"Закінчиться війна — буде світліше". Як живе Одеса у воєнний час

24 лютого в Одесі пролунали вибухи. Міський сайт Думська повідомив про роботу ППО. Протягом дня повідомляли про вибухи у місті й області. Унаслідок атаки військової частини в Подільському районі Одеської області загинули 22 особи. У другій половині дня почали мінувати десантонебезпечні ділянки узбережжя.

До кінця лютого мешканці Одеси чули вибухи, коли працювала ППО. Новини на місцевому ресурсі переважно про те, що місто готується — створюють протитанкові їжаки, встановлюють огорожі, споряджають тероборону, приймають біженців.

Повітряні тривоги, підготовка укриттів, робота ППО. Влучання в області. А 21 березня військові кораблі РФ обстріляли житлові будинки в південній частині міста.

Фокус розпитав одеситів про те, як живе приморське місто в умовах війни.

"Займаюся волонтерством, щоб знати, що приношу користь"

У мирний час Оксана — бізнес-аналітикиня DataArt, а зараз — волонтерка.

"Займаюся цим, щоб відволіктися і відчути, що приношу хоч якусь користь. Організація моєї психіки не дозволяє зупинитися, бо одразу "розвозить". Ну і там багато крутих людей, спілкування з ними надихає", — каже Оксана.

За її словами, волонтерський центр приймає допомогу від людей і підприємств, усе це сортують за категоріями: продукти, медицина, гігієна й одяг / спорядження. Паралельно приймають заявки, які волонтери обробляють та передають у логістику, звідти все необхідне доставляють у пункти призначення.

"Власне, так усе працює з першого дня, коли ми зайшли в порожнє приміщення", — зазначає вона.

Оксана розповідає, що у волонтерський центр її привела подруга, яку привела її подруга: "Думаю, у всіх по-різному було, але загалом ідея у тому, щоб люди приходили надійні, за яких хтось може поручитися".

Мешканка Одеси каже, що в центрі не відчувається нестача продуктів — у магазинах можна купити хліб, курятину, крупи.

"Наскільки бачу з волонтерської роботи — закупити великі обсяги консервів, круп і смаколиків також не є проблемою", — ділиться Оксана.

За її словами, у центрі працюють деякі аптеки, відкриваються кав'ярні та навіть кілька ресторанів із доставкою.

"З медикаментів нічого екзотичного шукати не доводилося, але все з домашньої аптечки купити можна. Чула від колег, що є проблеми з ліками для щитовидної залози, але особисто не стикалася", — каже волонтерка.

За спостереженнями Оксани, Одеса продовжує готуватися — багато де організовані укріплення, всюди прапори, патріотична символіка, "і, звісно, відповідні дороговкази для окупантів".

"Я не думаю, що зараз є хоч одне місто в Україні, де люди можуть почуватися безпечно. Але в Одесі спокійно, окрім поодиноких звуків ППО та стрільби внаслідок навчань. Навпаки, в місті абсолютна (і дуже незвична) тиша. Звуки повітряної тривоги вже не лякають, а для декого, на жаль, більше навіть не стають сигналом піти в укриття", – описує свої враження від життя у воєнній Одесі Оксана.

"У нас удома — бабуся з дідусем майже по 80 років. Куди їх везти?"

Олександр живе в Одесі не перший десяток років. Він розповів Фокусу, як справи у спальному мікрорайоні міста, у селищі Котовського.

"Спочатку аптеки були закриті, в магазинах спорожніли полиці. А потім усе потроху налагодилося. Зараз можна купити продукти — на оптовому ринку гречку продають по 90 грн/кг, у "Таврії" — по 70 грн/кг, а в невеликій крамничці неподалік будинку вдалося купити по 50 грн/кг, там відпускали лише по 2 кг в одні руки", — відповідає Олександр на питання про товари та ціни.

За його словами, борошна, солі, цукру не вистачало, все це почало з'являтися у продажу лише в середині березня. Були черги до банкоматів.

"Я намагався зняти гроші на касі у "Сільпо" після того, як у новинах повідомили, що так можна. Мені сказали, що вони не мають готівки", — каже Олександр.

Він розповідає, що деякі дороги у Котовському перегороджені бетонними блоками, але так, що проїхати можна.

"Машин вистачає, бувають затори. На АЗС з'явилося паливо. Я заправляв машину газом по 25 грн за літр. На той момент бензин коштував 43 чи 45 грн/л", — зазначив одесит.

У відповідь на запитання, чому Олександр залишається в Одесі, він каже: "Нам із дружиною проблематично виїхати — у нас удома дідусь із бабусею по 80 років, які ледве ходять. Двоє котів. Куди їх везти? Сидимо вдома".

Коли вдарили по військовому полігону за 4 км від селища, було чутно і страшно, ділиться Олександр. Після цього спробували перебратися з багатоквартирного будинку в приватний сектор до родичів, але бабуся з дідусем не витримали незвичного побуту й трьох днів. Повернулися додому.

"Приїхав в Одесу стати на облік у військкомат"

Одесит Славік приїхав у рідне місто 19 березня, щоб стати на облік до місцевого військкомату.

"Я їхав потягом Львів-Одеса, сів у Тернополі. Було дивно: у вагоні був тільки я та провідниця. Це створювало постапокаліптичні враження. Коли вийшов на вокзалі в Одесі — все було навпаки: місто жваве. Хоча людей менше, ніж у мирний час: немає черг, заторів", — розповідає Славік про свої перші враження після приїзду в місто.

Перше, що впало йому в очі, — у центрі Одеси є блокпости, мішки з піском, протитанкові їжаки. У цих же локаціях — озброєні представники тероборони та поліції.

У відповідь на запитання про свої враження від Дерибасівської у протитанкових їжаках Славік каже: "Це сюрреалістично. Як це виглядає? За рогом кав'ярня, там порожньо. Бариста готує каву, береш її, виходиш — і бачиш їжаки на Дерибасівській. Ідеш центральними вулицями з кавою — і чуєш звук повітряної тривоги".

Хлопець каже, що в місті часто чути сирени. Люди реагують по-різному: хтось ховається в укриття, хтось далі йде у своїх справах.

"Якось я йшов вулицею і почув гучні звуки. Сигналу повітряної тривоги не було, і я вирішив, що це робота нашої ППО. Але морально це не дуже комфортно", — каже Славік.

За словами молодика, у центрі працюють супермаркети, але вибір там обмежений, порівнянно з мирними часами.

Славік каже, що люди у розмовах між собою здебільшого ретранслюють повідомлення ЗМІ та меми із соцмереж, багато жартують: "Кажуть, що Одесу не обстрілюють, бо росіяни з моря не можуть навестися через високоповерхову забудову Kadorr Group".

Він підозрює, що люди з панічними настроями виїхали з міста. А ті, хто залишаються і повертаються до роботи, до бізнесу — здебільшого у піднесеному настрої: "Заходжу в магазинчик біля будинку. Там вікна заставлені, щоб стекла не розлетілися у разі обстрілу. Покупець запитує: "Що це у вас так темно?", продавчиня відповідає: "Закінчиться війна — буде світліше".