Тотальна перевага в небі. Що робить винищувач Block III Super Hornet особливим

Минулого року ВМС США розпочали випробування перших літаків F/A-18 Super Hornet, створених на базі Block III. Хоча зовні винищувач напрочуд схожий на свого попередника, зазирнувши в кабіну, можна побачити, наскільки сильно змінився цей літак.

Фокус переклав текст Алекса Холлінгса, присвячений легендарному винищувачу ВПС США.

Можливості нового винищувача Block III Super Hornet обіцяють такий самий стрибок уперед, як і перехід від Block I Hornet до Block II Super Hornet на початку 2000-х років. Інноваційний F/A-18 Super Hornet (деякі називають його "супер-пупер" Hornet) поряд із новим F-15EX Eagle II ВПС США увійде до найпередовіших винищувачів, якими користуються сьогодні у світі. Загалом ВМС США мають намір придбати близько 78 нових винищувачів Block III Super Hornet, а також модернізувати існуючий парк близько 550 винищувачів.

Еволюція винищувачів: від Hornet до Super Hornet

Перший винищувач F/A-18 Hornet, розроблений і побудований компанією McDonnell Douglas, піднявся в небо в 1978 році та надійшов на озброєння як основний винищувач ВМС США у 1984 році. Конструкція Hornet повинна була замінити цілу низку літаків-носіїв, включаючи A-4 Skyhawk і F-4 Phantom II, а також доповнити уславлений винищувач-перехоплювач F-14 Tomcat. Широкий набір можливостей і вражаючі характеристики Hornet зробили його бажаною платформою як для ВМС, так і для Корпусу морської піхоти, багато в чому завдяки його багатоцільовій спрямованості. Приставка F/A свідчить про цей багатоцільовий набір можливостей: F означає "винищувач", а A – "штурмовик".

До 1992 ВМС США були готові подвоїти кількість Hornet, але для того, щоб іти в ногу з часом, літаку була потрібна значна модернізація. Насправді новий Super Hornet був практично новим літаком, що зберіг позначення F/A-18, щоб переконати Конгрес у тому, що програма є економічно ефективним продовженням, а не дорогим проєктом із чистого листа.

Перехід від Hornet до Super Hornet, які також відомі як замовлення Block I і Block II цього літака, був драматичним. Super Hornet Block II, який пілоти іноді називають Rhino, більший за свого попередника та має деякі відмінні особливості дизайну, які ви можете не помітити з першого погляду, але які важко ігнорувати, коли ви знайомі з цими двома винищувачами.

Завдяки цим змінам Super Hornet отримав збільшений на 33% внутрішній паливний бак і на 6,8 тонни більшу максимальну вагу, що дозволило збільшити дальність польоту на 41%. Значні зміни торкнулися й кабіни пілота. Стара фізична клавіатура була замінена на сенсорний дисплей, а також з'явилися дисплей палива двигуна (EFD) та дисплей показників режиму очікування (RSD). Ці й інші дисплеї в кабіні пілота стали повнокольоровими замість колишніх монохромних.

Модернізували й іншу авіоніку всередині фюзеляжу, включаючи бортовий радар (Super Hornet був оснащений радарною системою APG-79, яка могла відслідковувати більше ворожих літаків і виявляти їх зі значно більшої відстані). Для підтримки цих покращених можливостей повітряних боїв були додані додаткові вузли підвіски для озброєння типу AIM-120, а також покращені приймачі попередження про радари, глушник ALQ-214 і більше зенітних і сигнальних ракет, ніж в оригінального Hornet.

Проте попередній Hornet, як і раніше, залишався потужним винищувачем. Hornet залишалися на озброєнні морської піхоти аж до лютого цього року.

Винищувач Block III Hornet летить прямо у ХХІ століття

У червні минулого року ВМС США прийняли на випробування перші два Block III Super Hornet: одномісну модель E і двомісну модель F. Обидва варіанти нового винищувача зазнали значних модернізацій і конструктивних змін порівняно з версією Block II, що зводяться до п'яти основних конструктивних особливостей.

Кабіна пілота винищувача Super Hornet

Кабіна пілота Super Hornet зазнала серйозної модернізації для Block III. У ній з'явився єдиний сенсорний екран замість безлічі датчиків та індикаторів.

"Удосконалена система кабіни пілота (ACS) бере застарілі дисплеї Block II і поміщає їх в один великий шматок сенсорного скла, який нагадує інтерфейс iPad для пілота", — пояснила Дженніфер Тебо, директорка з розвитку програм F/A-18 та EA-18G компанії Boeing.

Удосконалення цих екранів спрямоване не на скорочення обсягу даних, доступних пілотам, а на ефективніше управління ними. Пілотам винищувачів доводиться збирати інформацію з численних екранів і навколишнього світу, а потім об'єднувати її в голові, щоб створити всебічне розуміння бойового простору, в якому вони перебувають. Суперкомп'ютери типу F-35, що літають, ще більше полегшують цей процес для пілотів, але Block III Super Hornet обіцяє подолати розрив між винищувачами четвертого покоління типу Super Hornet і обчислювальними потужностями F-35.

"Він налаштовується та розширюється. Можна налаштувати екран під себе, щоб потрібна інформація відображалася, як тільки ви заходите в кабіну. Я шульга, тому мені подобається, коли клавіатура розташована ліворуч, а інформація про паливо та двигун — справа", — розповів Forbes минулого року анонімний льотчик-випробувач ВМС.

Конформні паливні баки на Block III Super Hornet

Однією з найактуальніших проблем, що стоять перед ВМС США у ХХІ столітті, є недостатній запас ходу винищувачів палубного базування. Ні існуючий винищувач Block II Super Hornet, ні сучасний винищувач F-35C Joint Strike Fighter не мають достатнього запасу ходу, щоб вражати цілі в Китаї, не підставляючи свої авіаносці під удар гіперзвукових протикорабельних ракет Китаю. У зв'язку з цим вживається багато зусиль щодо збільшення дальності польоту цих літаків, у тому числі розробка безпілотника-заправника MQ-25 Stingray для використання на американських кораблях.

Для того, щоб вирішити цю проблему на літаку, на Block III Super Hornet встановлені конформні паливні баки, які додають майже 1600 кг палива. Ці додаткові баки називаються конформними, тому що вони прилягають до фюзеляжу винищувача, обмежуючи додатковий опір. Цього недостатньо, щоб компенсувати дальність протикорабельних ракет Китаю, але це є важливим кроком у правильному напрямку.

Раніше цього року Aviation Week повідомив, що "технічні, структурні й експлуатаційні проблеми" збільшили передбачувану вартість встановлення цих конформних паливних баків, поставивши їхнє майбутнє під загрозу. Проте ВМС стурбовані дальністю польоту існуючих винищувачів і знайдуть спосіб вирішити ці проблеми.

Мережеві можливості винищувача Super Hornet

Block III Super Hornet сміливо дивиться в майбутнє завдяки своєму процесору Distributed Targeting Processor-Networked (DTP-N) та каналу передачі даних Tactical Targeting Network Technology (TTNT). DTP-N у 17 разів потужніший за процесор на борту Super Hornet і, що ще важливіше, використовує відкриту архітектуру, яка дозволить змінювати або оновлювати програмне забезпечення без необхідності заміни будь-якого обладнання літака.

Подібно до "небесного квотербека" F-35 Joint Strike Fighter, уся ця комп'ютерна потужність підтримуватиме інші сили у своєму районі через канал передачі даних TTNT.

За словами Тебо, TTNT "передаватиме на винищувач усю інформацію з бойового простору, яку необхідно обробляти для прийняття рішень, а також ділитися нею з іншими складовими авіакрила, щоб ми могли обмінюватися загальною картиною даних і бути краще обізнаними про ситуацію".

Усі ці інноваційні системи не відповідають бортовим системам F-35 та не сумісні з ними. Тому Block III Super Hornet буде змушений спілкуватися з F-35 через існуючу систему тактичної передачі даних Link-16.

Чому Block III Super Hornet найважче виявити на радарі

F/A-18 не створювався як стелс-винищувач, і, незважаючи на покращений перетин радара, Block III Super Hornet також не є таким. Проте конструктори компанії Boeing приділяли особливу увагу тому, щоб на новий винищувач було важче навести цілешукач. Багато які з цих робіт трималися в секреті, але звіти свідчать про серйозні поліпшення, що мінімізують ризик виявлення.

Зменшений перетин радара Block III Super Hornet не робить його винищувачем "стелс", але, як і у випадку з іншими менш досконалими стелс-винищувачами, ціль може полягати не в тому, щоб повністю уникнути виявлення, а в тому, щоб відстрочити наведення на ціль. Ворожі винищувачі та зенітно-ракетні комплекси можуть засікти Block III Super Hornet, але літак повинен мати час піти або ухилитися, поки вони не зафіксувалися на цілі.

Ще 4000 годин у небі: чому новий Block III Super Hornet найекономічніший

Літаки Block II Super Hornet, що експлуатуються сьогодні у ВМС США, розраховані на 6 тисяч льотних годин кожен. Зрозуміло, останні два десятиліття бойових дій на Близькому Сході та в інших країнах внесли хаос у графіки технічного обслуговування та доступності літаків. Ще одна значна зміна, яку важко помітити неозброєним оком, полягає в тому, що Block III Super Hornet розрахований на додаткові 4 тисячі годин, унаслідок чого загальний термін служби досягає 10 тисяч льотних годин.

Це далеко від заявленого терміну служби F-15EX у 20 тисяч годин, але це значний крок уперед у порівнянні з існуючими F/A-18 та F-35C, які також розраховані на 6 тисяч годин.

Триваліший термін служби зробить новий Block III Super Hornet найбільш економічно ефективним носієм повітряної потужності, а також дасть ВМС велику свободу в плануванні матеріально-технічного постачання.

Бонусне удосконалення винищувача Block III Super Hornet: система інфрачервоного пошуку та відстеження

Система інфрачервоного пошуку та відстеження (IRST), встановлена на центральному баку винищувача Block III Super Hornet, технічно не вважається удосконаленням Block III, але представники компанії Boeing назвали її "невід'ємною частиною" можливостей винищувача.

Ця пасивна система виявлення орієнтована безпосередньо на противників п'ятого покоління, таких як російський Су-57 або китайський Chengdu J-20. IRST сканує горизонт у пошуках винищувачів, непомічених радарами, вловлюючи інфрачервоне тепло, яке виділяють їхні реактивні двигуни. При цьому вона не передає сигналу в космос, щоб не видати "мисливця". Це дасть малопомітним винищувачам Block III Super Hornet реальні шанси виявляти стелс-реактивні літаки в небі з відстані сотні миль.

Про автора

Алекс Холлінгс – письменник, батько та ветеран морської піхоти, який спеціалізується на аналізі зовнішньої політики й оборонних технологій. Отримав ступінь магістра в галузі комунікацій в Університеті Південного Нью-Гемпшира, а також ступінь бакалавра в галузі корпоративних і організаційних комунікацій Університету Фремінгема.

Цю статтю було вперше опубліковано у військовому журналі Sandbox.