Бив турків, отримав нагороду від Папи, а загинув від рук своїх — неймовірне життя козацького отамана Івана Сулими

Чим саме вирізнялося саме повстання під проводом Івана Сулими та чим ще прославився цей козацький ватажок? Фокус зібрав найважливішу інформацію про цього трішки підзабутого національного героя.

Іван Сулима відомий перш за все як організатор повстання проти поляків та руйнівник фортеці Кодак. Саме таким його позиціює шкільна програма з історії. Проте насправді відомий ватажок запорізьких козаків прославився значно ширшою діяльністю, зокрема, потрапивши на шпальти перших європейських газет. Його життя розкриває значно важливіші моменти в історії козаків, ніж одне із повстань проти поляків – а саме ким були ці степові лицарі насправді та як їх сприймали у тодішньому світі.

Суперечлива, сповнена загадок юність

Відома біографія Івана Сулими – це вітрина козацького життя у XVI-XVII столітті. Народився у родині дрібних шляхтичів. Працював у багатого шляхтича, після цього опинився серед козаків. Воював з турками, чим здобув собі славу та визнання у Європі. Загинув у боротьбі проти поляків. Таку біографію можна сміливо підставляти під копірку для багатьох ватажків козацьких повстань. Але дещо виділяє саме Сулиму – це його успіхи. Але про все по черзі.

Точна дата народження Івана Сулими невідома. Так само як і місце народження. Проте тут вчені сходяться, що це ймовірно це село Сулимівка (зараз – Чернігівщина), де він уже бувши кошовим отаманом спорудив своїм коштом церкву.

Щодо часу народження, то з огляду на те, що є свідчення про те, що молодий Сулима брав участь у походах кошового отамана Самійла Кішки (він загинув у 1602 році), можна стверджувати, що Іван народився не пізніше 1580-х років.

Перша достеменно підтверджена згадка про Івана Сулиму датується 1615 роком, коли він згадується як управитель маєтків канцлера Речі Посполитої, коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. І тут виникає перше запитання до біографії майбутнього козацького ватажка. То він спочатку подався на Січ, а потім став управителем душителя козацьких повстань 1590-х років?

Чи можливо більш логічною є версія, що юний шляхтич намагався зробити кар’єру на державній службі у Речі Посполитій, але там зіткнувся з утисками та дискримінацією, через що й подався на Січ. Таке часто траплялося із представниками православної, тобто української шляхти в ті часи й багато чого пояснює. Але як же тоді бути із легендою про походи разом із Самійлом Кішкою? Можливо це просто легенда. Але тоді часто бувало й таке, коли козаки примудрялися вірно служити короні, а потім не менш люто проти неї й виступати, а ще через кілька років повертатися назад на службу королю або магнатам. На те й говориться, що козацька вдача «вільна як вітер», тобто куди захоче, туди й іде.

З полону — на прийом до папи римського

Не менш цікавим є й інший сюжет. За легендою, Іван Сулима потрапив до турецького полону, де п’ятнадцять років був рабом-веслярем на турецькій бойовій галері. Тобто він був протягом п’ятнадцяти років прикутий ланцюгом і веслував під суворим оком спеціальних наглядачів, які складалися із рабів, що погодилися змінити віру заради такого сумнівного «кар’єрного зростання».

Вважається, що моральної сили Сулимі надав зразок все того ж Самійла Кішки (то вони таки перетиналися?), який за легендою так веслував понад чверть століття, поки зрештою не втік із турецького полону.

Врешті втекти вдалося й Івану Сулимі. За легендою він зумів переманити на свій бік одного із наглядачів, який віддав козакові-невільнику ключ від кайданів. Так Сулима не просто вибрався із рабства, а навпаки – захопив у полон триста турків, які обслуговували бойову галеру. Після цього Сулима направив корабель до берегів Італії.

Захоплення бойової турецької галери із подальшим направленням її у християнський порт спричинило сенсацію у Західній Європі. Сулиму прийняв сам папа римський Павло V, а також про це написала паризька газета. Папа нагородив козака спеціальною золотою медаллю зі своїм портретом. Є версія, що також понтифік зробив Івана Сулиму Римським князем.

Оскільки папа Павло V помер у січні 1621 року, то ця подія сталася точно раніше 1620 року. Це аж ніяк не в’яжеться із легендою про п’ятнадцятирічний полон, адже у 1615 році Сулима точно управляв маєтками Жолкевського. Можливо подія з галерою сталася раніше? Або не було полону і Сулима просто захопив бойову галеру у бою. Чому ж уже після успішної кар’єри та визнання у Європі Іван Сулима знову опинився на Січі, де у 1628 році вперше був обраний кошовим отаманом, тобто ватажком усіх запорізьких козаків? Однозначної відповіді ми наразі не можемо дізнатися, але фактом є те, що Сулима вважався одним із найкращих командирів морських походів на турків.

У 1633 році Іван Сулима здійснив один із найуспішніших морських походів запорожців, зруйнувавши турецьку фортецю в гирлі Дону – Азов. Цим він вніс своє ім’я у «чорний список» ворогів Османської імперії.

Власне Кодак

В цей же час у Речі Посполитій наростало визискування селян, якими були переважно українці. Магнати у боротьбі за наживу, яку надавав експорт сільськогосподарської продукції у Західну Європу все більше посилювали повинності кріпаків.

Останні ж «голосували ногами» і втікали на Запорізьку Січ, що тоді розташувалася на дніпровському острові Базавлук. Задля перекриття цього потоку втікачів, поляки вирішили спорудити фортецю Кодак.

Це мала бути найкраща фортеця у світі із залученням усіх тодішніх новітніх технологій. Для її проектування залучили французького архітектора Гійома Левасера де Боплана.

Останній у вільний від роботи час займався картографуванням місцевості та описом життя у навколишніх землях, залишивши чимало цінної інформації про тодішню Україну. Цікаво, що сам француз співчував українським кріпакам, чию надію на свободу мала забрати його фортеця.

Фортецю звели у рекордно швидкі терміни – всього за пів року. І так само рекордно швидко її взяв штурмом Іван Сулима. Він скориставшись шумом Дніпра, наказав козакам штурмувати фортецю зі сторони порогу, використавши замість драбин в’язанки з хмизом, на які козаки ставили аби залізти на стіни. Такого ходу у фортецю не очікував ніхто. Тож сходу вранішнього сонця ніхто з гарнізону вже й не побачив.

У відповідь на руйнування своєї фортеці Річ Посполита направила для каральної акції... реєстрових козаків.

Такі різні козаки

У середині XVII століття король Речі Посполитої найняв на державну службу вісім тисяч козаків, утворивши вісім реєстрових полків. Вони володіли компактним масивом земель, де діяли козацькі, а не польські закони. Ті ж хто не входив до реєстру проживали за Дніпровими порогами на Січі. Вони називали себе запорізьким або низовим (бо у нижній течії Дніпра козацтвом). Саме їх мала контролювати фортеця Кодак.

Низові козаки та реєстрові загалом непогано ладнали. Часто це могли бути одні й ті ж люди. Тому Іван Сулима так безпечно поставився до зустрічі із представниками реєстрових полків. А вони його зрадили – закували у кайдани й відправили до Варшави.

Є різні версії розвитку подій – того як саме це сталося. Але факт залишається фактом – Іван Сулима опинився у варшавській темниці. Самі реєстровці потім заявляли, що їм обіцяли залишити козацького ватажка живим. І справді підстави так вважати були – король Владислав прихильно ставився до козаків. Певною гарантією була і папська медаль, якої у католицькій Речі Посполитій узагалі більше ніхто не мав.

Проте вирішальним фактором стала наявність у Варшаві турецького посла. Він заявив, що або Сулиму прилюдно жорстоко стратять як небезпечного розбійника та ворога держави, або Османська імперія сприйме його як вірного слугу короля, відтак бути війні між обома країнами. Бо в такій ситуації відповідальність за морські походи нестиме король Речі Посполитої. Тобто сама держава.

Відтак у середині грудня 1635 року Івана Сулиму прилюдно четвертували на центральній площі Варшави. А його останки демонстративно ще на певний час повісили над центральними воротами міста як знак залякування для усіх хто наважиться підняти повстання проти влади Речі Посполитої. Проте на козаків це спричиняло зворотний ефект і наступне козацьке повстання трапилося вже менше як через два роки після страти Івана Сулими. Але це вже зовсім інша історія.

Козаки: лицарі без власної держави

Життя Івана Сулими — це приклад існування лицарів без власної держави. Козаки неодноразово здійснювали подвиги й зробили собі ім’я у Європі – зараз би це назвали брендом. Проте вони не були у безпеці на власній землі, де на них чатували захланні шляхтичі, якими часто як ті наглядачі на галерах являлися власні перебіжчики. Люди, які зрадили власну Батьківщину заради багатства терпіти не могли справжніх лицарів і воліли позбутися їх будь-яким способом. Часто вбивали їх у вкрай жорстокий спосіб.

Така ж доля спіткала й Івана Сулиму, який за десятки років героїчних морських походів здобув славу захисників християн у Європі. Але його все одно жорстоко стратили формально на вимогу турецького посла (від володаря якого Сулима й захищав християн), а насправді через те, що він став на заваді закріпачення селян горе-магнатами, які не могли зупинити своєї жадоби.

Символічно, що володаря папської медалі стратили у центрі столиці держави, яка завжди позиціонувала себе як «найбільш католицька» в усьому світі. Коли мова пішла про інтереси великих землевласників безсилим виявився навіть авторитет самого римського первосвященника.