Надягнула протез – і в спортзал. Мрії 6-річної Олександри Паскаль, що втратила ногу через війну

Внаслідок цього воєнного злочину і постраждала маленька Олександра. Дівчинка отримала важкі травми кінцівок і, на жаль, лікарям довелося ампутувати ніжку дитини. Втім, далеко не дитячі життєві випробування не зламали дух Олександри: дівчинка навчилася ходити наново і змогла повернутися до улюбленої гімнастики, якою займалася з трьох років.

Чим тепер живе Олександра Паскаль та про що мріє дитина, Фокусу розповіла її мати Марія.

П'ятнадцять днів коми

У перший же день широкомасштабного вторгнення, 24 лютого, південь України опинився під ракетними ударами РФ. Окупанти обстрілювали склади, військові частини, цивільну інфраструктуру та будинки мирних мешканців.

"Спочатку навіть не можна було повірити, що все буде так і що в XXI столітті може бути війна", — розказує Марія Паскаль.

А 16 травня війна вже впритул наблизилась до Марії і її шестирічної донечки. З тактичної авіації ракетами Х-22 окупанти обстріляли курортну Затоку.

"Це було вранці, близько восьмої години. Ми були в Затоці у себе на дачі, у дворі. І прямо у будівлю прилетіла ракета", — пригадує Марія.

Від ракетного удару постраждали мати і донька.

"Та у мене були легкі тілесні ушкодження, а от Саша важить менше, і її, очевидно, сильніше відкинуло вибуховою хвилею", — каже Марія Паскаль.

Разом з небайдужими людьми, що опинилися поряд, мати витягувала доньку з-під завалів будівлі. На ліву ніжку маленької Олександри впала важка плита, тож кінцівка була важко травмована. Дівчинку евакуювали до лікарні, де медики ввели Олександру в медикаментозну кому.

"Спочатку нас відвезли у лікарню Білгород-Дністровського. Там Саша провела три дні в реанімації, а потім було прийнято рішення перевезти її в обласну дитячу лікарню", — пояснює Марія.

Лікарі Одещини відчайдушно боролися за життя дівчинки, адже в Олександри, крім травми ноги, були численні осколкові поранення, відкритий перелом руки і травма голови. На щастя, дитина вижила, однак медикам довелося прийняти складне рішення.

"Сашу тримали в медикаментозній комі 15 днів, а потім лікарі сказали, що потрібно ампутувати ніжку, бо кінцівка була вже холодною і не приживалася", — пригадує мати дівчинки.

Жити як інші діти

Після першої допомоги і лікування в Україні, влітку минулого року Олександра разом з мамою відправилась на реабілітацію до Австрії. Це вдалося організувати зусиллями міжнародних партнерів України.

"В Австрії ми жили чотири місяці. Там Саші зробили операцію на руці, адже у неї ще був відкритий перелом. Але спиці в руці знаходяться і до цього часу – рука ще повністю не зрослась. Потім в Австрії нам поставили і протез. Два місяці ми жили в реабілітаційному центрі, де її вчили наново ходити, показували, як треба, та підганяли протез під ніжку", — пояснює Марія.

Мама дівчинки зізнається, що перші кроки доньки на протезі були не з легких.

"Спочатку, звісно, було складно, однак Саша, як надягнула протез, майже одразу і пішла на ньому. З часом Саша всьому навчилася і все налагодилось. Вона – боєць", — запевняє Марія Паскаль.

Втім, за час лікування і реабілітації дівчинка ні на мить не забувала про свою пристрасть — заняття з гімнастики.

"Коли ми повернулися з Австрії, це було в грудні минулого року, одразу ж пішли на заняття з гімнастики. Навіть і одного дня не чекали. Саша дуже рада, адже вона давно цього прагнула. Вона ж довго не займалася: вісім місяців нам довелося пропустити. Дитина потихеньку повертається в звичайне, нормальне життя, яке було у неї раніше, щоб не сидіти в інвалідному візку, а жити, як всі інші діти", — розказує мати Олександри.

Звісно, маючи протез, дівчинці довелося призвичаїтись до спорту в новій реальності.

"Саша відвідує заняття вже п’ять місяців. Систему занять довелось трохи скоригувати. Викладачка дає Саші завдання трохи інші, не такі як іншим дітям. Та нічого, Саша з усім справляється, все може робити, лише деякі елементи трохи інші", — пояснює Марія.

Крім того, Олександра повернулася і до занять в школі, бальних танців, плавання і своїх однолітків у рідному місті Чорноморськ. Марія Паскаль запевняє, що намагається повернути доньку до звичайного життя, щоб та не відчувала себе "якоюсь не такою".

"Вона вже не згадує той день, коли стався цей обстріл", — каже мати.

Дівчинка мріє виступати на змаганнях, представляючи Україну.

Та наразі основна проблема для Саші – необхідність постійно змінювати протез. В цьому полягає особливість дитячого протезування.

"Протез потрібно міняти раз на рік, або ж навіть раз на пів року, залежно від того, як Саша буде рости, бо вона ж дитина і кожного місяця вона росте", — пояснює Марія.

Заміною протезів та медичним супроводом Олександри будуть займатися вже українські лікарі.

"Так, в Австрії медицина вважається однією з кращих, та, чесно кажучи, я б не сказала, що наші українські лікарі чимось гірші. За пів року протез вже став малий, тому в Одеському центрі нам встановили новий", — резюмувала Марія Паскаль.

Дізнатися більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine.

Важливо

"Я стікаю кров'ю, всі в паніці біжать, а я тікати не можу". Історія порятунку Анастасії Шестопал