Голова Львівської ОВА Максим Козицький: "Польща та НАТО мають бути готові"

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Львівщина перетворилася на великий гуманітарний хаб: область прийняла мільйони переселенців та тисячі тонн гуманітарної допомоги. І при цьому Львів, як і кілька містечок регіону, зазнали потужних ракетних ударів, а їхні жителі майже щодня, як і вся Україна, ховаються у бомбосховищах.

Сирена повітряної тривоги лунала над Львовом і у день зустрічі Фокусу з головою Львівської обласної військової адміністрації Максимом Козицьким.

"Тримати небо — це, звичайно, завдання атлантів, а не глав адміністрацій"

Після 24 лютого Львівщина зазнала кількох ракетних ударів. Які саме висновки були зроблені, аби спробувати запобігти подібним загрозам надалі?

— 24 лютого було завдано перших ударів по військових об'єктах Львівщини. Тоді стало зрозуміло, що почалася війна. І завдання кожного з нас — забезпечити людям почуття безпеки. Чи можна це зробити голими руками? Тримати небо — це, звісно, завдання атлантів, а не голів адміністрацій. Ми намагалися зробити все, щоб переконати людей, що Львівщина безпечна для жінок та дітей.

Зі свого боку ми створюємо тут такий гуманітарний та інформаційний хаб, намагаємось кричати на весь світ, що стріляти по мирному населенню у центрі Європи — це варварство.

Не думаю, що це діє так, як нам хотілося б: бачимо на прикладі Маріуполя, Ірпеня, Бучі, Києва. Чи зроблено щось військовими? Звичайно, зроблено. Тому що всі наступні удари, які були по області, не мали стовідсоткового влучення, а велика кількість ракет, що долетіли до нас, збила протиповітряна оборона. Повітряне командування "Захід" відпрацьовує цілі і намагається збити все, що до нас летить. Але все залежить від масованості атаки, ситуація змінюється щохвилини. Тому, на жаль, були випадки попадання по Львову.

А чи безпечно, коли ракетами стріляють за 20 кілометрів від кордону з НАТО? Напевно, повністю почуватися в безпеці під час війни неможливо ніде, навіть у сусідній Польщі.

Чи можемо ми сказати, звідки були нанесені ці удари?

— Це і напрямок з Чорного моря, і з боку Білорусі. Аби розуміти краще, ми розробляємо систему спостережних постів — датчики, які допомагатимуть повітряному командуванню помічати цілі, які летять у напрямку Львова. Тероборона Львівської області, спільно з ВК "Захід", і хлопцями, які займаються інформатизацією продумала систему з чотирьох рубежів — це спеціальні датчики, які відстежують політ ракети на низьких висотах. Будуть зроблені чат-боти, де зареєстровані користувачі зможуть інформувати про спостереження: що летить у нашу сторону. Інформація відповідним чином аналізується і передається на Центр командування тероборони і ВК "Захід" для правильної реакції на ці цілі.

Останнім часом можна помітити, що люди на прохання військової та місцевої влади менше розголошують інформацію про місця завдання ударів РФ. Поясніть, чому корисно громадянам зберігати мовчання і коли можна говорити?

— Коли ми говоримо про військові об'єкти, то, напевно, розголошувати нічого ніколи не потрібно. Тому що ми допомагаємо нашому противнику розуміти — потрапили вони в ціль чи ні, наскільки ціль пошкоджена, як потрібно діяти далі. Чим менше ми надаємо інформації будь-якого характеру про військові об'єкти, тим краще. Тоді ворог не розуміє ані масштабів руйнування, ані влучення. Про цивільні об'єкти, як на мене, треба говорити.

Але, з іншого боку, щодо будь-якої атаки, звичайно, має бути централізована подача інформації, аби спочатку саме військові змогли формулювати свою позицію. Дати інформацію, яка потрібна насамперед військовим. А далі вже адміністрація, люди, можуть діяти відповідно до неї. Те, що люди не розголошують місце попадання, для нас дуже важливо.

Наскільки Львівщині загрожують диверсійні групи?

— На початку війни кількість дзвінків на гарячу лінію поліції сягала 15-17 тисяч на день. Люди дуже реагували на будь-які, на їхню думку, підозрілі речі, знаки, машини, людей, приміщення. Нині кількість таких звернень скоротилась удесятеро. Чи виявляють ДРГ? Звичайно. І затримують. Чи активні вони зараз? Наразі ми б не сказали, що на Львівщині супер велика активність ДРГ.

Затримані — громадяни України?

— Переважно, чи громадяни України, чи громадяни з паспортами "ЛДНР" – були такі випадки.

Не можу не спитати про удар Яворівському полігону. Якими є остаточні цифри кількості загиблих, а також пояснення, чому так сталося?

— Озвучені цифри були остаточними (за останньою інформацією, загинуло 35 людей, ще 134 отримали травми, – ред.). Інших втрат по полігону не було. Чому так трапилось? Тому що удар був дуже масованим — понад тридцять ракет. Територія Яворівського полігону велика, відповідно, і територія ураження велика. Кількість жертв, на жаль, така як є.

Після перших обстрілів військових частин в Україні, можна було передбачити такий масований удар по цьому навчальному центру?

— Знаєте, цей центр працює багато років. З 2014 року – Центр миротворчості та безпеки. За цей час на полігоні побувало багато військових. Відвідував прем'єр-міністр Канади. Там проводилися навчання, проходили випробування, але об'єкт, як суто військовий, не розглядався. Деякі його частини можна було вільно заїхати. З таким підходом можна припускати, чи не стане наступною ціллю лікарня.

"Ми не створюємо на Львівщині ні запасів, ні баз, а лише гуманітарні коридори"

Чи відчуваєте з боку суспільства необхідність отримувати об'єктивну інформацію про події на фронті, і у яких межах потрібно надавати її?

— Аби керівництво держави могло приймати правильні рішення, суспільство має володіти об'єктивною інформацію. Людей треба інформувати, чітко їм пояснювати. Такий підхід є ознакою демократичного суспільства. І вільна преса, що дозволяє бути демократичним суспільством.

Думаю, те, що подається по телебаченню чи будь-яким інформаційним каналам, має бути об'єктивною картиною реальності. Якщо ми від неї втечемо, тоді ми воюємо не за ті принципи. Я не женуся за тим, аби бути першим, але хочу знати точну інформацію. Тому що це вибудовування довіри між людиною та владою. Об'єктивність та довіра мають існувати, і за це вмирають люди.

Як Вам здається, картина, яку зараз показують суспільству на телебаченні, і яка є насправді, збігається?

— Думаю, у нас така кількість джерел інформації, що можна скласти власне бачення та розуміння об'єктивної ситуації, поділитися з товаришем. Звичайно, певна військова інформація (розташування, карти) не розголошується. Не думаю, що вона потрібна. Але військова інформація, що подається, не повинна бути спотворена.

Напередодні повномасштабного нападу Росії багато говорилося, що вже укомплектовані загони територіальної оборони у кожній області. Яка ситуація у Львівській?

— Ми говоримо про людський ресурс чи матеріальний? Якщо про людський, то Львівщина мобілізувала понад 30 тисяч. Завдання, яке ставило перед нами військове командування — допомогти армії сформувати мобілізаційні резерви і сформувати людей, які готові воювати вже зараз, виконали. Йдеться про тих, хто має навички, вміння та досвід. На той момент брати таких людей до тероборони було б злочином.

Водночас комплектування тероборони було не на такому рівні, як комплектування армії. Львівщина має можливість сформувати не одну бригаду тероборони, а дві. Ми їх формуємо. Тому з комплектуванням людського ресурсу у нас все нормально. Тут досі стоять черги до військкоматів, щоб записатися не лише до тероборони, а й до інших військ. Люди налаштовані дуже патріотично. Знаючи все те, що відбувається на фронті, і знаючи про ті жертви, які несе український народ, люди готові захищати не лише Львів, Львівщину та Західну Україну. Вони готові воювати за Україну.

Що з матеріальною частиною?

— Матеріальна база, звісно, суттєво відстає. Мені багато хто дзвонить і каже: Максиме, знаєш, у тебе у Львові все нормально, ви забезпечені і жилетами, і касками — все собі забираєте, нічого не йде на фронт. Я їм усім говорю – ви приїжджайте, подивіться, як виглядає моя тероборона, тоді кажіть. У нашій теробороні досі, на жаль, не кожен має бронежилет і каску, і навіть укомплектовану військову форму. Насамперед ці речі повинні йти на фронт.

Є деякі бригади, зокрема, 24-та, що стоїть біля Попасної, на Луганщині. Хлопці кажуть, що якраз не вистачає матеріального забезпечення. Область намагається забезпечити своїх?

— Це стосується не лише 24-ї, а й 80-ї бригади. Якби не допомога волонтерів, то, напевно, не було б і того, що в них є зараз. Наше першочергове завдання — забезпечити фронт. Я розумію, що, на жаль, навіть бойові частини, що там стоять, не всім до кінця укомплектовані. Зі свого боку, разом із волонтерами намагаємось дістати, перевезти, знайти: бронежилети, каски, турнікети і аптечки натовського зразка.

Я теж чула думку, що багато з міжнародної допомоги залишається у Львівській області, не йде далі у регіони. Дехто жартує, що на Львівщині створюється така собі "львівська республіка".

— От чого тут не створюємо, так точно не створюємо… (посміхається). Ми не створюємо ні запасів, ні баз, а лише гуманітарні коридори та можливість забезпечити всім необхідним лінію фронту. На мене багато хто навіть тут дивиться скоса, бо не розуміє, чому так. Все має йти на фронт. Розумію, що мають бути централізовані поставки для армії тощо. Ми на них чекаємо. Ніхто не міг подумати, що миттєво знадобиться мобілізувати до 250 тисяч людей в армію.

Ми говорили про удар по Яворову, який за 20 км від кордону з Польщею… Як вам здається, наскільки ймовірна загроза з боку Росії для Польщі та країн НАТО?

— Я вважаю, що їм потрібно бути готовими до будь-якого розвитку подій. Моє завдання, як голови адміністрації, підготуватися: розгорнути бригади тероборони, забезпечити їх усім необхідним, як у медичній, так і військовій частині.

Польща і НАТО мають бути готові. НАТО називає себе військово-політичним, оборонним блоком — то нехай буде таким, готовим до будь-якого розвитку подій. Ми бачимо, що українська армія готова і точно це продемонструвала. Удар по Яворову міг бути попередженням НАТО. Але НАТО зараз не готове воювати. Путін, можливо, бере на кпини, перевіряє реакцію. На жаль, колективної реакції НАТО ми не бачимо.

Польща йде на велику допомогу українському народові. Гуманітарні коридори для перевезення біженців та вантажів йдуть через її територію. Там зовсім інша політика, ніж в Угорщині, яка не пропускає військових вантажів і, можливо, частину палива. Якщо брати Львівщину, то понад 50% усієї допомоги, яку отримала держава, проходить через Львівську область. І вона прийшла саме з Польщі.

"Якщо в Україну не повернуться діти, то держава не матиме майбутнього"

Потік українців, які бажають виїхати з України, значно зменшився. Польща вже прийняла понад два мільйони людей. Якими мають бути умови для того, щоб українці не виїжджали за кордон чи поверталися? І чи витримає Львівщина?

— Львівщина від душі допомагає тим, хто цього потребує. Це не питання, чи Львівщина може витримати. Питання – що ми можемо зробити для держави та людей.

Ми можемо розмістити стільки, скільки сюди приїде. Інше питання: чи можемо їх забезпечити гідними умовами проживання? Дахом, речами першої необхідності та їжею — так. Але ж це не все. Нині лише у Львові понад 50 шкіл заселені внутрішньо переміщеними особами. Чи є у нас ще школи? Є. І театри. Але це не назвеш гідними умовами проживання для дітей та жінок. Ми не можемо поки що забезпечити людей і роботою.

Якщо говорити про тих, хто повертається, то важливо розуміти, куди. Ми вибрали кількість об'єктів, університетських гуртожитків, які треба ще добудувати. У нас вийшло понад сотню таких. Для цього потрібно 700 мільйонів гривень. Чи готова держава зараз інвестувати у Львівщину 700 мільйонів гривень, щоби добудувати ці гуртожитки? Напевно це складно. Але ми хотіли б їх добудувати, запропонувати людям гідні умови проживання, розвантажити дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади.

Також ми хочемо створити нові робочі місця. Зараз подано 294 заявки на релокацію підприємств. Це ще не означає, що вони точно приїдуть. Але це свідчить, що з інших областей шукають місця для переміщення у Львівську область. 47 підприємств уже переїхали, 12 працюють.

Чи важливо, щоб українці поверталися сюди? Ми ж розуміємо, що ці два мільйони у Польщі, можуть перечекати місяць-два-три, а можуть там залишитися, забравши згодом і чоловіків…

— Якщо в Україну не повернуться діти, то у держави немає майбутнього. Ми дуже багато говоримо про зруйновані будинки, але дуже мало говоримо про зруйновані долі, напевно, і дітей. Дітей, які десятками тисяч з матерями залишили державу під час війни. А для кого ми тоді будемо ту державу відновлювати, для кого будувати?

Але навантаження на Львівщину є, чи отримає вона додаткові кошти від держави?

— Інші держави борються за те, щоб мати людський ресурс, потенціал, і вважають за честь мати можливість розміщувати людей. Для нас це також можливість, давайте говорити чесно. Можна побудувати завод, знайти інвестора, але він не працюватиме, якщо там не буде людей.

Наше завдання — переконати інвестора, що ми маємо людський потенціал, який може освоїти ресурси з користю, принести прибуток. Але це вже після війни. Для цього мають бути прозорі правила гри, відсутність корупції, зрозуміла судова система та безпечне середовище існування.

Нині один із основних напрямків – це релокація підприємств. Зі свого боку ми зараз намагаємося модифікувати обласну програму, і для тих, хто сюди приїжджає, дати три основні меседжі: 100 тисяч гривень підприємству, що здійснює релокацію, 100 тисяч гривень — підприємству, яке створить 20 робочих місць, та 500 тисяч гривень – на оновлення основних засобів виробництва. Це три такі елементи, які ми пропонуємо людям, щоб вони хотіли розвивати свій бізнес.

Чи можете сказати, які підприємства вже хочуть переїхати?

— Машинобудівна галузь, харчова, легка промисловість, деревообробка.

Львів'янам та мешканцям області є якась підтримка за те, що вони приймають людей у себе?

— Було заявлено компенсацію у 500 гривень на місяць за комунальні послуги сім'ям, які взяли на утримання внутрішньо переміщену особу за умови її реєстрації. Вже почалася реєстрація, тому звертатимуться за компенсацією.

Повертаючись до питання гуманітарної допомоги: чи є якийсь принцип її розподілу, оскільки вона йде через Львівську область?

— Є гуманітарний штаб, який працює на рівні держави. Централізована допомога надсилається через Офіс президента — відправляється переважно потягами до регіонів. З Львівщини щодня йдуть вагони. Також держава домовляється з благодійними організаціями щодо надання допомоги та розподіляє відповідно до потреб.

Наприклад, ліки. Їх передає МОЗ до лікарень на лінії фронту. Існують також склади, якими займаються громадські, благодійні, церковні організації. Наприклад, "Карітас" — невелика організація, що працює дуже системно. Щодня перевозять через кордон по десять фур. Що стосується адміністрації, то ми збираємо заявки місцевих адміністрацій, рад, які знаходяться у війні, у прифронтовій зоні, і за такими заявками ми надсилаємо допомогу.

"У нас є перелік підприємств, якими володіють громадяни РФ"

Якщо повернутись до економіки: що на Львівщині мають підтримати міжнародні партнери?

— Будівництво комунального житла із реально комфортними умовами. Це можливість для місцевого самоврядування впоратися з потоком переселенців. А також дозволило б дати робочі місця місцевим та запустити суміжні галузі. І для цього має бути державна програма із залучення грошей МВФ чи Світового банку, ЄБРР.

Львівщина зверталася до донорів із подібними ініціативами?

— Ми постійно пропонуємо такі механізми. Всім цікаво. Питання просте, чи готові міжнародні фінансові установи наразі надавати дешеві кредити чи гранти на будівництво такого житла. Питання гарантій поки що відкрите.

Нещодавно держава дозволила вилучати майно російського бізнесу. У Львівській області є, що конфіскувати?

— Наразі є можливість конфіскувати через військову адміністрацію на потреби армії. Наприклад, ми вилучили залізничні вагони РФ. Для вилучення бізнесу має бути розроблений механізм — Верховною Радою чи рішенням РНБО. Ми маємо перелік підприємств, серед засновників яких теоретично є російські громадяни.

Зараз, крім вагонів на потреби армії, що ще можна вилучити?

— Автомобілі вантажні. Ви маєте розуміти, ми ніколи не були частиною "русского мира", і тут не так багато з них, хто хотів би володіти майном. Є перелік, чекаємо на рішення. Самодіяльністю займатися ніхто не збирається.