вирішили ризикнути — обладнання дозволяло проводити такі операції, фахівців теж підготували. Самчук відправив заявку до Міністерства охорони здоров'я, щоб медустанова отримала ліцензію на трансплантацію.

пересадка серця, трансплантація органів, олег самчук трансплантолог
Мрії та амбіції. Олег Самчук запустив пересадку органів у Ковелі, тим самим давши рестарт всій системі трансплантації в Україні.

— У Києві просто не повірили, що ми справді просимо про це, — по-дитячому сміється він.

24 серпня, у святковий день, МОЗ відправило до Ковеля перевірку, і вже на початку вересня лікарня отримала дозвіл на проведення таких операцій. У листопаді тут пересадили нирку від родича, але вирішили на цьому не зупинятися та готуватися до посмертної трансплантації. Ірина Заславець, засновниця Всеукраїнської платформи донорства iDonor, якось запитала Олега, чому не використати такий шанс, щоб пересадити не лише нирку, а й серце, адже таким чином можна врятувати більше життів. Самчук ухопився за ідею та зателефонував до професора Бориса Тодурова, директора Інституту серця в Києві, з яким до цього бачився кілька разів.

— Він підняв слухавку, і я запитав: "Борисе Михайловичу, а хочете в нас у лікарні пересадити серце?" Спочатку він просто мовчав, потім сказав, що передзвонить, і вже за годину погодився, — розповідає лікар. 25 грудня 2019 року в Ковелі провели трансплантацію серця – вперше в Україні за останні 15 років.

Львівський марш-кидок. Як трансплантація стала новою реальністю

На початку 2020-го до лікарні Ковеля приїхав мер Львова Андрій Садовий і вмовив Самчука очолити Лікарню швидкої допомоги. Той погодився майже одразу.

Будь-який новий виклик надходить від потреб пацієнта. Люди звертаються з різними проблемами, і трансплантологи шукають можливості їм допомогти

— Ви не подумайте, мені в Ковелі все подобалося, я дуже люблю це місто, любив свою лікарню, мою команду від санітарок до адміністрації. Але на той момент я вже 4,5 роки був головним лікарем і все, що міг, уже зробив. Загалом вважаю, що керувати лікарнею треба не більше п'яти-семи років, тільки тоді можливий розвиток медустанови. Андрій Іванович [Садовий] переконав мене, що у Львові є потенціал, який можна реалізувати, і я ухвалив ургентне рішення переїхати, — ділиться лікар.

Садовий не ставив перед новим генеральним директором завдання розвинути трансплантацію, але Самчук із головою поринув у цю сферу і не міг зупинитися. Йому здавалося, що достатньо скопіювати ковельський досвід, який виявився таким результативним, і застосувати його у Львові, проте зіткнувся з несподіваною протидією всередині самої лікарні. Тутешні медпрацівники виявилися неготовими до таких операцій.

— Усі були шалено налякані історіями про "чорних трансплантологів", — Самчук вкотре схоплюється з-за столу та плюхається на підвіконня, продовжуючи розповідати. — Була якась давня історія з ниркою, яку лікарі нібито вирізали без згоди пацієнта.

трансплантація органів, пересадка органів
Авіація на підтримку. Пацієнтів із віддалених районів до лікарні доставляють вертольотами

Для місцевих лікарів будь-яка згадка про трансплантацію чітко асоціювалася з можливими проблемами з поліцією та прокуратурою. Новий керівник лікарні методично та наполегливо переконував колектив, що пересадка органів — це звичайна операція, що це ніяк не пов'язано з некроаферизмом чи ризиками для медпрацівників. І поступово трансплантація стала новою реальністю Лікарні швидкої допомоги, яка тепер задає тренди для усієї України.

Ризики, надії та "коридор пошани" для донора органів

10 лютого 2021 року. О 5:30 ранку темний досвітній Львів ще спить, але в Центрі трансплантації співробітники на ногах увсе готове до чергової операції. У коридорі лікарі та медсестри вишиковуються в "коридор пошани". Так тут віддають шану донору, який, умираючи, рятує життя інших. Цього разу це 45-річна жінка, яка пережила розрив аневризми, крововилив у мозок і кілька операцій. Урятувати пацієнтку не вдалося, консиліум лікарів констатував смерть мозку. Дозвіл на посмертне донорство надав її чоловік, діти підтримали рішення батька.

Держава виділяла колосальні кошти, щоби українські пацієнти їхали на пересадку органів за кордон. Лише 2020 року в бюджеті на це передбачили 1,1 млрд грн

Цього дня тут провели чотири операції — дві нирки, серце та печінку. Хоча, як уточнює лікар, в ідеалі одна людина має рятувати щонайменше сімох. Від донора також можна пересадити легені, кишківник, матку, рогівку й інші органи. Трансплантологія активно розвивається в усьому світі, наприклад, у Франції нещодавно вперше пересадили дві руки з плечима.

На питання про найбільш пам'ятну для нього операцію Самчук відповідає одразу, не замислюючись: пересадка підшлункової залози. На той раз реципієнт не вижив. На операцію приїхав хірург-трансплантолог Григорій Лапшин, який працює в німецькому місті Любеку. Спочатку все йшло добре — 45-річному львів'янину Андрію, який давно хворіє на цукровий діабет, пересадили підшлункову та нирку. Здавалося, що пацієнт швидко видужує, але на восьмий день його стан різко погіршився, відбулося відторгнення органу, врятувати чоловіка не вдалося.

донор органів, пересадка органів, львівська лікарня швидкої допомоги
Коридор пошани. Лікарі вишиковуються, щоб віддати шану донору

Те, що трапилося, дуже сильно вплинуло на всіх, зізнається головлікар. Ніхто не очікував такого результату, і колектив опустив руки.

— Я знав, що 35–40% реципієнтів підшлункової залози вмирають, але не думав, що ми увійдемо до цієї статистики, — каже Самчук. — Після цього лікарі буквально не хотіли оперувати. Бачите, нині таких пересадок ми не робимо.

Молода команда Центру трансплантації у Львові

Переїжджаючи до Львова, Самчук забрав із собою з Ковеля перспективного хірурга Максима Овечка. Кілька місяців тому 27-річний лікар очолив Центр трансплантації при Лікарні швидкої допомоги. В Україні існує стереотип, що керівні посади в медицині мають обіймати максимально досвідчені та, відповідно, доросліші фахівці, проте Самчук із таким підходом не погоджується. Він упевнений, що керувати лікарнями, центрами, відділеннями мають люди до 45–50 років, які готові постійно вчитися, здатні до гнучкості та сповнені ентузіазму.

На кілька областей буде один центр, де трансплантації проводитимуть на постійній основі

Я чекаю на розмову з керівником Центру трансплантації в ординаторській на сьомому поверсі, звідки відкривається мальовничий краєвид на місто. Здається, що в лікарні все ще пахне свіжим ремонтом. Кабінети, операційні, реанімація — за останні півтора року тут усе поновилося. Тепер центр має вигляд ілюстрації до буклетів про західні клініки.

В ординаторській біля кавоварки тихо перемовляються двоє молодих хірургів — Володимир Дятел і Олег Гузій.

— А які палати ще вільні?

— П'ята вільна та сьома теж. Ми маємо ще куди класти, без проблем.

Обидва лікарі в майбутньому сподіваються отримати спеціалізацію з трансплантології.

— Що для цього потрібно? — перепитує Олег, відходячи з чашкою кави до робочого столу. — Три роки стажу лікаря-хірурга та бажання бути трансплантологом. До цього ми працювали власне в хірургії, а рік тому перейшли виключно в цю сферу.

Важливо
Поклавши руку на серце. Як швейцарський медик вже 7 років допомагає українським кардіологам

Володимир Дятел згадує свою першу операцію з пересадки нирки в серпні минулого року. Це був його шостий робочий день у центрі трансплантації.

— Я тоді навіть не міг тут зорієнтуватися та зрозуміти, як дійти з точки А до точки Б, а тут одразу мультиорганний забір. Максим Євгенович [Овечко] зателефонував о пів на четверту ранку та сказав терміново приїхати. Знаєте, це було схоже на Новий рік: безсонна ніч, відбувається щось важливе, але до цього ще додається багато хвилювання. На операцію з'їхалися трансплантологи з різних місць: Борис Тодуров, Григорій Лапшин, Владислав Закордонець. Це справжні зірки. Бачити їх за роботою вже неймовірна емоція.

На порозі з'являється блідий, худорлявий чоловік у синій уніформі та "кроксах" — керівник Центру трансплантації. Максима Овечка вдається перехопити напередодні відпустки. Зізнається, що вже чотири роки не відпочивав, і втома, що накопичилася, легко проглядається в усміхнених очах. Овечко, як і Самчук, уролог, але коли в Ковелі вирішили запустити пересадку органів, він разом із колегами заглибився в нову сферу — їздив до Інституту ім. Шалімова у Києві, в закордонні клініки.

трансплантація у львові, трансплантолог максим овечко
Молоді, але не зелені. Пацієнти називають Максима Овечка своїм ангелом-рятівником

За його словами, львівський центр не ставить за мету проводити щоразу якусь унікальну для України операцію. Будь-який новий виклик – такий як пересадка серця дитині – приходить від потреб пацієнта. Люди звертаються з різними проблемами, і трансплантологи шукають можливості їм допомогти. Наприклад, після того, як у лікарні вперше пересадили легені, до центру звернулися відразу три пацієнтки, які потребують трансплантації матки. Проте пересадка будь-якого нового органу потребує тривалої підготовки. До трансплантації легень, яка вважається найскладнішою операцією, хірурги йшли близько двох років.

— Така старанна підготовка дає колосальний розвиток різним службам у лікарні. Реанімація підтяглася, торакальна хірургія [хірургія органів грудної клітки] підтягнулася, кардіохірургія — теж, лабораторія, — пояснює Овечко, але на мить відволікається та киває у вікно. — Ось вертоліт до нас прилетів.

Весною у Львові з'явилася медична авіація. Вертоліт допомагає швидко доставляти до лікарні пацієнтів із віддалених районів. За планами, до кінця 2023 року система аеромедичної евакуації має запрацювати по всій країні.

Говорячи про свою найскладнішу операцію, Овечко теж згадує пересадку підшлункової залози, яка закінчилася смертю пацієнта. Але він налаштований оптимістично: хірурги готуються повторити операцію. Керівник Центру трансплантації сподівається, що пересадка підшлункової в комплексі з ниркою увійде до стандартної практики.

Час і гроші. Скільки коштує операція з пересадки органів

Наразі в Україні працюють 43 центри трансплантації. На початку серпня вперше пересадили серце в Черкасах, до цього подібна операція відбулася в Запоріжжі, три трансплантації серця провели в Рівному. Але жоден із українських центрів не нарощує оберти так швидко, як Львів.

Пацієнтка зізнається, що до операції найбільше хотіла пити воду в будь-якій кількості. На діалізі таку розкіш дозволити собі не можна

— Трансплантація — це висококваліфікована медична допомога, найвищий рівень розвитку для хірурга. Багатьом лікарням в Україні зараз видали такі ліцензії, але щоби налагодити всі процеси, треба витратити багато часу та енергії. Вийти на нормальні обсяги щодо таких операцій дуже складно, — міркує Максим Овечко. Лікар наголошує, що завдання медустанови — не просто пересадити орган, а стабілізувати пацієнта після цього, довести до нормального стану здоров'я. За його словами, у Львові працюють над тим, щоб трансплантацію поставити на потік, щоб вона стала нормальною щоденною практикою.

Незважаючи на те, що в Лікарні швидкої допомоги трансплантологи вже можуть проводити операції самостійно, на ті ж пересадки серця досі звуть Тодурова. Як пояснює Олег Самчук, коли на рахунку в хірургів не менш як сотня операцій, все доводиться до автоматизму. Але поки що такого досвіду немає, і до кожної трансплантації, як і раніше, ставляться з підвищеною увагою.

Не всі українські центри трансплантації, які отримали ліцензію, зможуть запустити та розвивати в себе пересадку органів. Щонайменше половина з них відсіється, упевнений Овечко.

— Думаю, що на кілька областей буде один центр, де такі операції проводитимуть на постійній основі. Але для цього потрібен час і кошти — для придбання обладнання та підготовки фахівців, адже в Україні, по суті, зараз усе робиться з нуля, — наголошує він.

пересадка органів, донорство органів, трансплантація в Україні
Збільшуючи потенціал. Поки операції в лікарні не поставлені на потік, кожна пересадка перебуває під особливим контролем керівництва.

Усі операції з пересадки органів у нашій країні безкоштовні для пацієнтів, кошти за них переказує Національна служба здоров'я України. 2021 року в бюджеті на ці цілі заклали 502 млн грн, 2020-го — 112 млн грн. Львівський центр трансплантації отримав від НСЗУ близько 30 млн грн.

— Нам цих коштів цілком вистачає, щоби закрити за операціями цей рік, — зазначає Овечко. — Я не чув, щоб якийсь центр скаржився на брак фінансування в цій сфері. Але тарифи на операції зараз збільшилися вдвічі, то кошти будуть витрачатися швидше, у майбутньому це треба враховувати.

Важливо, що операції в Україні обходяться країні набагато дешевше, ніж лікування пацієнтів за кордоном. Наприклад, пересадка нирки від померлого донора в українських центрах коштує 801 тис. грн, а в Білорусі така ж операція коштує 1,8 млн грн. У 2020 році можливість оперувати пацієнтів удома заощадила бюджету 160 млн грн.

Реабілітація після операції з пересадки: мріяла пити воду

— Три роки тому я їздила до Білорусі, сподівалася, що мені зроблять пересадку нирки, але доки добралася, донор помер, і операція не відбулася, — львів'янка Оксана Чорнота сідає на ліжко в залитій світлом, нещодавно відремонтованій палаті. Невелика тумбочка поруч із ліжком заставлена пляшками з мінеральною водою та молочними продуктами. Не чекаючи на запитання, вона починає розповідати свою історію.

Після того, як у Львові почала розвиватися трансплантація, жінка звернулася до Лікарні швидкої допомоги та потрапила в список очікування. Два тижні тому їй зробили операцію, як і її сусідці по палаті Олені Мінцевській, яка має полікістоз нирок. Про свого донора знають лише те, що це був 56-річний чоловік, решта інформації є конфіденційною.

Наразі пацієнтки проходять реабілітацію, але вже скоро поїдуть додому. Навперебій жінки розповідають про свої мрії. Оксана зізнається, що до операції найбільше хотіла пити воду в будь-якій кількості. На діалізі таку розкіш дозволити собі не можна. Олена ж мріє поїхати до брата, який живе далеко. Раніше така подорож була неможлива.

- Він подзвонив мені після операції і питає: "Ну що там?" "Ну що — чекай мене на Новий рік!" — дзвінко сміється львів'янка.

***

Залишаючи Центр трансплантації, я помічаю, що на стінах у коридорі висять великі портрети — це пацієнти, які протягом останніх півтора року отримали нові органи. Їм у Львівській лікарні зробили найцінніший подарунок – можливість жити.