У Бучі лишилося 5 000 осіб. Як живе окуповане місто

Ситуація під Києвом, на напрямі Буча-Ірпінь-Ворзель, залишається складною. За словами радника глави ОП Олексія Арестовича, там немає російського наступу, але й немає оточення їхніх сил — точаться важкі бої. Якщо ЗСУ вдалося звільнити Ірпінь від ворогів, то Буча та Ворзель залишаються ще окупованими.

Про те, яка ситуація у місті зараз, розповів Фокусу секретар Бучанської міськради Тарас Шаправський.

Окупована Буча: немає світла, води та мобільного зв'язку

Сьогодні Буча залишається повністю окупованою?

— Буча як і вся Бучанська громада, а це 14 населених пунктів (Ворзель, Блиставиця, Бабинці тощо) окуповані. Ворог там міцно закріпився та окопався, там велика кількість бронетехніки, живої сили. Кілька днів тому відбулася в окупантів ротація. Ті, які були з перших днів війни, покинули свої позиції, і на їх місце зайшли нові партії . Місцеві жителі, розказують, що вони фактично знову почали перевіряти місто, заходити в житлові помешкання, освоюватися в окупованому місті.

Яка сьогодні гуманітарна ситуація в Бучанській громаді?

— Фактично це гуманітарна криза, тому що немає ні світла, ні води, ні мобільного зв'язку, ні інтернету, тільки в окремих точках, якщо піднятися на багатоповерхівку. Така ситуація десь з 4 березня, коли окупанти масово заходили в місто. Вони відразу били по лініях електроживлення, по вишках мобільного зв'язку, по інфраструктурі, щоб залишити місто без комунікацій.

Практично з першого дня окупації вони забирали в людей мобільні телефони й сім-карти, щоб вони не передавали нашим ЗСУ місце дислокації окупаційних військ ворожої техніки. Тому головним завданням для окупантів було відірвати зв'язок із Бучею, і жодних ремонтних робіт окупанти не дають проводити, тому зараз дуже складна ситуація. Усе, що ми змогли — це використовувати дизель-генератор, який був у місцевій лікарні. Спільно вирішуємо питання із паливом і фактично на півтори-дві години на день цей генератор працює просто, щоб заряджати телефони.

Відомо багато випадків, коли окупанти погрожували місцевій владі, вимагали співпрацювати з ними, залякували і навіть вбивали. Чи були такі ситуації з Бучанською міською владою?

— Спроби були, при чому кілька. Я був у Бучі з початку війни й покинув місто 12 березня, це було зумовлено тим, що мені та представникам місцевої влади почали надходити погрози від окупантів: "Давайте будемо співпрацювати", "Давайте відбудовувати інфраструктуру міста".

Чергова така спроба була 11 березня, коли окупанти оточили Бучанську міську раду, там були наші волонтери, наші працівники. Вони зайшли зі зброєю, обшукали приміщення, сказали передати місцевому керівництву, щоб на наступний день самі їх знайшли, мовляв, це в наших інтересах. Потім вони почали ходити по будинках працівників: міського голови, депутатів, до мене приходили.

Ми зрозуміли що вони шукають представників місцевої влади, щоб залучити до співпраці, або взяти в полон, або вчинити акт розправи. Тому було ухвалене рішення вивозити нашу секретну документацію — гербову печатку, серверні ключі, електронні ключі, всі секретні документи, які можуть хоч якось допомогти ворогу в досягненні його злочинних намірів.

Зараз ми дистанційно налагодили роботу виконавчих структур місцевої влади, виплатили людям зарплати, всю соціалку. Наш гуманітарний штаб працює у найближчих громадах до Бучі, як знаходяться під контролем ЗСУ.

Мер Бучі не поранений і знаходиться у громаді

Де зараз знаходиться міський голова Анатолій Федорук? Ми з ним спілкувалися на початку березня, потім зв'язок обірвався, була інформація, що його поранили кадирівці.

— Інформація, що він поранений, була, але, на щастя, вона не відповідала дійсності. Чому виникли такі розмови? 4 березня, коли російські війська увійшли в місто, він поїхав за гуманітарною допомогою у Дмитрівку, і коли повертався з конвоєм автомобілів гуманітарної допомоги по цій колоні окупанти відкрили стрільбу. Значна частина нашої гумколони була знищена, а мер був на власному авто і за ним інші вирвалися. Ті, хто був свідком цього, зробили висновок, що він поранений. Але він уцілів, і зараз знаходиться з громадою, на місці.

З міркувань безпеки ми не можемо говорити більше. Тому що окупанти полюють на місцеву владу. Він із нами періодично виходить на зв'язок, і на місці є наші люди, волонтери, більшість — це працівники міської адміністрації, комунальних підприємств, які намагаються підтримати наших містян, навіть в умовах окупації.

Між блокпостами окупантів комунікація погана

Скільки людей залишилося у місті?

— За попередніми даними в місті залишилося майже 5 000 осіб, до війни було приблизно 40-42 тисячі, на щастя, більшість вдалося евакуювати. Ситуація з продуктами не є дуже критичною, кілька разів з евакуаційними автобусами була змога передавати продукти, кілька днів тому ми відкрили одну з аптек нашого міста примусово — воєнний час, і тепер деякий запас ліків у наші місцеві лікарні є.

Лікарня також була евакуйована 12 березня, але залишилося багато пенсіонерів серед медиків, велика їм дяка за мужність та сміливість працювати в таких умовах.

Чи є у людей змога пересуватися по місту, наприклад, провідати родичів?

— Ситуація така, що різні групи окупантів контролюють різні мікрорайони. Один район контролювався кадирівцями, інший вже російськими військовими, ще інший — підрозділом ОМОНа, або білоруським спецназом, і вони фактично між собою мають дуже погану комунікацію. Місцеві мешканці кажуть, що приходять на один російський блокпост і питають, чи можна пройти в інший мікрорайон до своїх рідних. То самі окупанти вказують, що мають погану комунікацію з тим підрозділом який стоїть далі, тому не факт, що якщо пропустять тут, то не почнуть стріляти на наступному без попередження.

Дуже багато жертв серед цивільного місцевого населення. Особливо багато було в перші дні окупації з 3 до 6 березня, коли вони стріляли, по будь-якій рухомі цілі. Забирати трупи не давали можливості, казали, що морозна погода і що вони ще можуть "полежати". І тільки потім дали змогу поховати: на території церкви люди зробили братські могили, 150 поховань. Багато людей ховали своїх родичів на територіях своїх садиб, городів, біля будинку. Більшість не вдалося навіть ідентифікувати, тому що із собою у них не було документів.

У нас є дуже багато заявок від людей, де що потрібно, але, на жаль, окупанти нас не повсюди пускають. Вони бояться, що ми побачимо їхні позиції і будемо передавати ЗСУ.

Зелені коридори з Бучі все ще потрібні

Зараз є можливість створити зелені коридори?

— У нас уже було декілька зелених коридорів, починаючи з 9-10 березня і до 20-х чисел. Останній коридор був тиждень тому, ми б мали можливість евакуювати людей і заразом передати продукти харчування і товари першої необхідності. Деякі припаси у людей є, але ми постійно наголошуємо на необхідності нових гуманітарних коридорів. Окрім того, ми наголошуємо, що окрім Бучі в нашу громаду входять й інші населені пункти — Блиставиця, Луб'янка, Ворзель. Але скільки разів ми намагалися — й обласна, і державна влади домовитися з окупантами про те, щоб організувати зелені коридори до цих сіл, то отримували категоричну відмову, і зв'язок із цими селами фактично відсутній.

Важливо

"Закінчиться війна — буде світліше". Як живе Одеса у воєнний час