Про життя в Австрії, здоров'я сина та стосунки з Дікусаром: Олена Шоптенко в інтерв'ю Фокусу

Хореографиня Олена Шоптенко в ексклюзивному інтерв'ю Фокусу розповіла про проєкт танцювальної терапії, життя у Відні, захоплення сина та його дитинство за кордоном. Крім цього Шоптенко розповіла, що її син говорить про війну в Україні та чому поки вона не готова повертатися в рідні місця.

Чим сьогодні живе та займається Олена Шоптенко?

Сьогодні я вивчаю одну з найглибших сторін танцю — танцювальну терапію. Розвиваю свій Hush! Dance Therapy та щоразу стверджуюся в тому, що якби танець був невідʼємною частиною кожного дня людини, то всі були б набагато щасливішими. Я допомагаю своїми знаннями та навичками позбутися стресу, вивільнити накопичені емоції та досягти якісно іншого ментального стану через рух. Я виховую сина з розумінням свого коріння та гордістю за своє походження, прищеплюючи йому цінності свободи та розвитку. Я живу своїм життям, реалізовуючи свої плани та допомагаючи тим, хто цього потребує.

Ні для кого не таємниця, що ще на початку повномасштабного вторгнення ви виїхали разом із сином до Австрії. Де зараз живете? Чи плануєте повертатися в Україну і коли?

Це таке саме питання, як і "коли закінчиться війна?". Всі цього дуже хочуть, але чіткої відповіді, на жаль, немає. Ми наразі живемо з сином у Відні. Олексій не втрачає розуміння, де його батьківщина, спілкується українською, він здоровий, в безпеці, добре розвивається і це — найголовніше.

Розкажіть більше про проєкти над якими ви сьогодні працюєте в Австрії і окремо, те над чим сьогодні ви працюєте тут в Україні?

Як я вже говорила вище, наразі один із моїх напрямів — це Hush! Dance Therapy, моя авторська методика відновлення через танець, яку я імплементую в Україні і дуже хотіла б поширювати світом. А також проєкти культурної дипломатії, які я створювала у Відні з самого початку війни — флешмоби та постановки, покликані поширювати українську культуру та нагадувати, що війна все ще триває в нашій країні.

В цей же час я працюю над тим, щоб привезти до Європи танцювальну виставу на основі фольку, створену попередньо в Україні. Я вірю, що такі проєкти дуже важливі, адже, по-перше, вони знайомлять іноземців з нашою багатою культурою, тим самим роблячи нас більш зрозумілими для них, а по-друге, дають змогу українцям, які вимушено поїхали з країни, та їхнім дітям зберегти в собі культуру та ідентифікацію. Щоб запустити цей проєкт необхідна підтримка та залученість зі сторони державних відомств.

Один із проєктів, яким я особливо пишаюся — це співробітництво з міжнародним гуманітарним фондом HIAS, його українським представництвом. Спільно з HIAS ми організували пілотний проєкт з танцювальної терапії (dance apy, або dancepy) для волонтерок та представниць місцевих гуманітарних організацій на Сході та Півдні країни. Адже представники підтримувальних професій страждають від перманентного стресу найбільше.

На 3-денному навчальному заході за допомогою ритму та танцю ми змогли надати їм відновлення, ресурс та знання, щоб, повернувшись в регіони Херсона, Запоріжжя, Одеси та Дніпра, вони продовжували підтримувати найвразливіших.

Скажу чесно, що результат був приголомшливий! Учасниці цього ретриту поїхали просто іншими людьми, з потужною мотивацією продовжувати свою місію.

Таке співробітництво підтверджує, що робота з тілом через танець є дуже важливою та дієвою в психосоціальній підтримці. І для мене це неабияке натхнення продовжувати свою справу.

Розкажіть про життя вашого сина сьогодні. Чим живе, чим захоплюється, до якої школи ходить?

Олексій, найголовніше, здоровий. Ми пережили 1,5 роки постійних хвороб та різноманітних наслідків через це. Він пішов у звичайну школу в Відні вже вміючи читати українською та знаючи базову математику. Він любить вчитися і битися) Тому я нарешті знайшла для нього гарну секцію карате, куди він ходить із задоволенням. Я, як ніхто, вважаю, що спорт дуже важливий в житті дитини. Це і рух, і виховання характеру. Олексію легко даються мови, тож англійською він також почав займатися додатково в школі. А ще він обожнює числа та рахувати, тож я задумуюся над програмуванням, але дуже не хочу перевантажувати дитину. Буду спостерігати за ним. Наразі я щаслива бачити наскільки він розвивається, отримуючи задоволення від всього, що робить.

Ви фактично живите на дві країни, як вдається балансувати? Нещодавно, наприклад, в Україну повернулася телеведуча та блогерка Аліна Шаманська, яка на початку 2022-го виїхала до США. Вона повернулася разом із сином. Чи не було у вас таких думок?

Так, я живу на 2 країни і наразі це є найкращим для мене рішенням. Я маю змогу виховувати сина в безпеці та зберігати його ментальний стан і водночас приїжджати в Україну, щоб допомагати знаннями та навичками, набутими за кордоном, відновлюватися тим, хто цього потребує. Для мене кожен приїзд до України — це заряд та мотивація робити те, що я роблю. Ось так цікаво в мене все побудовано.

Будь-які порівняння з іншими публічними людьми викликають в мене відчуття докору, який несе подальший розкол в суспільстві. Це нам зараз зовсім не потрібно. В мене були різні думки, зокрема і про повернення з дитиною. Однак маю таке рішення і поки дотримуюся його.

Що ви розповідаєте сину про війну в Україні? Чи питає він у вас, коли додому?

Я розказую синові про війну все, як є, простими словами. Він знає, що Росія — країна-агресор, яка напала на Україну. Він знає, що там наразі небезпечно, тому ми змушені жити в іншому місці. Він знає, що помирає багато людей, і це є великою трагедією. Він знає, що військові захищають нашу країну і хоче їм допомагати. Він грозиться, що поїде в Україну та побʼє всіх росіян, які захопили наші території. Він звідкись знає, що Китай допомагає Росії і це зовсім недобре (хоча я цього йому не говорила). Олексій дуже розумний, тонкий та емпатичний хлопчик. І я дуже хочу, щоб в його житті було ще й спокійне та безтурботне дитинство.

Ваш колишній чоловік Дмитро Дікусар зараз на фронті. Чи спілкуєтесь зараз? Підтримуєте його? Чи є хтось ще з ваших колег, чи знайомих, хто зараз на фронті?

Ми з Дімою рідко спілкуємося наразі. Я більше дізнаюся про нього від його найкращого друга, з яким ми також дружимо. Я, чесно кажучи, боюся щось не те спитати. Моя підтримка в Діми є завжди, як і гордість та вдячність за те, що він робить. Ще вже ветераном є мій колега Олександр Чайка, він акробат та хореограф, наразі має протез правої ноги. Ми нещодавно танцювали разом, він допомагав мені готуватися до майстер класу у Superhumans Centre. Я просто вражена його духом та успіхами. Саша навчає дітей акробатики у власній студії.

Ні для кого не секрет, що стрес часто є причиною хвороб. Останнім часом говорять, що такі хвороби, як інсульт, інфаркт, онкологія, вони помолодшали. Як ви стежите за своїм здоров’ям?

Я, як людина, в якої і мама, і тато мають онкологію (мама померла у 2020 році через лімфому) дуже пильно стежу за своїм здоровʼям. Окрім профілактичних обстежень, знаючи, що я в зоні ризику, я також займаюся і своїм ментальним здоровʼям. Я працюю з ментальним тренером за потребою, а також сама використовую ті тілесні інструменти, якими володію та навчаю. Танець завжди був для мене терапією, просто я не завжди це усвідомлювала.

Нагадаємо, раніше Антон Савлєпов дав ексклюзивне інтерв'ю Фокусу в якому розповів про батьків в окупації, зниклого безвісти брата і різні погляди з Горбачовою.